"02" листопада 2015 р.Справа № 916/3744/15
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "П.В.К.";
про стягнення 60 844,05 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "П.В.К.", в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 60 844,05 грн., з яких 39 253,20 грн. основної заборгованості; 877,04 грн. 3 % річних; 20 713,81 грн. інфляційних нарахувань, а також витрати на послуги адвоката у сумі 4 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "П.В.К." умов укладеного між сторонами по справі договору про надання транспортних послуг № 27-ТР від 21.04.2014р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2015р. було порушено провадження у справі №916/3744/15 із призначенням її до розгляду в засіданні суду 07.10.2015р.
У судовому засіданні 07.10.2015р. під час розгляду справи по суті представник позивача на питання суду щодо розбіжностей сум основної заборгованості, зазначених у позовній заяві та у акті звірення пояснив, що вірною є сума, що вказана у акті.
Представник позивача просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги з урахуванням допущеної помилки, а саме стягнути з відповідача 60 738,05 грн., з яких основна заборгованість у розмірі 39 147,20 грн., 3 % річних у сумі 877, 04 грн. та 20 713,81 грн. інфляційних нарахувань, проте письмово заявлені позовні вимоги не уточнив.
Ухвалою суду від 07.10.2015р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також неподання ним витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 02.11.2015р.
Вказаною ухвалою явка представника позивача була визнана судом необов'язковою.
У судове засідання 02.11.2015р. представник позивача не з'явився.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "П.В.К." про час та місце судових засідань повідомлений належним чином, шляхом надсилання судової ухвали про порушення провадження у справі від 07.09.2015р. та ухвали про відкладення розгляду справи від 07.10.2015р. на адресу, що зазначена у спеціальному витязі з ЄДР (а.с.86-87) та на адресу, зазначену у договорі: 65007, м. Одеса, пров. Волзький, буд. 3, офіс 8, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Приймаючи до уваги, що судові відправлення ухвали про порушення провадження у справі від 07.09.2015р. та ухвали про відкладення розгляду справи від 07.10.2015р. були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи «вибув», «за закінченням терміну зберігання» (а.с.88-95; 159-166), суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (Виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (Замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2014р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "П.В.К." (Замовник) було укладено договір про надання транспортних послуг №27-ТР (а.с.30), відповідно до п.1.1 якого договір визначає використання Замовником автотранспорту, що належить Виконавцю, а також порядок взаєморозрахунків за транспортні послуги.
Згідно п. 2.1 договору, оплату за транспортні послуги Замовник здійснює Виконавцю на підставі рахунків та актів виконаних робіт згідно цін та тарифів, діючих в Україні на момент перевезення вантажів Замовнику.
Оплата проводиться шляхом перерахування коштів у безготівковому порядку не пізніше 7 банківських днів після доставки вантажу на розрахунковий рахунок виконавця (п.2.2 договору).
Відповідно до п. 3.2.2 договору на Замовника покладений обов'язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати надані автотранспортні послуги.
Пунктом 6.1 договору сторони обумовили, що договір набирає сили з моменту підписання його сторонами 21.04.2014р. і діє до 31.12.2014р.
Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як зазначає позивач, і це не спростовано відповідачем в ході судового розгляду, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, здійснивши вантажні перевезення на загальну суму 171 557,20 грн.
Відповідачем надані послуги були сплачені частково на суму 132 410,00 грн., в результаті чого у останнього виникла заборгованість за договором у сумі 39 147,20 грн. (а.с.68, 98-150).
Таким чином, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписані сторонами та затверджені підписами керівників підприємств, які засвідчені відповідними печатками (а.с.31-48), оригінали яких були оглянуті судом у засіданні 7.10.2015р., залишилися неоплаченими на суму 39 147,20 грн.
Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 39 147,20 грн. відповідач, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, суду не надав, суд вважає позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в цій частині цілком обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 877,04 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20 713,81 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, наведений у позовній заяві (а.с.4-5), в цілому погоджується з ним, за виключенням сум, нарахованих по акту №ОУ-0000042 від 05.08.2014р. (а.с.33), оскільки правильна сума по даному акту, з урахуванням останньої проведеної проплати, складає 882,7 грн.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції
15.08.2014 - 10.06.2015882.71.562496.361379.06
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
882.715.08.2014 - 10.06.20153003 %21.77
Одночасно, судом встановлено, що позивачем при розрахунку 3 % річних по акту №ОУ-0000050 від 05.09.2014р. (а.с.41) було помилково визначено суму 3% річних у розмірі 55,99 грн., тоді як вірною є 55,69 грн.
З урахуванням вказаного, правильною сумою 3% річних є 874, 13 грн., інфляційних нарахувань - 20 654,20 грн., з огляду на що саме зазначені суми 3 % річних та інфляційних нарахувань підлягають стягненню в межах даного позову,
Враховуючи часткове задоволення судом позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст.44,49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на адвокатські послуги у сумі 4 000 грн., суд вказує наступне.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2, що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 299 від 28.02.1995р. (а.с.83), було укладено угоду про надання правових послуг (а.с.82), згідно якої адвокат надає позивачу правові послуги по справі про стягнення з ТОВ «П.В.К» боргу у сумі 39 253,20 грн.
Вказаною угодою сторони обумовили, що за надані послуги ФОП ОСОБА_1 виплачує Щербаку В.М. гонорар у сумі 4 000 грн.
Як встановлено судом, гонорар у сумі 4 000 грн. було сплачено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 32 (а.с.81).
Відповідно до п.6.3. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
При цьому, згідно п.6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд при розгляді питання щодо стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги приймає до уваги те, що адвокатом Щербаком В.М. було лише підготовлено позовну заяву та здійснено розрахунки інфляційних нарахувань та 3 % річних.
При цьому по вказаній справі зазначеною особою не здійснювалося представництво інтересів позивача у суді, оскільки таке представництво було здійснено іншою особою - ОСОБА_3, який діяв на підставі виданої позивачем довіреності від 25.09.2015р. за № 3777 (а.с.151).
З урахуванням вищезазначеного, на думку суду, розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне обмежити цей розмір до 1 500 грн.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "П.В.К." (67800, Одеська область, Овідіопольський район, селище міського типу Овідіополь, вул. Портова, буд. 28, код ЄДРПОУ 37280766) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) основну заборгованість у сумі 39 147 /тридцять дев'ять тисяч сто сорок сім/грн. 20 коп.; 3 % річних у сумі 874 /вісімсот сімдесят чотири/грн.13 коп.; інфляційні втрати у сумі 20 654 /двадцять тисяч шістсот п'ятдесят чотири/грн. 20 коп.; 1 500/одна тисяча п'ятсот /грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката та 1 821 /одна тисяча вісімсот двадцять одна/ грн. 94 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 09 листопада 2015 р.
Суддя Ю.М. Щавинська