04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" листопада 2015 р. Справа№ 910/29535/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Калатай Н.Ф.
Руденко М.А.
за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,
представників:
від позивача Серпутько Я.С., дов. від 18.03.2015 б/н,
від відповідача Козирь Т.О., дов. від 22.09.2015 №2-243110/17949,
від третьої особи не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Карло Пазоліні Трейдінг»
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 (підписане 31.07.2015)
у справі №910/29535/14 (головуючий суддя Яковенко А.В., судді Любченко М.О., Літвінова М.Є.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Карло Пазоліні Трейдінг»
до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Компанія «Карло Пазоліні (Швейцарія) СА»
про зобов'язання вчинити дії,
Приватне акціонерне товариство «Карло Пазоліні Трейдінг» (позивач, або ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (відповідач, або ПАТ Банк «Фінанси та Кредит») про:
1) визнання відповідача винним у порушенні строків зарахування платежів позивача: 2 670 000 грн. у якості передоплати за митне оформлення на рахунок Київської митниці Державної фіскальної служби та 3 345 000 у якості оплати ПДВ за листопад 2014 на рахунок УДКСУ у Святошинському районі ГУ ДСКУ;
2) зобов'язання відповідача здійснити наступні дії:
- перерахувати 6 638 747,41 грн з транзитного рахунку позивача №290022010967980 на його поточний рахунок №26001004127901;
- виконати платіжні доручення позивача від 18.12.2014 №5271 на суму 3 345 000 грн;
- виконати платіжні доручення позивача від 23.12.2014 №5306 на суму 2 670 000 грн;
3) зобов'язання відповідача надати позивачу документальні підтвердження платіжної системи SWIFT по вихідним платежам у валюті USD відповідно 11.12.2014 та 15.12.2014, що були списані з рахунку №26000004127902 та присвоєні платіжною системою SWIFT номери пакетів по кожному із відповідних списань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/29535/14 позов задоволено частково.
Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» здійснити наступні дії:
- перерахувати 6 638 747,41 грн з транзитного рахунку ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг», відкритого у Філії Центральне Регіональне Управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за №290022010967980 на його поточний рахунок за №260010004127901, відкритий у Філії Центральне Регіональне управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»;
- виконати платіжне доручення ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг» від 18.12.2014 №52714 на загальну суму 3 345 000 грн;
- виконати платіжне доручення ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг» від 23.12.2014 №5306 на загальну суму 2 670 000 грн.
Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у сумі 1 218 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2015 в задоволення заяви ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг» про прийняття додаткового рішення відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 змінити в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу документальні підтвердження присвоєння платіжною системою номера пакета по кожному із переказів згідно платіжних доручень від 04.12.2014 №432, від 05.12.2014 №433, від 08.12.2014 №434, від 09.12.2014 №435, від 09.12.2014 №437, від 01.12.2014 №429 на загальну суму 650 00 дол. США та зобов'язати відповідача надати позивачу документальні підтвердження присвоєння платіжною системою номера пакета по кожному із переказів згідно платіжних доручень від 04.12.2014 №432, від 05.12.2014 №433, від 08.12.2014 №434, від 09.12.2014 №435, від 09.12.2014 №437, від 01.12.2014 №429 на загальну суму 650 00 дол. США. В іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в мотивувальній частині тексту оскаржуваного рішення не зазначено про дослідження обставин справи, на які позивач посилався як на підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати документальні підтвердження системи SWIFT. Тобто, за твердженнями апелянта, суд першої інстанції не дослідив ряд доказів наданих на підтвердження існування підстав для задоволення такої вимоги, не визначив, яка норма матеріального права підлягає застосуванню до таких правовідносин та прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 28.10.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.
27.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.11.2015.
04.11.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав пояснення та клопотання про дослідження доказів.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 змінено склад колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Ропій Л.М. у відпустці.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Рябуха В.І., судді Калатай Н.Ф., Руденко М.А. прийнято апеляційну скаргу до провадження.
09.11.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду третя особа подала клопотання про розгляд справи №910/29535/14 за відсутності її представника.
У судовому засіданні 09.11.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 змінити в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу документальні підтвердження присвоєння платіжною системою номера пакета по кожному із переказів згідно вказаних вище платіжних доручень та зобов'язати відповідача надати позивачу документальні підтвердження присвоєння платіжною системою номера пакета по кожному із переказів згідно таких платіжних доручень. В іншій частині рішення залишити без змін.
Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/29535/15 в частині зобов'язання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перерахувати 6 638 747,41 грн з транзитного рахунку ПрАТ «Карло Пазоліні» на його поточний рахунок та виконати платіжні доручення від 18.12.2014 №5271 на суму 3 345 000 грн, від 23.12.2014 №5306 на суму 2 670 000 скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким провадження у справі в частині зобов'язання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перерахувати 6 590 506,56 грн з транзитного рахунку на його поточний припинити, на підставі п.1-1 ч.1ст.80 ГПК України, в частині зобов'язання перерахувати решту суми 48 240,85 грн та виконати спірні платіжні доручення відмовити.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2009 між ЗАТ «Карло Пазоліні Трейдінг», правонаступником якого є ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг» (клієнт) та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) укладено договір на розрахунково-касове обслуговування №9/17 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок №26001004127901 у національній валюті і (або) поточний рахунок №26000004127902 у іноземній валюті (долари США) (рахунки) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором.
Згідно з п.п.2.1-2.2 договору банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунка в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами. Списання банком грошових коштів з рахунка здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Пунктом 2.3 договору встановлено, що накладення арешту на рахунок або припинення операцій за ним, що обмежує право клієнта на розпорядження коштами, можливе тільки у випадках, встановлених чинним законодавством України.
Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України (п.п.3.2.1 договору).
За умовами договору банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунка та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом (п.3.3.2 договору).
Пунктами 3.3.3 - 3.3.4 договору передбачено, що банк зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунка у визначений час з 9.00 до 15.00, крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів та забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунок.
На підставі додаткової угоди від 01.01.2010 №1, від 28.05.2010 №1 та від 13.05.2011 №2 змінено розмір тарифів банку та відкрито клієнту поточний рахунок у іноземній валюті №26009004127903 (євро) та №26008004127904 в англійських фунтах стерлінгах.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом невизначеного стоку (п.8.1 договору).
Частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом ч.3 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція), доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.
Пунктом 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
За твердженнями позивача, які відповідачем не спростовані та підтверджуються належними доказами, у грудні 2014 позивачем подано до банку на виконання наступні документи:
- заявку на купівлю іноземної валюти від 01.12.2014 №421 на суму 400 000 дол. США,
- платіжне доручення в іноземній валюті від 01.12.2014 №429 на суму 400 000 дол. США,
- заявку на купівлю іноземної валюти від 08.12.2014 №429 на суму 42 500 дол. США,
- платіжне доручення в іноземній валюті від 09.12.2014 №437 на суму 42 500 дол. США,
- заявку на купівлю іноземної валюти від 03.12.2014 №424 на суму 10 000 дол. США,
- платіжне доручення в іноземній валюті від 04.12.2014 №432 на суму 10 000 дол. США,
- заявку на купівлю іноземної валюти від 03.12.2014 №426 на суму 10 000 дол. США,
- платіжне доручення в іноземній валюті від 08.12.2014 №434 на суму 10 000 дол. США,
- заявку на купівлю іноземної валюти від 08.12.2014 №427 на суму 10 000 дол. США,
- платіжне доручення в іноземній валюті від 09.12.2014 №435 на суму 10 000 дол. США,
- заявку на купівлю іноземної валюти від 03.12.2014 №425 на суму 10 000 дол. США,
- платіжне доручення в іноземній валюті від 05.12.2014 №433 на суму 10 000 дол. США,
- заявку на купівлю іноземної валюти від 09.12.2014 №428 на суму 167 500 дол. США,
- платіжне доручення в іноземній валюті від 09.12.2014 №436 на суму 167 500 дол. США,
- платіжне доручення від 18.12.2014 №5271 на суму 3 345 000 грн,
- платіжне доручення від 23.12.2014 №5306 на суму 2 670 000 грн.
