04 листопада 2015 року м. Київ К/9991/5695/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Ємельянової В.І., Рецебуринського Ю.Й.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області на постанову Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09.06.2011р. та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, -
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточнень позовних вимог, про визнання дій відповідача протиправними, зобов'язання провести перерахунок та виплату державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2000р. по 17.05.2005р. та з 01.01.2006р. по день набрання постановою суду законної сили, зобов'язання проводити відповідні виплати в подальшому та стягнення моральної шкоди 10000 гривень.
Постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09.06.2011р. позов задоволено частково за період з 01.01.2000р. по 17.05.2005р. та з 01.01.2006р. по день набрання постановою суду законної сили. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011р. рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову, в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позову за період з 03.09.2010р., а позовні вимоги за період з 01.01.2000р. по 17.05.2005р. та з 01.01.2006р. по 02.09.2010р. залишені без розгляду. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам ІІІ групи - у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно частини 4 статті 54 цього Закону в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
У 2010 році змін до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які б встановлювали обмеження щодо зазначених виплат, не вносилось.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Задовольняючи позов частково за період з 01.01.2000р. по 17.05.2005р. та з 01.01.2006р. по день набрання рішення суду законної сили, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно виплачувались позивачу державна та щомісячна додаткова пенсії в меншому розмірі ніж передбачено законом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позову за період з 01.01.2000р. по 17.05.2005р. та з 01.01.2006р. по 02.09.2010р. та залишаючи в цій частині позов без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» замість строків звернення до суду, визначених статтею 99 КАС України, а тому за правилами цієї статті задоволенню підлягають позовні вимоги в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто з вересня 2010 року.
З такими висновками судів колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законами про Державний бюджет України на відповідні роки, а не розміри твердих сум, що установлені постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28.05.2008р. №530.
Доводи відповідача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки в прохальній частині позову, а також в уточнені позовних вимог, позивачем не ставилась вимога зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, є необґрунтованими, оскільки позивачем ставилась вимога про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, чинним законодавством повноваження по нарахуванню та виплаті пенсій в Україні покладені на органи Пенсійного фонду, а відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09.06.2011р. та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011р. у даній справі - без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.
Головуючий: О.П. Стародуб
Судді: В.І. Ємельянова
Ю.Й. Рецебуринський