79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.11.2015р. Справа№ 914/2884/15
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область
до відповідача: Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Пустомитівська ДЕД", с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область
про стягнення заборгованості в розмірі 12595, 99 грн.
Суддя Н.Мороз
При секретарі М. Потикевич
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2
Від відповідача: н/з
Суть спору:
Позовну заяву подано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область до Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Пустомитівська ДЕД", с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область про стягнення заборгованості в розмірі 12595, 99 грн.
Ухвалою господарського суду від 25.08.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 06.10.2015р.
Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, з'ясування всіх обставин справи, 06.10.2015р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.
Ухвалою суду від 27.10.2015р. продовжено строк вирішення спору до 09.11.2015р. В судових засіданнях 27.10.2015р. та 03.11.2015р. оголошувались перерви, про що представники сторін ознайомлені під розписку.
Представник позивача в судове засідання 09.11.2015р. з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати за надані послуги за письмовим договором про надання послуг №16/03-15 від 16.03.2015р. та усним договором про надання послуг від 26.12.2014р. Зазначив, що позивачем виконані, а відповідачем прийняті роботи, що підтверджується актами здачі - приймання робіт (надання послуги), підписаними та скріпленими печатками сторін. У зв'язку зі сплатою основного боргу в розмірі 8964,43 грн. під час розгляду справи, позивач просить суд стягнути з відповідача 1389, 43 грн. - пені, 131,95 грн. - 3% річних, 2110,18 грн. - інфляційних втрат та судові витрати, в т.ч. 1500,00 грн. витрат за юридичні послуги. Позов просить задоволити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Однак, 06.11.2015р. через службу діловодства господарського суду подав додаткові письмові пояснення з долученою судовою практикою які просить враховувати при вирішенні спору. Згідно відзиву на позовну заяву відповідач посилається на безпідставне нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за договором №16/03-15 від 16.03.2015р., оскільки позивачем не надано докази виставлення та отримання відповідачем рахунку на оплату передбаченого умовами договору. Крім того, зазначив, що позивачем не обґрунтовано наявність правових підстав для стягнення 1500,00 грн. витрат за юридичні послуги. В задоволенні позову просить відмовити повністю.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення повноважних представників, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встанови:
16.03.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором - виконавець) та філією "Пустомитівська ДЕД" Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (відповідач, за договором - замовник) було укладено договір про надання послуг №16/03-15.
Відповідно до умов п.п.1.1, 1.2. договору, виконавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується надати послуги з перевезення вантажів замовника власним транспортним засобом та своєчасно надати послуги автотранспортного перевезення технічно справним транспортом, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Згідно п.2.1. договору, розрахунки між виконавцем і замовником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
Відповідно до п.2.2. договору, вартість послуг визначається по факту наданих послуг згідно відпрацьованого часу на підставі товарно-транспортних накладних та акту виконаних робіт.
Пунктом 2.3. договору передбачено, замовник зобов'язаний оплатити вартість наданих послуг по перевезенню протягом 3-х днів з моменту виставлення рахунку виконавцем.
На виконання взятих на себе зобов'язань позивач надав відповідачу (замовнику) послуги з перевезення вантажів замовника відповідно до усного договору про надання послуг від 26.12.2014р. та письмового договору №16/03-15 від 16.03.2015р. на загальну суму 8964,43 грн., підтверджується актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №26/12-4 від 26.12.2014р. по усному договору на суму 3240,00 грн. та актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №19/03-15 від 19.03.2015р. на суму 5724,43 грн. згідно договору №16/03-15 від 16.03.2015р., підписаними та скріпленими печатками сторін (в матеріалах справи). Крім того, у відповідності до умов п.2.2 договору, вартість послуг визначених по факту наданих послуг згідно відпрацьованого часу підтверджується товарно-транспортною накладною №46 від 26.12.2014р. та товарно-транспортною накладною №7 від 19.03.2015р. (в матеріалах справи).
В підтвердження суми заборгованості згідно акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №26/12-4 від 26.12.2014р. та акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №19/03-15 від 19.03.2015р. на загальну суму 8964,43 грн. позивачем надано суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2015р., підписаний та скріплений печатками сторін, згідно якого сальдо розрахунків на користь ФОП ОСОБА_1 становить 8964,43 грн. (в матеріалах справи).
