Копія
Справа № 126/4481/14-ц Провадження № 22-ц/772/2817/2015Головуючий в суді першої інстанції Рудь О. Г.
Категорія 54Доповідач Медяний В. М.
"02" листопада 2015 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі :
головуючого : Медяного В.М.,
суддів : Ковальчука О.В., Пащенко Л.В.,
при секретарі : Агеєвій Г.В.,
розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій службових осіб ДП «Укрспирт» та Бершадського МПД ДП «Укрспирт»,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17 серпня 2015 року, -
встановила:
19.12.2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», ОСОБА_3 по примусове надання відпустки.
Зазначає, що з лютого 2013 року він працює у Бершадському МПД ДП "Укрспирт" на посаді інженера-теплотехніка 1 категорії. На протязі 2014 року він неодноразово звертався до керівництва ДП "Укрспирт" та Бершадського МПД із заявою про надання йому щорічної відпустки. Однак, на його звернення керівництво не реагувало та не надавало ні відпустки, ні відповіді на звернення.
У зв'язку з цим він змушений був звернутися в суд з даним позовом та просив ухвалити рішення, яким визнати дії відповідачів протиправними та зобов'язати відповідачів надати йому щорічну відпустку.
Ухвалою суду від 23.12.2014 року відкрито провадження у даній справі.
05.02.2015 року позивач ОСОБА_2 змінив та збільшив свої позовні вимоги, подавши до суду відповідну позовну заяву до відповідачів за первісним позовом, а також зазначив відповідачем ОСОБА_4
Посилається на те, що з часу звернення ним до суду змінилися обставини та є нові події. Так зокрема, 30.12.2014 року згідно наказу № 532-к його було звільнено з роботи за ч. 3 ст. 40 КЗпП України.
Окрім, надання йому щорічної відпустки, директором Бершадського МПД було видано розпорядження № 31 від 10.07.2014 року про необхідність щоденно прибувати на робоче місце на планерку о 07 год.45 хв., хоча робочий день, згідно розпорядку робочого дня, розпочинається о 08.00 год., що вважає незаконним.
Також директором Бершадського МПД було видано розпорядження № 56 від 08.10.2014 року та № 61 від 10.11.2014 року про зобов'язання інженера-теплотехніка ОСОБА_2 виконувати ряд робіт на пристанційній базі станції Джулинка, розташованої на відстані 25-28 км. від м. Бершадь, тобто не за основним його місцем роботи, що вважає протиправним та незаконним.
У зв'язку з цим просив ухвалити рішення, яким визнати неправомірними та поправними дії відповідачів щодо ненадання йому щорічної основної відпустки за 2014 рік; визнати неправомірними дії відповідачів стосовно розпорядження за № 31 від 10.07.2014 року стосовно щоденної планьорки до початку робочого дня о 7 год.45 хв. з 10 липня 2014 року; визнати неправомірними дії відповідача керівника Бершадського МПД по його розпорядженнях за №56 від 8.10.2014 року та за розпорядженням №61 від 10.11.2014 року; визнати неправомірними дії відповідачів та працівників приймальної Бершадського МПД та ДП «Укрспирт» стосовно неприйняття його заяв, звернень, звітів та їх відмови від реєстрації як вхідної документації за діловодство у ДП «Укрспирт», а також стягнути понесені ним судові витрати у справі.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 17 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними дії службових осіб Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» щодо ненадання інженеру-теплотехніку Бершадського МПД ДП «Укрспирт» ОСОБА_2 щорічної основної відпустки. Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі в сумі 600 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь держави судові витрати у справі в сумі 243,60 грн., а 730,80 грн. компенсувати за рахунок держави.
В апеляційній скарзі скаржник, позивач у справі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції скаржник позивач у справі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Відповідачі у справі та їх представники до суду не з'явилися, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення скаржника та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.
Згідно статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції встановив та виходив з того, з чим також погоджується і колегія суддів, згідно наказу ДП "Укрспирт" № 6/34-к від 20.02.2013 року ОСОБА_2 21.02.2013 року був прийнятий роботу в Бершадське МПД ДП "Укрспирт" на посаду інженера-теплотехніка.
