Справа № 140/959/15-ц Провадження № 22-ц/772/2898/2015Головуючий в суді першої інстанції Науменко С. М.
Категорія 20 Доповідач Копаничук С. Г.
03 листопада 2015 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючої : Копаничук С.Г.
Суддів: Стеблюк Л.П., Іващука В.А.
при секретарі: Топольській В.О.
за участю прокурора Клименка Д.С., представника Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області - Осадчука П.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу державної виконавчої служби Гусятинського районного управління юстиції Тернопільської області про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнання права власності на нього та звільнення майна з-під арешту ,за апеляційною скаргою заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області та Головного управління державної фіскальної служби у Тернопільській області на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18 травня 2015 року,
У квітні 2015 р. позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що у квітні 2012 року придбав у ОСОБА_4 .,від імені якого на підставі генерального доручення діяв ОСОБА_5, автомобіль «MITSUBISHI» «LANCER» 2007 року випуску за 88 000 грн. На підтвердження угоди ОСОБА_5 написав розписку про отримання коштів та видав 13.04.2012 року нотаріально посвідчену генеральну довіреність з надання йому всіх прав щодо повного володіння, користування та розпорядження автомобілем ,як власнику. Однак у березні 2015 року йому стало відомо, що на автомобіль накладено арешт на підставі виконавчого листа ВДВС Густинського РУЮ про стягнення з ОСОБА_4 суми 400 000 грн. Вважаючи, що воля сторін була направлена на вчинення договору купівлі - продажу ,а односторонній правочин доручення ,що посвідчується генеральною довіреністю ,є удаваним правочином, таким ,що приховував насправді вчинений договір купівлі-продажу та посилаючись на статті 235,328,638,655 ЦК України та ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження», позивач просив позов задовольнити .
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 18.05.2015 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнано за ОСОБА_3 право власності на нього та зобов'язано ВДВС Густинського РУЮ звільнити його з-під арешту.
У поданій апеляційній скарзі прокурор просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що сторонами не дотримано встановленого порядку відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, а тому суд дійшов невірного висновку про набуття позивачем права власності на автомобіль. Звертаючись з апеляційною скаргою заступник прокурора зазначив ,що діє в рамках прав ,наданих п.3 ст .24 ЗУ «Про прокуратуру» та згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року, і на захист інтересів держави в особі органів виконавчої влади, до яких відносяться органи Пенсійного Фонду України та Державної фіскальної служби України, на які покладені обов'язки щодо забезпечення надходжень до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та податків та зборів.
У письмових запереченнях проти апеляційної скарги, ОСОБА_3 вважає доводи скарги безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області у письмових запереченнях зазначив, що оскаржуваним рішенням не зачіпаються їх права, оскільки згідно п.12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (далі - Порядок №1740) такий збір сплачується не продавцем, а покупцем автомобіля, а тому останній підлягав би сплаті на користь органу Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи ,рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
Суд, постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що між сторонами відбувся договір купівлі-продажу автомобіля, а тому визнав право власності на нього за ОСОБА_3 і звільнив майно з-під арешту.
Проте з таким висновком районного суду погодитися не можна.
Згідно ст.235 ЦК України удаваним є право чин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач, як на підставу визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, вказував на те, що договір доручення, що посвідчується генеральною довіреністю, є удаваним правочином, таким, що приховував насправді вчинений ними договір купівлі-продажу.
При цьому, не послався на норму матеріального права за якою просив визнати його дійсним.
Так, визнання правочину дійсним регулюється статтями 218, 220 ЦК України.
Згідно ч.2 ст.218 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як в першому випадку, так і в другому, закон передбачає визнання договору дійсним за умови вчинення сторонами дій, спрямованих на повне або часткове виконання договору.
Однак, на підставі ч.2 ст.220 ЦК України не може бути визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля, так як відповідно до закону він не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Що стосується застосування ч.2 ст.218 ЦК України та визнання договору дійсним через недодержання вимоги щодо письмової форми, то договір купівлі-продажу автомобіля мав би вчинятись саме у такій формі, що узгоджується з п.3 ч.1 ст.208 ЦК України та Порядком державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року.
Також п.8 вказаного Порядку передбачено вчинення дій необхідних для відчуження транспортного засобу, а саме зняття останнього з обліку в підрозділах Державтоінспекції.
Однак, ОСОБА_4 вказаний транспортний засіб в установленому законом порядку з обліку в підрозділах Державтоінспекції не зняв, тобто, дій, що підтверджували б виконання договору купівлі-продажу, не вчиняв, тому підстави для визнання договору купівлі-продажу дійсним, передбачені ч.2 ст.218 ЦК України, відсутні.
За таких обставин, посилання на довіреність від 13.04.2012 року, як на удаваний правочин, з метою приховання договору купівлі-продажу, є необґрунтованим.
Враховуючи викладене, визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на автомобіль за позивачем являється помилковим, суперечить обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Оскільки, ОСОБА_3 права власності на спірний автомобіль не набув, відповідно його права накладенням арешту порушені не були, тому підстави для звільнення транспортного засобу з-під арешту, відсутні.
Заперечення представника Пенсійного фонду проти апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки п. 12 Порядку №1740, на який посилається представник фонду, постановою окружного адміністративного суду м.Києва від 16.12.2011 року визнано нечинним та таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили - п.7 ст.1 ЗУ «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - квітень 2012 року), згідно якого платником збору є особа, яка відчужує автомобіль.
Згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 11, ст.ст.626, 638, 655 ЦК України, ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження», п.8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 року, ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України,
Апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області та Головного управління державної фіскальної служби у Тернопільській області - задовольнити.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18.05.2015 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу державної виконавчої служби Гусятинського районного управління юстиції Тернопільської області про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнання права власності на нього та звільнення майна з-під арешту - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: