03 листопада 2015 року м. Київ К/800/27456/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Бутенка В.І.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановила:
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області, в якому з урахуванням уточнень до позовної заяви просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обґрунтовував тим, що внаслідок його незаконного звільнення з посади начальника управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Одеській області та подальшого поновлення на роботі у судовому порядку, йому не було виплачено суму середньої місячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, тому позивач просить стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Одеській області середню місячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 березня 2013 року по 12 грудня 2013 року в розмірі 31922 грн 52 коп.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державної інспекції сільського господарства в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням у сумі 30922 грн 92 коп. Рішення звернуто до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за один місяць. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
У касаційній скарзі позивач просить ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі та рішення суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, позов ОСОБА_2 було задоволено та скасовано наказ начальника Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 01 березня 2013 року за №10-К «Про скасування наказу від 24 січня 2013 року №6-К», яким скасований наказ Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 24 січня 2013 року №6-К «Про скасування наказу від 16 січня 2013 року №4-к». Скасовано накази начальника Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 01 березня 2013 року за №11-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.», від 14 лютого 2013 року за №7/1-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.», від 27 лютого 2013 року за №9/3-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.», якими ОСОБА_2 оголошено догани. Скасовано наказ начальника Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 01 березня 2013 року за №57-ОС «Про звільнення ОСОБА_2.», яким позивача звільнено з посади начальника управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Одеській області 01 березня 2013 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Одеській області з 01 березня 2013 року та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на займаній посаді.
На підставі зазначених рішень суду та заяви ОСОБА_2 тільки 12 грудня 2013 року відповідно до наказу Державної інспекції сільського господарства в Одеській області №378-ОС «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.» позивача, зокрема, поновлено на посаді начальника управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Одеській області з 01 березня 2013 року.
Залишаючи без розгляду позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 під час розгляду справи №815/2227/13-а за його позовом до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про скасування наказів та поновлення на посаді, відкликав позов в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а оскільки наказ про звільнення позивача із займаної посади датований 01 березня 2013 року, останнім порушено строк для звернення до адміністративного суду за захистом свої прав відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є помилковим, оскільки ухвала судом прийнята в результаті неповного з'ясування судом обставин справи та неналежного дослідження доказів.
Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.
При цьому, позовна вимога публічних службовців про стягнення заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, у тому числі в разі, коли її заявлено окремо від вимоги про поновлення на роботі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується проходження особою публічної служби.
Згідно частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Крім того, колегія суддів також не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції і щодо неможливості розгляду даної справи з підстав відкликання ОСОБА_2 позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду справи №815/2227/13-а за його позовом до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про скасування наказів та поновлення на посаді, оскільки відповідно до статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України це не перешкоджає повторному зверненню до суду в загальному порядку з тією самою позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції, яке винесено з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.М. Заїка
Судді В.І. Бутенко
А.Ф. Загородній