На протязі грудня 2014 року позивач ОСОБА_2 неодноразово звертався до керівництва ДП "Укрспирт" та Бершадського МПД ДП "Укрспирт" про надання йому щорічної відпустки, що підтверджується його заявами від 03.12.2014 року, 10.12.2014 року та 15.12.2014 року та квитанціями про сплату послуг поштового зв'язку. Також звернення позивача щодо надання відпустки було зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції Бершадського МПД ДП "Укрспирт" за вхідним № 264 від 12.12.2014 року.
На жодне із звернень позивач не отримав відповіді про задоволення його заяви і надання відпустки чи відмови у наданні відпустки та причини цього.
Згідно наказу ДП "Укрспирт" № 532-к від 30.12.2014 року позивач ОСОБА_2 30.12.2014 року був звільнений із займаної посади інженера-теплотехніка. При звільнені підприємство не провело з ним повний розрахунок, як того вимагає положення ст. 116 КзпП України. Також при звільнені ОСОБА_2 не було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи у 2014 році.
Згідно ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
Також встановлено, що позивач ОСОБА_2 згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців являється керівником профспілкової організації Бершадського МПД ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»
Згідно частини 1 статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Статтею 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 79 КзпП України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Судом першої інстанції встановлено, що на підприємстві Бершадське МПД ДП "Укрспирт" не розроблявся та не затверджувався графік відпусток працівників підприємства на 2014 рік. Такий графік не надавався для ознайомлення працівникам та не погоджувався з профспілковою організацією підприємства.
Крім цього, встановлено, що позивач ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1).
Таким чином встановлено порушення з вини відповідача права позивача ОСОБА_2 на отримання щорічної відпустки за 2014 рік згідно поданих ним заяв від 03.12.2014 року, 10.12.2014 та 15.12.2014 року, а також ним не отримана грошова компенсація за невикористану відпустку.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції у рішенні в частині задоволення його позову про визнання неправомірними дії службових осіб щодо ненадання йому щорічної основної відпустки не зазначено за який саме рік йому не надано відпустки може бути усунуто судом першої інстанції шляхом роз'яснення рішення суду або ж ухвалення додаткового рішення. Крім цього, зі змісту рішення суду вбачається що предметом даного спору є саме ненадання позивачу відпуски за 2014 рік.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Також, відмовляючи ОСОБА_2 в задоволені іншої частини позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно вимог статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такого способу захисту права, як визнання дій неправомірними щодо винесення директором Бершадського МПД розпоряджень № 31 від 10.07.2014 року, № 56 від 08.10.2014 року та № 61 від 10.11.2014 року, а також неправомірних дії відповідачів та працівників приймальної Бершадського МПД та ДП "Укрспирт" в частині неприйняття його звернень та відмови в їх реєстрації чинним законодавством України не передбачено, а відновлення цих прав позивача в такий спосіб як просить позивач не передбачено законом, тому відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту.
Позивач ОСОБА_2, звертаючись до суду із позовною заявою в якій він змінив та збільшив свої первісні позовні вимоги, виклав в цій частині позову обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, однак не зазначив доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також не посилався на норми матеріального права, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах, не надав належних та допустимих доказів про те, чому саме у такий спосіб має бути захищено його цивільне право або інтерес.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає нові обставини та посилається на нові порушення відповідачами вимог законодавства, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Згідно ч. 2 ст. 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
Згідно ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.
Відповідно до ст. 64 КЗпП України надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як пояснив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 на даний час у суді першої інстанції розглядається його позов про поновлення на роботі під якого судом з'ясовуються обставини не тільки його звільнення, але й роботи на даному підприємстві.
Питання про скасування оскаржуваних ним в даному позові розпоряджень відповідача він не ставив.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Такий порядок закріплений ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», відповідно до ст. 1 якого, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та його представником надано до суду акт понесених витрат позивачем у даній справі, відповідно до якого ОСОБА_2 витрачено на правову допомогу кошти в загальній сумі 2400 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Таким чином суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем заявлено чотири позовні вимоги, з яких підлягає задоволено лише одна, а тому суд дійшов вірного висновку про стягнення судових витрат пропорційно до задоволених вимог в сумі 600 грн.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а основні доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
Частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання скаржника на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом застосування норм матеріального та процесуального права є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.
Інші доводи апеляційної скарги, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим судом по справі рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17 серпня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : підпис. В.М. Медяний
Судді : підписи. О.В. Ковальчук
Л.В. Пащенко
Згідно з оригіналом.
Суддя : В.М. Медяний