З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялась претензія від 27.05.2015р. №1 з вимогою про повернення грошових коштів за договором про надання послуг на суму 8964,43 грн. (докази надсилання та отримання претензії відповідачем в матеріалах справи). Однак, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо сплати за надані послуги (виконані роботи) за усним договором від 26.12.2014р. та письмовим договором про надання послуг №16/03-15 від 16.03.2015р., позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості, яка виникла у відповідача за надані послуги в розмірі 12595,99 грн., з яких: 8964,43 грн. - основний борг, 1389, 43 грн. - пені, 131,95 грн. - 3% річних, 2110,18 грн. - інфляційних втрат.
В процесі розгляду справи, відповідачем сплачено основний борг за надані послуги (виконані роботи) в розмірі 8964,43 грн., що підтверджується банківською випискою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з рахунку ФОП ОСОБА_1 від 01.10.2015р.
Відтак, станом на день розгляду справи, позивач просить стягнути з відповідача 1389, 43 грн. - пені, 131,95 грн. - 3% річних, 2110,18 грн. - інфляційних втрат та судові витрати, в т.ч. 1500,00 грн. витрат за юридичні послуги.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на невиконання позивачем умов договору про надання послуг №16/03-15 від 16.03.2015р. щодо виставлення рахунку на оплату та безпідставне нарахування нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Зазначив, що позивачем рахунок на оплату не виставлявся, позивачем не доведено, що строк виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги за договором №16/03-15 від 16.03.2015р. сплив, а відтак, не підтверджено факт прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
Враховуючи погашення відповідачем заборгованості після подачі позову до суду, суд дійшов висновку провадження у справі в частині стягнення основного боргу припинити на підставі п.1.1 ст. 80 ГПК України.
У відповідності до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1. ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Суд зазначає, що рахунок фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги (дана правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 29.09.2009р. по справі №37/405 та Постанові Вищого господарського суду України у справі №5009/1053/12 від 24.09.2013р.).
Позивачем одночасно при підписанні акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №26/12-4 від 26.12.2014р. по усному договору було виставлено рахунок №СФ-000067 від 26.12.2015р. на суму 3240,00 грн. посилання на який міститься в акті здачі - приймання робіт (надання послуг). Слід зазначити, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №26/12-4 від 26.12.2014р. підписаний відповідачем будь-яких зауважень чи претензій. Факт підписання відповідачем акту підтверджує також те, що йому одночасно з актом виконаних робіт було вручено й рахунок на його оплату №СФ-000067 від 26.12.2015р., згідно якого строк виконання зобов'язання (оплати за надані послуги) встановлено до 05.01.2015р.
Відтак, судом встановлено, що строк прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати за надані послуги згідно акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №26/12-4 від 26.12.2014р. обчислюється з 05.01.2015р.
27.05.2015р. позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію №1 про повернення грошових коштів за договором про надання послуг. При цьому, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язання та перерахунок грошових коштів в сумі 8964,43 грн. на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 із зазначенням платіжних реквізитів. Докази надсилання та отримання претензії відповідачем в матеріалах справи (опис вкладення до цінного листа від 27.05.2015р., поштова квитанція №29 від 27.05.2015р., рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 27.05.2015р.) Претензія отримана відповідачем 09.06.2015р.
Таким чином, враховуючи те, що дана претензія містить платіжні реквізити позивача, на які потрібно перерахувати кошти, суд розцінює претензію №1 від 27.05.2015р. як виставлений відповідачу рахунок на оплату за надані послуги згідно акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №19/03-15 від 19.03.2015р. на суму 5724,43 грн.
Відтак, судом встановлено, що строк прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати за надані послуги згідно акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №19/03-15 від 19.03.2015р. враховуючи вимоги п.2.3. договору, згідно якого відповідач зобов'язаний оплатити вартість наданих послуг по перевезенню протягом 3-х днів з моменту виставлення рахунку позивачем, обчислюється з 11.06.2015р.
Згідно ч.3 ст.509 ЦК України, зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами
Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Згідно п.4.3. договору, за несвоєчасну оплату замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожний день прострочки.
На підставі п.4.3 договору №16/03-15 від 16.03.2015р позивачем нараховано відповідачу 1389,43 грн. за період 23.03.2015р. по 17.08.2015р.
Однак, перевіривши періоди нарахування та здійснивши самостійно перерахунок пені у відповідності до чинного законодавства, суд встановив, що сума пені за період з 11.06.2015р. по 17.08.2015р. становить 639, 88 грн. та підлягає стягненню.
Крім того, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем, у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання по усному договору від 26.12.2014р. за період з 27.12.2014р. по 17.08.2015р. та по письмовому договору №16/03-15 від 16.03.2015р. за період з 23.03.2015р. по 17.08.2015р. нараховано відповідачу 3% річних на загальну суму 131,95 грн. У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання по усному договору від 26.12.2014р. за період з січня 2015р. по липень 2015р. та за прострочку виконання грошового зобов'язання по письмовому договору №16/03-15 від 16.03.2015р. з квітня 2015р. по липень 2015р. позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати в розмірі 2110,18 грн.
Згідно п. 3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способам захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Згідно абз.3 ч.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця».
Таким чином суд, перевіривши періоди нарахування прострочки виконання грошового зобов'язання та здійснивши перерахунок інфляційних втрат у відповідності до чинного законодавства встановив, що їх сума складає 1273,32 грн. інфляційних втрат (за період з 05.01.2015р. - 31.07.2015р.) у зв'язку з простроченням виконання усного договору від 26.12.2015р. та 22, 90 грн. інфляційних втрат (за період з 11.06.2015р. по 30.06.2015р.) у зв'язку з неналежним виконанням умов письмового договору №16/03-15 від 16.03.2015р. Суд зазначає, що в липні - серпні 2015р. індекс інфляції становив менше одиниці, тобто відбулась дефляція, зважаючи на те, що знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за вказаний період не відбулось, а інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, відтак інфляційне збільшення на суму боргу за липень - серпень 2015р. не нараховується. Крім того, здійснивши самостійно перерахунок 3% річних судом встановлено, що їх сума складає 59,92 грн. (за період з 05.01.2015р. по 17.08.2015р.) у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання по усному договору від 26.12.2014р. та 31,99 грн. (за період з 11.06.2015р. по 17.08.2015р.) у зв'язку з неналежним виконанням умов письмового договору №16/03-15 від 16.03.2015р.
Враховуючи проведений перерахунок загальна сума інфляційних втрат та 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1296,22 грн. - інфляційних втрат та 91,90 грн. - 3% річних.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат за юридичні послуги в сумі 1 500,00 грн., суд зазначає.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг.
Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
У відповідності до абз.4 п.п.6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
Згідно рішення Конституційного суду України від 11.07.2013р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.1 стю.59 Конституції України, ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.
Представник позивача в судовому засіданні не надав жодних доказів, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 - виконавець за договором про надання юридичних послуг від 20.05.2015р. є адвокатом.
Відтак, враховуючи наведене, суд дійшов висновку в стягненні 1 500,00 грн. витрат пов'язаних з наданням юридичних послуг відмовити.
Таким чином, внаслідок порушення договірних зобов'язань та вимог законодавства у відповідача перед позивачем виникла заборгованість яка становить 639,88 грн. - пені, 1296,22 грн. - інфляційних втрат, 91,90 грн. - 3% річних та підлягає стягненню.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Згідно статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин дослідивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку позовні вимоги задоволити частково.
З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.
Керуючись ст.ст. 4-3, 32, 33, 38, 43, 49, 80, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Пустомитівська ДЕД", с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область, вул. Опільського, 1 (код ЄДРПОУ 26256197) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 639,88 грн. - пені, 1296,22 грн. - інфляційних втрат, 91,90 грн. - 3% річних та 1594,24 грн. - судового збору.
3. В частині стягнення основного боргу - провадження по справі припинити.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Рішення складено 11.11.2015р.
Суддя Мороз Н.В.