ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.11.2015Справа № 910/24416/15
За позовом Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в особі Центральної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер»
про стягнення 4 183, 22 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Ізюмська І.В. за довіреністю № 05.1-7/1911 від 03.03.2015 р.;
від відповідача: не з'явився.
Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» в особі Центральної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» (далі - відповідач) про стягнення 4 183, 22 грн., а саме: 3 208, 80 грн. основного боргу, 926, 94 грн. пені та 47, 48 грн. 3 % річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору, ним було виконано на замовлення відповідача роботи, які відповідач в строк, визначений Договором не оплатив, з огляду на що у нього утворився борг в сумі 3 208, 80 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24416/15, її розгляд призначено на 13.10.2015 р.
07.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 13.10.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 13.10.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. розгляд справи було відкладено на 03.11.2015 р.
Представник відповідача в судове засідання 03.11.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 03.11.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
11.08.2014 р. між ДП «Український державний центр радіочастот» в особі його Центральної філії (виконавець) та ТОВ «Етер» (замовник) було укладено Договір на роботи пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів № 22969500 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого його предметом визначено проведення виконавцем робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, згідно з виданими дозволами, а також виявлення та усунення дії джерел радіозавад роботі радіоелектроних засобів замовника.
Пунктом 2.2.2. Договору було визначено, що замовник зобов'язується своєчасно сплачувати на користь виконавця плату за виконання робіт.
Ціна виконаних робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпечення ЕМС РЕЗ, визначається на підставі затверджених у встановленому порядку «Тарифів на роботи (послуги) Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», пов'язаних з користуванням радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу» за один календарний місяць, залежить від кількості РЕЗ, щодо яких проводилися роботи і не включає податок на додану вартість. Податок на додану вартість нараховується згідно законодавства України. Розрахунок ціни робіт наведений у Додатку. (п. 3.1.Договору).
Відповідно до п. 3.2. Договору було передбачено, що виконання робіт підтверджується відповідними актами виконаних робіт, підписаними обома Сторонами.
Згідно з пунктом 3.3. Договору, виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за проведені роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу замовника до кінця місяця, протягом якого виконувались роботи.
Пунктом 3.4. Договору було передбачено, що розрахунки між виконавцем і замовником за роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, що виставлена в платіжному документі, на розрахунковий рахунок виконавця, не пізніше 25 числа місяця наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок.
Згідно з п. 4.2. Договору за порушення грошових зобов'язань замовник сплачує виконавцю суму простроченого платежу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 6.1. Договору він був укладений строком на 1 календарний рік.
Згідно з п. 6.2.Договору сторони визначили, що він вважається подовженим на кожний наступний період тривалістю в 1 (один) календарний рік, якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну його дії не надішле іншій стороні письмове повідомлення про свій намір припинити його дію надалі.
Щомісячний платіж за роботи з радіочастотного моніторингу при 16 РЕЗ, відповідно до додатку до Договору сторони визначили в сумі 802, 20 грн.
Відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, за період з 01.12.2014 р. по 31.03.2015 р. позивачем для відповідача було виконано роботи за Договором на загальну суму 3 208, 80 грн.
Щодо вказаних робіт позивачем було складено акти про виконання робіт № 140322916 від 31.12.2014 р. на суму 802, 20 грн., № 15-3-390 від 31.01.2015 р. на суму 802, 20 грн., № 15-3-666 від 28.02.2015 р. на суму 802, 20 грн., № 15-3-1144 від 31.03.2015 р. на суму 802, 20 грн.
За твердженням позивача, він вчасно передавав відповідачу акти, однак останні три з наведених, відповідачем підписано не було, як і зауважень з приводу вказаних в них даних не заявлено.
З метою оплати виконаних робіт, позивачем було виставлено відповідачу рахунки № 22916 від 26.12.2014 р. на суму 802, 20 грн., № 390 від 31.01.2015 р. на суму 802, 20 грн., № 666 від 25.02.2015 р. на суму 802, 20 грн., № 1144 від 26.03.2015 р. на суму 802, 20 грн.
Крім того, за спірними господарськими операціями позивачем було складено податкові накладні № 4641 від 31.12.2014 р., № 2310 від 31.01.2015 р., № 3588 від 27.02.2015 р., № 3233 від 31.03.2015 р.
З огляду на те, що відповідач роботи за вказаними вище актами не оплатив, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Як зазначалось вище, згідно з пунктом 3.3. Договору його сторони визначили, що виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за проведені роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу замовника до кінця місяця, протягом якого виконувались роботи.
Пунктом 3.4. Договору було передбачено, що розрахунки між виконавцем і замовником за роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, що виставлена в платіжному документі, на розрахунковий рахунок виконавця, не пізніше 25 числа місяця наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок.
З аналізу змісту приписів пункту 3.4. Договору вбачається, що сторони пов'язали момент початку перебігу строку оплати виконаних позивачем робіт з датою оформлення відповідного рахунку, незалежно від дати його вручення відповідачу.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що у випадку неотримання відповідачем акту та рахунку від позивача за відповідний місяць, він мав звернутись до позивача з вимогами щодо їх надання.
За відсутності таких вимог, а також з огляду на те, що відповідач не заперечує проти доводів позивача щодо їх одержання, як і самого факту виконання робіт, суд визнає строк виконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт у спірний період таким, що настав.
При цьому, суд також бере до уваги те, що позивач 23.06.2015 р. повторно надіслав відповідачу спірні акти та рахунки за січень - березень 2015 року, які відповідач без пояснень причин не підписав та не повернув.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оскільки відповідач не надав заперечень проти якості та обсягу виконаних позивачем робіт, відповідний борг щодо їх оплати, який існує на момент вирішення даного спору по суті, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.
Що стосується вимог про стягнення 926, 94 грн. пені та 47, 48 грн. 3 % річних, слід відзначити наступне.
Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України, відповідно до змісту якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 4.2. Договору за порушення грошових зобов'язань замовник сплачує виконавцю суму простроченого платежу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня за кожен день прострочення.
Пунктом 4.3. Договору сторони визначили, що пеня нараховується на суму простроченого платежу, починаючи з 26 числа місяця наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок до повної сплати замовником суми боргу, але не більше ніж за 180 днів з моменту, коли зобов'язання мало бути виконане.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 926, 94 грн. пені, розрахунок якої є невірним, оскільки позивач нараховує її більш ніж за 180 днів всупереч положенням п. 4.3. Договору.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Здійснивши перерахунок пені, суд встановив, що вона має складати - 849,15 грн.
У свою чергу, 3 % річних позивачем розраховано вірно.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» (01001, місто Київ, вулиця Трьохсвятительська, будинок 5/1, літера «А», код ЄДРПОУ 22969500) на користь Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (03179, місто Київ, проспект Перемоги, 15 км, код ЄДРПОУ 01181765) в особі Центральної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (49064, м. Дніпропетровськ, просп. Сергія Нігояна, буд. 41; код ЄДРПОУ 21908235) 3 208 (три тисячі двісті вісім) грн. 80 коп. основного боргу, 849 (вісімсот сорок дев'ять) грн. 15 коп. пені, 47 (сорок сім) грн. 48 коп. 3 % річних та 1 195 (одну тисячу сто дев'яносто п'ять) грн. 35 коп. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.11.2015 р.
Суддя В.С. Ломака