донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
10.11.2015р. справа №908/3127/15
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівПопков Д.О. Радіонова О.О., Колядко Т.М.
при секретарі судового засідання Акімовій К.К.
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: Якименко О.В. (за довіреністю №11 від 30.06.2015р.); Іванов В.І. (за довіреністю №996 від 29.04.2015р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного підприємства «Лєтранс», с. Липини Волинської області
на рішення господарського суду Донецької області
від30.09.2015р. (повний текст підписано 02.10.2015р.)
по справі№908/3127/15 (у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Демідової П.В., Говоруна О.В.)
за позовом Приватного підприємства «Лєтранс», с. Липини Волинської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю НВО «Інкор і Ко», м.Донецьк
простягнення 290334,66грн.
Приватне підприємство «Лєтранс», с. Липини Волинської області (Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю НВО «Інкор і Ко», м. Донецьк (Відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди № 609 від 31.12.2013 року у розмірі 290334,66грн., з яких: 87400,00грн. - заборгованість з орендної плати, 5820,31грн. - пеня, 314,63грн. - 3% річних, 21999,72грн. - інфляційні втрати та 174800,00грн. - неустойка.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. по справі №908/3127/15 у задоволені позовних вимог Позивачу було відмовлено в повному обсязі, з мотивів відсутності правових підстав нарахування орендної плати після 01.01.2015р. у зв'язку з закінченням строку дії договору, неможливість користування майном з незалежних від Орендаря причин, та відсутністю вини Відповідача у простроченні повернення орендованого майна.
Приватне підприємство «Лєтранс», не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. по справі №908/3127/15 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає невірне трактування судом положень договору щодо умов його припинення, а також однобічний та необ'єктивний розгляд справи судом, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову з огляду на недоведеність Відповідачем вжиття всіх заходів для належного виконання зобов'язань.
За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., суддів Радіонова О.О. та Чернота Л.Ф.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015р. порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 10.11.2015р. о 11.40год.
Розпорядженням від 09.11.2015р. у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Черноти Л.Ф. її було замінено у складі судової колегії на суддю Колядко Т.М.
Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Представник Позивача у судовому засіданні 10.11.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, у тому числі, з мотивів, викладених у наданих письмових уточненнях та поясненнях до неї від 09.11.2015р. На запитання суду представник Позивача зазначив, що заявлені орендна плата та неустойка за прострочення повернення майна з оренди стягується за один і той самий період, а в перебігу використання Відповідачем вагонів за договором органами залізниці не було запроваджено будь-яких обмежень щодо використання маршрутів їх слідування у зв'язку із проведенням АТО.
Представник Відповідача у судовому засіданні 10.11.2015р. проти апеляційної скарги заперечував, наголошуючи на законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:
Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 31.12.2013р. між Приватним підприємством «Лєтранс» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю НВО «Інкор і Ко» (Орендар) був укладений договір №609 оренди залізничного рухомого складу (Договір - а.с.а.с.9-11 т.1), відповідно до умов п.1.1. якого Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти в оренду (оплатне користування) залізничні вагони - самоскиди (думпкрани ВС-60), технічні і комерційно придатні для перевезень, номери, кількість та рік побудови яких визначаються в актах приймання-передачі.
Відповідно до п.2.1 договору передача рухомого складу в оренду оформлюється актом приймання-передачі, момент підписання кого визначає перший день оренди.
На виконання вимог умов договору 03.01.2014р. сторонами складено акт приймання-передачі (а.с.13 т.1), згідно якого Позивач передав, а Відповідач прийняв 6 вагонів-самоскидів за №№ 55510234, 55510267, 55510036, 55510135, 55510218, 55646764. Згодом, актами приймання-передачі від 15.06.2014р. (а.с.14 т.1) та від 18.06.2014р. (а.с.15 т.1) Позивачем передано у користування ще 2 вагони з номерами №№55510143 та 55869895 відповідно.
Згідно з п.2.3 договору, предмет договору оренди має бути повернутий протягом 30 календарних днів після спливу строку оренди на підставі акту приймання-передачі, який складається на станції, вказаній Позивачем. Дата складання такого акту є датою повернення предмету оренди та останнім днем оренди.