Судом встановлено, що на виконання платіжних доручень позивача від 01.12.2014 №429, від 04.12.2014 №432, від 05.12.2014 №433, від 09.12.2014 №435 та від 09.12.2014 №437 банком 11.12.2014 з рахунку ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг» №37398082901 списано платежі за призначенням як переказ на користь Carlo Pazolini (Switzerland) SA за договором від 19.12.2013 №04UA-11/2013 в якості оплати за взуття та аксесуари на загальну суму 650 000 дол. США.
Списання коштів з призначенням платежу як переказ на користь Carlo Pazolini (Switzerland) SA за договором від 19.12.2013 №04UA-11/2013 в якості оплати за взуття та аксесуари на загальну суму 650 000 дол. США підтверджується наданою банком випискою по особовому рахунку позивача №37398082901 за 11.12.2014 (том І, а.с. 173).
Проте, Carlo Pazolini (Switzerland) SA грошові кошти, що були перераховані в оплату аксесуарів та взуття, не отримало.
18.12.2014 позивачем на адресу відповідача направлено вимоги №01-572 і №01-573 про скасування та відкликання заявок на закупівлю валюти від 12.12.2014 №№ 431, 432 та від 16.12.2014 №433 та повернення раніше перерахованих коштів з транзитного рахунку №290022010967980 на поточний рахунок № 26001004127901.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що банк не має права встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження права позивача розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3 ст. 1066 ЦК України), а тому суд зобов'язав відповідача перерахувати з транзитного рахунку №290022010967980 за заявками від 12.12.2014 №431, від 12.12.2014 №432 та від 16.12.2014 №433 суму у розмірі 6 638 747,00 грн на поточний рахунок №26001004127901, а також виконати платіжні доручення від 18.12.2014 №5271 на суму 3 345 000 грн та від 23.12.2014 №5306 на суму 2 670 000 грн. Стосовно позовних вимог про визнання відповідача винним у порушенні строків виконання платіжних доручень від 18.12.2014 №5271 на суму 3 345 000 грн, від 23.12.2014 №5306 на суму 2 670 000 грн та зобов'язання відповідача надати позивачу документальні підтвердження платіжної системи SWIFT по вихідним платежам у валюті USD відповідно 11.12.2014 та 15.12.2014, що були списані з рахунку №26000004127902 суд першої інстанції відмовив, з тих підстав, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту цивільних прав, як визнання особи винною та зобов'язання надати документальні підтвердження системи SWIFT.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частинами 1, 2 ст.101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Якщо в апеляційній інстанції оскаржується лише частина судового рішення, суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість й тієї його частини, щодо якої відсутні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу (п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).
Відтак, незважаючи на те, в апеляційній скарзі ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг» оскаржується лише частина рішення, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду від 27.07.2015 у справі №910/29535/14 у повному обсязі.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що в апеляційній скарзі позивачем конкретизовано вимоги по 5 пункту прохальної частини заявлених позовних вимог.
Пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» унормовано, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Стаття 1089 ЦК України визначає, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Згідно п. 8.4 ст. 8 зазначеного Закону, міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки (ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Згідно з п. 1.12 Інструкції банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку»; ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.
Частина 1 ст.1072 ЦК України передбачає, що банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами також укладались договір про мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію від 17.07.2006 №614v-01-06 (кредитний договір 1) та договір про відновлювальну кредитну лінію від 13.06.2013 №10v-01-13 (кредитний договір 2).
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, зі змінами та доповненнями, банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію загальним лімітом 3 000 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 08 вересня 2016 та сплатити за користування кредитними коштами проценти.
Згідно з п.п. «е» п. 6.1 кредитного договору 1 банк має право вимагати повернення виданих кредитних коштів та уплати процентів за весь період користування кредитом до настання строку, указаного п. 2.4 договору, а позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти і виплатити всі проценти протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання вимоги банку у випадку якщо на підставі наданих позичальником документів, а також отриманої банком достовірної інформації можна зробити обґрунтований висновок про істотне погіршення фінансового стану позичальника відносно до фінансового стану на момент укладення цього договору.
Пункт п. 1.1 кредитного договору 2, зі змінами та доповненнями, визначає, що банк відкриває позичальникові відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 500 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 29.05.2015 і сплатити за користування кредитними коштами проценти.
У п.п.«f» п. 6.1 кредитного договору 2 передбачено, що банк має право вимагати повернення виданих кредитних коштів та уплати процентів за весь період користування кредитом до настання терміну, що вказаний в п.1.1 договору, а позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти і виплатити всі проценти протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання вимоги банку у випадках коли на підставі наданих позичальником або інших документів, а також отриманої банком інформації можна дійти обґрунтованого висновку про погіршення фінансового стану позичальника по відношенню до фінансового стану на момент укладення цього договору згідно з вимогами до оцінки фінансового стану позичальників, що встановлені НБУ для формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
З матеріалів справи вбачається (виписка по особовому рахунку за період з 09.02.2015 по 09.02.2015), що 09.02.2015 відповідачем на підставі кредитних договорів було списано з рахунку позивача кошти на загальну суму 6 590 506,56 грн (том І, а.с. 190).
Проте, на момент подання позивачем спірних платіжних доручень відповідачу, банк не мав правових підстав на списання грошових коштів з поточних та інших рахунків позивача у рахунок погашення заборгованості по кредиту.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем на підставі кредитних договорів 1 та 2 не є подібними до спірних правовідносин та регулюються іншими нормами матеріального права.
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зобов'язано було, за наявності достатніх коштів на рахунку ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг», виконати усі платіжні доручення позивача у строк, встановлений договором.
Стаття 1071 ЦК України визначає, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Отже, правовою гарантією на невтручання у право власності на кошти є рішення суду, що відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Узагальнення про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 01.07.2015).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 1074 ЦК України передбачає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про те, що банком неправомірно не виконано платіжні документи від 01.12.2014 №429, від 04.12.2014 №432, від 05.12.2014 №433, від 08.12.2014 №434, від 09.12.2014 №435 та від 09.12.2014 №437 щодо перерахування на користь Carlo Pazolini (Switzerland) SA в оплату придбаних товарів грошових коштів в сумі 650 000 дол. США, а тому місцевий господарський суд зобов'язав відповідача перерахувати 6 638 747,41 грн з транзитного рахунку ПрАТ «Карло Пазоліні Трейдінг», відкритого у філії Центральне Регіональне Управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за №290022010967980 на його поточний рахунок за №260010004127901, відкритий у філії Центральне Регіональне управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та виконати платіжні доручення від 18.12.2014 №5271 на суму 3 345 000,00 грн та від 23.12.2014 №5306 на суму 2 670 000,00 грн.
Що стосується вимоги позивача про визнання відповідача винним у порушенні строків виконання платіжних доручень від 18.12.2014 №5271 на суму 3 345 000 грн, від 23.12.2014 №5306 на суму 2 670 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно частини 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України встановлено способи захисту цивільних/господарських прав та інтересів судом.
Позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права повинен не просто визначатись вказаними правовими нормами, а і відповідати такому критерію як ефективність, тобто здатність обраного способу захисту забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримати нею відповідного відшкодування.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, чинне господарське законодавство не передбачає такого способу захисту цивільних прав, як визнання особи винною.
Позовну вимогу щодо надання інформації про присвоєні номери пакетів не може бути задоволено, оскільки внаслідок невиконання відповідачем спірних платіжних документів, номери пакетів платіжною системою SWIFT присвоєно не було.
Стосовно заперечень відповідача щодо запровадження у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» тимчасової адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.05.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ Банк «Фінанси та кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Пунктом 1 частини 5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Однак, оскільки на дату прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення вказані обставини не існували, за висновками колегії суддів вони не можуть бути підставою для його скасування чи зміни.
Позивач в апеляційній скарзі не навів доводів, які б слугували підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Карло Пазоліні Трейдінг» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/29535/14 - без змін.
2. Матеріали справи №910/29535/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді Н.Ф. Калатай
М.А. Руденко