Справа № 161/3870/15-ц
Провадження № 2/161/1846/15
30 жовтня 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Крупінської С.С.,
при секретарі - Бакай Г.М.
з участю представника позивача - Склянчук О.В.
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Луцької міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням комунальної форми власності шляхом виселення,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням комунальної форми власності шляхом виселення. Позов мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом комунальної власності та перебуває у віданні Луцької міської ради.
Основним квартиронаймачем даної квартири згідно копії особового рахунку був ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, його дружина ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Дочка померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_7 знята з реєстрації за вказаною адресою 10.09.2014 року, оскільки виїхала на постійне місце проживання у м. Нововолинськ. Інших членів сім'ї або зареєстрованих осіб за цією адресою станом на 24.02.2015 року немає.
Позивач зазначає, що під час перевірки 17.09.2014 року квартири АДРЕСА_1 вони встановили, що там без правових підстав проживають відповідачі по справі, які, з їх слів, вселились з дозволу родичів квартиронаймача у 1998 році.
Дозволу на вселення відповідачів в зазначену квартиру не давали, а тому їм було запропоновано в добровільному порядку звільнити приміщення до 19 жовтня 2010 року, однак, дані особи приміщення комунальної власності не звільнили, про що було складено відповідні акти. Оскільки вони позбавлені фактично права користування цим приміщенням як власники та можливості надання жилого приміщення іншим квартиронаймачам з підстав та у порядку, передбаченому чинним законодавством то просить суд усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням комунальної форми власності, шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із займаного житлового приміщення, що знаходиться АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд його задовольнити.
Представника відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд в його задоволенні відмовити, про що надав суду письмове заперечення.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає.
Судом встановлено, що у 1996 році відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_3 вселились у квартиру АДРЕСА_1 в якості членів сім'ї ОСОБА_5, оскільки останній у зв'язку з певними життєвими обставинами не був спроможний себе утримувати та проводити оплату за житлове приміщення, дані обставини підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Тобто, відповідачі вселились на постійне місце проживання у вищезазначену квартиру в якості членів сім'ї ОСОБА_5, проводили оплату за неї, вели спільне господарство, а тому їх неможливо віднести до тимчасових жильців, як про це зазначає позивач, або ж до піднаймачів.
Відповідно ст. 65 Житлового кодексу України Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
З показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні вбачається, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_3 з 1996 року проживали однією сім'єю з ОСОБА_5, так як останній жодних доходів не мав.
З моменту вселення в спірну квартиру відповідачі безвиїздно проживають у ній по сьогоднішній день.
Дане житлове приміщення є єдиним їхнім місцем проживання, за користування яким вони систематично сплачують кошти, докази чого надані суду.
Віднесення позивачем відповідачів до розряду піднаймачів чи тимчасових жильців спірної квартири суд вважає безпідставним.
Наявність у відповідачів на праві приватної власності іншого житла не є підставою для їх виселення з квартири АДРЕСА_1.
Посилання позивача на те, що відповідачі вселилися у квартиру в 1998 році з дозволу родичів основного квартиронаймача, так як в ній ніхто не проживав, спростовуються показами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а докладені до матеріалів справи письмові докази - акти складені працівниками ЖКП № 3 спростовуються відповідачем.
Крім того, слід зазначити, що з акту від 09.02.1999 року, складеним посадовими особами ЖКП № 3 вбачається, що ЖКП № 3, на балансі якого перебуває спірне жиле приміщення, погодив проживання відповідачів в спірній квартирі за умови сплати комунальних платежів, що розцінюється судом як погодження на подальше користування жилим приміщенням з відома ЖКП, яке обслуговує дане житло.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу..
Вимоги позивача, викладені в позовній заяві, а також надані суду в усних поясненнях, суд вважає недоведеними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
Таким чином, вимоги позивача про їх виселення в порядку ст. 71, 107 ЖК України є безпідставними, так як відповідачі проживають в спірному приміщенні, не вибували на інше постійне місце проживання або ж відсутні в ньому більше 6 місяців..
Керуючись ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 63, 71, 107 Житлового кодексу України, суд,
В задоволенні позову Луцької міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням комунальної форми власності шляхом виселення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Луцький міськрайонний суд до апеляційного суду у Волинській області протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб які були відсутні під час проголошення рішення, з дня отримання його копії .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду С.С.Крупінська