В свою чергу, п.9.1. договору встановлено, що його укладено на строк до 31.12.2014р., а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. Пункт 9.2. договору вказує, що після закінчення строку оренди він може бути пролонгований на будь-який строк за взаємною згодою шляхом укладання додаткової угоди, а за її відсутності предмет оренди повертається Позивачу в строки та на умовах, визначених договором.
Згідно з приписами п.п.5.1, 5.2 договору орендна плата нараховується за кожну добу оренди, розмір якої становить 380грн. за один вагон за добу. Ціна залишається незмінюваною протягом всього строку дії договору.
Відповідно до п.5.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.01.2014р. (а.с.12 т.1) Орендар здійснює оплату послуг не пізніше 28 числа місяця наступного за місяцем використання вагонів.
Згідно приписів п.6.2 договору, у разі порушення строків сплати орендної плати, передбачених п. 5.3, Орендар зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченої орендної плати.
Положеннями розділу 8 договору сторони визначили умови взаємовідносин на випадок форс-мажору, передбачивши в п.8.1. можливість звільнення від відповідальності від невиконання або неналежного виконання зобов'язань через визначені обставини непереборної сили, а в п.8.2. встановили порядок повідомлення контрагента про наявність форс-мажорних обставин, докази їх наявності, вказавши, що порушення означених умов позбавляє сторону права посилатись на форс-мажорні обставини.
Листом № 368 від 30.12.2014р. (а.с.24 т.1) Позивач повідомив Відповідача про необхідність повернення орендованих вагонів у зв'язку із закінченням строку дії договору.
Відповідно до акту приймання-передачі від 26.01.2015р. (а.с. 16 т.1) Відповідач повернув 6 вагонів Позивачу з номерами №№ 55510234, 55869895, 55510036, 55510143, 55510218, 55646764, що підтверджується також залізничною накладною (а.с.17 т.1).
Позивач своїм листом №16 від 27.01.2015р. (а.с.25 т.1) підтвердив прибуття вагонів з номерами №№ 55510234, 55869895, 55510036, 55510143, 55510218, 55646764 до станції Кривин та просив Відповідача надати інформацію про дату повернення вагонів з номерами №№55510267, 55510135.
У відповідь Відповідачем був направлений лист за вих. №146-15з. від 29.01.2015 (а.с.26 т.1), яким Відповідач повідомив, що зазначені вагони знаходяться на станції Ясинувата, яка непідконтрольна Україні, а неодноразові спроби направити їх на адресу Позивача не дали позитивного результату. Листами №21-15з від 08.01.2015р.(а.с.27 т.1) та №93-15з від 19.01.2015р.(а.с.28 т.1) Позивач звертався до начальника ДП «Ясинуватська дирекція з/д перевезень» та до Першого заступника генерального директора Укрзалізниці відповідно, з проханням повернути вагони з номерами №№55510267, 55510135.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем також була направлена Відповідачу претензія про повернення заставної вартості майна, боргу по орендній платі та сплати пені за прострочення орендної плати за вих. №22 від 17.02.2015р. (а.с.31 т.1)
Листом № 101/6/61 від 15.04.2015р. Ясинуватської дирекції залізничних перевезень ДП «Донецька залізниця» (а.с.112 т.1) Відповідача було повідомлено про те, що вагони тривалий час (з 08.08.2014р. по 06.04.2015р.) перебували на станції Ясинувата без руху з причин влучання снаряду у 25 колію та 09.04.2015р. були відправлені зі станції Ясинувата.
Листом від 12.03.2015р. Державна адміністрація залізничного транспорту України на лист відповідача № 93-15 від 19.01.2015р. (а.с.107 т.1) повідомила, що вирішення питання про повернення вагонів можливо лише після припинення військового конфлікту та стабілізації ситуації в зоні АТО.
Крім того, Державною адміністрацією залізничного транспорту надано інформацію про вагонні операції, з яких вбачається, що вагони (думпкари №№55510135, 55510267), стосовно плати за користування якими виник спір, 05.08.2014р. були відправлені зі станції Фенольна до станції Каракуба, але з 07.08.2014р. були затримані (залишалися без руху) на станції Ясинувата, звідки були відправлені лише 09.04.2015р. (а.с.а.с.209-214 т.1), що також узгоджується із відомостями про затримку цих вагонів на станції Ясинувата, вказаними в листі №79 від 23.03.2015р. (а.с.110 т.1) начальником станції Фенольна. При цьому, листом від 28.10.2014р. Відповідач (а.с.63 т.1) просив начальника Ясиноватської дирекції залізничних перевезень надіслати спірні вагони до станції Фенольна будь-яким можливим маршрутом з гарантією оплати тарифу за фактичною відстанню.
Поряд із цим, зі змісту листа №3/652 від 23.03.2015р. (а.с.53 т.1), №2864 від 01.04.2015р. (а.с.55 т.1), № 345-15 від 05.03.2015р. (а.с.58 т.1)та №07/2/3-148вих-15 від 23.03.2015р. (а.с.59 т.1) вбачається, що з приводу неможливості використання затриманих на ст. Ясинувата вагонів №№55510267, 55510135 для подальшого їх повернення власнику Орендар звертався до органів внутрішніх справ та прокуратури. Крім того, Відповідач неодноразово повідомляв Орендодавця (а.с.а.с.114, 115, 122 т.1) до моменту закінчення строку договору про неможливість користування затриманими вагонами і просив не нараховувати орендну плату до відновлення можливості їх використання.
Згідно з актом приймання-передачі від 25.04.2015р., який підписаний сторонами, Відповідач повернув Позивачу вагони з номером №№55510267, 55510135, що також підтверджується залізничною накладною (а.с.38 т.1)
В проміжок часу з січня по квітень 2015р. сторонами складалися акти виконаних робіт (послуг), у тому числі від 31.01.2015р. (а.с.18 т.1) на суму 82840,00грн., від 28.02.2015р. (а.с.32 т.1) на суму 21280грн, від 31.03.2015р. (а.с.34 т.1) на суму 23560грн. та від 30.04.2015р. (а.с.39 т.1) на суму 19000грн., які були підписані Відповідачем із запереченнями (а.с.а.с.19, 33, 35 т.1), якими він не визнавав правомірність нарахування Позивачем орендної плати за користування вагонами №№55510267, 55510135.
Також в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків від 07.05.2015р. (а.с.40), складений та підписаний лише Орендодавцем, відповідно до якого заборгованість на дату складання становить 87400,00грн.
Посилаючись на настання обставин, що призвели до неможливості використання орендованих вагонів з вини Відповідача, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача суми заборгованості з орендної плати за період з січень - 25.04.2015р. за користування вагонами №№55510267, 55510135 в розмірі 87400грн., нарахованої за період з січня 2015р. по 25.04.2015р., пені в розмірі 5820,31грн. та 3% річних за цей же період в сумі 314,63грн., інфляційних втрат за період лютий-квітень 2015р. в сумі 21999,72грн. та неустойки в порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України в сумі 174800грн., нарахованої за січень - 25.04.2015р.
За таких обставин, місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог Позивача, мотивуючи це відсутністю правових підстав нарахування орендної плати після припинення дії договору та з мотивів неможливості користування Відповідачем майном, що є предметом договору оренди, з незалежних від Орендаря причин, що виключає його вину, враховуючи сумлінну поведінку та вжиті заходи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Як випливає зі зміст ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача суб'єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку Відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для Позивача зумовлює відмову у задоволені позову.
Сутність розглядуваного спору в контексті заявлених позовних вимог полягає у спонуканні Відповідача до примусового виконання грошових зобов'язань зі сплати орендних платежів, застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційної індексації, а також - застосуванні наслідків прострочення повернення орендованого майна після припинення орендних правовідносин через сплив строку дії договору.
Укладений між сторонами договір оренди залізничного рухомого складу №609 від 31.12.2013р. є належною у розумінні ст.ст.11,509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України правовою підставою для виникнення і існування у Позивача суб'єктивного права на отримання орендної плати, якому (праву) кореспондує відповідний обов'язок Відповідача як Орендаря її сплачувати згідно умов договору за весь період користування майном, що безпосередньо закріплено ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.286 Господарського кодексу України.
Означений обов'язок, на думку Позивача, мав виконуватися Відповідачем відносно періоду користування майно з 01.01.2015р. по 25.04.2015р., згідно із приписами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України належним чином, у тому числі - із дотриманням визначених п.п.5.1-5.3 договору умов щодо розміру і строків здійснення платежів, які є обов'язкові в силу ст.629 Цивільного кодексу України.
Між тим, виходячи з умов договору оренди залізничного рухомого складу №609 від 31.12.2013р, місцевий суд дійшов висновку, що зазначений договір припинив свою дію з 01.01.20015р., а отже і підстави для нарахування орендної плати відсутні, оскільки вирішення цього питання можливе лише до закінчення строку дії договору. Дійсно, закінчення строку дії договору оренди зумовлює його припинення за змістом ч.2 ст.291 Господарського кодексу України, що, за загальним правилом, в силу ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України зумовлює і припинення права Орендодавця на нарахування орендної плати та обв'язку Орендаря її оплачувати.
Втім, системний аналіз положень п.п.2.3. та 9.2. договору щодо строку повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, дає підстави для висновку про те, що сторони дійшли згоди про можливість нарахування орендної плати і після 31.12.2014р. до моменту фактичного повернення, але не пізніше 30 календарних днів - строку, належного до повернення майна з оренди.
Наразі, нарахування орендної плати після спливу означеного 30-ти денного строку (тобто - за частину заявленого періоду нарахування стягуваної суми заборгованості з 31.01.2015р. по 25.04.2015р.) не передбачено ані умовами договору, ані діючим законодавством, на чому правильно наголосив місцевий суд, проаналізувавши положення ст.795 Цивільного кодексу України. Посилання Скаржника на положення п.9.1. договору щодо його дії в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання не спростовують правильності висновків місцевого суду у світлі наведених вище норм матеріального права - означені положення договору лише вказують про те, що грошові зобов'язання, які виникли в перебігу договірних правовідносин, не припиняються зі спливом строку договору.
Відсутність суб'єктивного права на нарахування і отримання орендної плати за період з 31.01.2015р. по 25.04.2015р. унеможливлює і існування порушення означеного права з боку Відповідача, що зумовлює і правомірність відмови у задоволені цієї частини позовних вимог з передбачених ч.1 ст.19 Конституції України та ч.ч.1, 2 ст.14 Цивільного кодексу України підстав. Втім, помилковість висновку місцевого суду щодо неправомірності нарахування орендної плати і за період з 01.01.2015р. по 30.01.2015р. не призвела до неправильного рішення про відмову у задоволені позову і в цій частині, адже встановлені на підставі належних і неспростованих Позивачем ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані в перебігу апеляційного провадження доказів неможливості використання орендованого майна (двох спірних вагонів) Відповідачем з 07.08.2014р. по 09.04.2015р. з незалежних від нього причин у світлі спеціальних приписів ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України зумовлює звільнення від обов'язку зі сплати стягуваної орендної плати із за цю частину заявленого періоду нарахування.
Апеляційний суду наголошує на безпідставності позиції Скаржника щодо звуження кола випадків застосування ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України до передбачених п.п.8.1., 8.2. договору форс-мажорних обставин і узгоджених способів їх доведення, адже таке обмеження у застосуванні цієї спеціальної для орендних правовідносин норми до загальної норми ст.617 цього Кодексу не випливає зі змісту першої. Посилання Позивача на його власні фінансові втрати у розглядуваному випадку не можуть бути прийняті до уваги, адже ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України фактично покладає несприятливі наслідки відносно нарахування і отримання орендних платежів ризику настання обставин, що унеможливлюють користування орендованим майном, на Орендодавця і це не суперечить ст.42 Господарського кодексу України.
В свою чергу, відсутність в контексті наведених висновків підстав для виконання Відповідачем грошових зобов'язань зі сплати орендних платежів за заявлений період вказує на відсутність порушення та прострочення виконання цих зобов'язань з боку Орендаря у розумінні ст.610 та ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, що, в свою чергу, згідно ст.611 та ст.625 цього Кодексу, унеможливлює і стягнення заявлених Позивачем сум пені, 3% річних та інфляційної індексації, вимоги про які правомірно були відхилені місцевим судом.
Поряд із цим, укладений договір оренди є підставою для існування у Орендаря права на володіння і користування орендованим майном впродовж строку дії договору, що узгоджується із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, а припинення такого договору з будь-якої з підстав зумовлює виникнення встановленого п.2.3. договору та ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України обов'язку Орендаря повернути таке майно.
Прострочення виконання цього обв'язку за змістом ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України зумовлює нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати, проте момент прострочення цього обов'язку, а отже - і початок періоду нарахування має визначатись зважаючи на п.п.2.3. і 9.2. договору у світлі ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України - з наступного дня після спливу 30 календарних днів з дати закінчення строку дії договору.
У світлі означеного висновку, нарахування Позивачем стягуваної неустойки за період з 01.01.2015р. по 30.01.2015р. включно є безпідставним, що узгоджується із передбаченою договором можливістю нарахування орендної плати за цей період (без урахування застосування спеціального припису ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України), адже ані умови договору оренди, ані діюче законодавство не передбачають можливості одночасного нарахування за той самий період орендної плати за правомірне користування орендованим рухомим майном і неустойки - за неправомірне продовження перебування цього ж майна у користуванні Орендаря.
В свою чергу, відносно решти заявленого періоду нарахування неустойки, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, адже представлені у справі докази неможливості доступу Відповідача до об'єкту оренди та користування ними, а також - вжиті Орендарем заходи, спрямовані на відновлення такої можливості, повнота яких узгоджується із характером обставин, які перешкоджали своєчасному поверненню майна, а їх наслідки об'єктивно перебували поза можливостями контролю Відповідача (Скаржником протилежного не доведено), спростовують наявність презюмованої ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України вини у затримці повернення майна.
Зважаючи на висловлені за змістом апеляційної інстанції зауваження Позивача, колегія суддів наголошує, що:
- нормативно не доведено доказову недостовірність листа №101/6/61 від 16.04.2015р. Ясинуватської дирекції через її перебування на неконтрольованій Україною території;
- висновки про можливість маневрування рухового складу при знеструмленні та пошкодженні одного зі шляхів на станції мають характер недоведених припущень Позивача, що не враховують дійсні можливості відповідного підрозділу залізниці в контексті фактичних обставин проведення АТО;
- спірні вагони використовувались Відповідачем в період орендних правовідносин в контексті тих обмежень, які існували та встановлювались і відповідні періоди часу органами управління Укрзалізниці, тим більше, що Відповідач просив залізницю забезпечити евакуацію спірних вагонів будь-яким маршрутом, не обмежуючи фактичні можливості його обрання.
За відсутністю належних доказів недбалої або свідомо зловмисної поведінки Орендаря, дії останнього, спрямовані на забезпечення повернення Орендодавцю майна у сукупністю із проведенням орендних платежів попри втрати з серпня 2014р. можливості належного використання вагонів у світлі положень ч.5 ст.12 Цивільного кодексу України презюмуються як добросовісні та розумні.
Отже, доведена відсутність вини Відповідача у прострочені повернення з оренди вагонів у період можливого нарахування неустойки в межах визначеного Позивачем строку (з 31.01.2015р. по 25.04.2015р.) у світлі згадуваної місцевим судом правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 02.09.2014р. у справі №927/1215/13, обов'язковість врахування якої зумовлена ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, а також положень ч.2 ст.218 Господарського кодексу України зумовлює правомірність відмови у задоволені відповідних позовних вимог.
Оскільки будь-яких інших підстав, передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України апеляційний судом не встановлено, апеляційна скарга Позивача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. При цьому, згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України понесені Скаржником витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 35, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Лєтранс», с. Липини Волинської області на рішення Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. (повний текст підписано 02.10.2015р.) у справі №908/3127/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. (повний текст підписано 02.10.2015р.) у справі №908/3127/153 залишити без змін.
3. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя: Д.О. Попков
Судді: О.О. Радіонова
Т.М. Колядко
Надруковано 5 примірників: 1,2 - сторонам, 3- у справу, 4- ГСДО, 5- ДАГС