"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/20706/15
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
секретаря судового засідання Гулової О. І.,
за участю: представника відповідача - Сомика Я. Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Державного агентства земельних ресурсів України, третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_6 звернулась з позовом до Державного агентства земельних ресурсів України про визнання недійсним та скасування рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, третя особа звернулась з касаційною скаргою, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заперечень не надходило.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що на підставі розпорядження Херсонської облдержадміністрації від 31 серпня 2010 року № 762 проектною організацією ПП «Сокіл» у 2012 році розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність шляхом викупу земельної ділянки, загальною площею 0,1500 га (1500 квадратних метрів), для розміщення будинку відпочинку ОСОБА_5, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), - зі складу земель рекреаційного призначення на території Щасливцівської сільської ради Генічеського району, зареєстрований 20 серпня 2012 року за № 641-12. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.
27 вересня 2012 року Державним агентством земельних ресурсів України складено висновок державної експертизи землевпорядної документації № 641-12.
Не погоджуючись з даним висновком, позивач звернулася з позов до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доводів, які б спростовували правомірність оскаржуваного рішення відповідача від 27 вересня 2012 року № 641-12.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, тому позов задовольнив.
Касаційний суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів не заперечує правильності резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, але не погоджується з його мотивуванням з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Таким чином, підставами для визнання недійсним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Саме по собі оскарження рішення відповідача не є ефективним захистом прав позивача, оскільки правовідносини, що фактично пов'язані з захистом свого майна, перейшли в іншу правову площину, а відтак не призведуть до його захисту у такий спосіб.
На думку колегії суддів, правова оцінка рішенню суб'єкта владних повноважень може бути дана при розгляді спору про право.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Між тим, з матеріалів справи вбачається наявність цивільно-правового спору між позивачем та суміжним користувачем земельної ділянки, у якого виникло право власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га., що розташована: Херсонська область, Генічеський район, село Генічеська Гірка, вул. Набережна, 40, для розміщення будинку відпочинку, що підтверджується державним актом від 25 грудня 2012 року, виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2014 року № 1298, який направлений на захист права власності.
Отже, аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що позивач під час звернення до суду обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки після оформлення права власності між сторонами виник спір про право.
Оскільки висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права, то скаргу третьої особи слід задовольнити.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: