"04" листопада 2015 р. м. Київ К/800/39514/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,
за участю представників сторін: від позивача - Шуліга В.А.,
від відповідача - Стеценко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р.
у справі № 2а-13208/11/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У вересні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія» (далі - позивач, ТОВ «Гірничотранспортна компанія») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо визнання договору купівлі-продажу від 25.05.2010 р. № 1801, укладеного між ТОВ «Гірничотранспортна компанія» та ТОВ «Алвіга-К», нікчемним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011 р. № 0000200703.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2012 р. позов задоволено повністю: визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання в Акті перевірки від 25.02.2011 р. № 18/07-03/32264561 договору поставки від 25.05.2010 р. № 1801, укладеного між ТОВ «Гірничотранспортна компанія» та ТОВ «Алвіга-К», нікчемним; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011 р. № 0000200703 прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва; вирішено питання про судові витрати.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2012 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2012 р.
Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законними, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 11.02.2011 р. по 18.02.2011 р., на підставі направлення від 11.02.2011 р. № 68/07-03, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 11.02.2011 р. № 68, посадовою особою ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Гірничотранспортна компанія» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Алвіга К» за період з 01.07.2010 р. по 31.08.2010 р., за результатами якої складено акт від 25.02.2011 р. № 18/07-03/32264561 та зроблено висновок, що: - у зв'язку з порушенням вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість віднесена ТОВ «Гірничотранспортна компанія» до податкового кредиту підлягає зменшенню у липні 2010 р. у розмірі 1 131 957 грн.; - у зв'язку з порушенням вимог підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підлягає зменшенню сума податку на додану вартість заявлена ТОВ «Гірничотранспортна компанія» до відшкодування з бюджету на рахунок платника в банку за серпень 2010 року в розмірі 131 406 грн., за вересень 2010 року в розмірі 141 022 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 12.03.2011 р. було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000200703, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 272 428 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 25.02.2011 р. № 18/07-03/32264561, підставами для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Алвіга-К», оскільки, за твердженнями відповідача, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним, посилаючись при цьому на інформацію ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо наявності ознак фіктивності у ТОВ «Е-Восток Україна», з яким протягом липня 2010 року мало фінансово-господарські відносини підприємство - контрагент позивача ТОВ «Алвіга-К».
Заперечуючи такі висновки податкового органу, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 12.03.2011 р. № 0000200703, виходив з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», нормами якого регулювались спірні правовідносини, бюджетне відшкодування - це сума, яка підлягає поверненню платнику податку із бюджету у зв'язку із надмірною сплатою податку у випадках, визначених згідно з цим Законом.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення однієї з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Отже, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, законодавством не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Таким чином, законодавцем визначено єдину підставу не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.
Згідно із положеннями статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.
Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає, у періоди за які проводились перевірки, надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.
Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено договір з ТОВ «Алвіга-К» щодо поставки товарно-матеріальних цінностей. Копії первинних і розрахункових документів, які складені на підставі проведеної господарської операції, не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
При цьому, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.
Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними у акті перевірки контрагентами та, як наслідок завищення суми бюджетного відшкодування за періоди, що перевірялись, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.
Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку скасувавши винесене ДПІ у Печерському районі м. Києва податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011 р. № 0000200703.
Разом тим, суд касаційної інстанції на може погодитись з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання в Акті перевірки від 25.02.2011 р. № 18/07-03/32264561 договору поставки від 25.05.2010 р. № 1801, укладеного між ТОВ «Гірничотранспортна компанія» та ТОВ «Алвіга-К», нікчемним, та підтримує позицією суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволення позову в цій частині з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані позовні вимоги слідують із сформульованих перевіряючим висновків та тверджень викладених в акті податкової перевірки, який слугував підставою для винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.
Згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).
Відповідно до пункту 3 оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Згідно абзацу четвертого пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.
Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, які можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.
Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).
Отже, судом першої інстанції не враховано того, що суди не повинні оцінювати будь-які висновки та/або твердження, викладені в актах, що складаються за результатами спірних перевірок.
Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.
В свою чергу, висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.
Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовів щодо протиправності актів перевірки, а так само дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних (незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги).
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.03.2011 р. № 0000200703 та залишає в силі у цій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково. В частині відмови у задоволенні позовних про визнання протиправними дій ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання в Акті перевірки від 25.02.2011 р. № 18/07-03/32264561 договору поставки від 25.05.2010 р. № 1801, укладеного між ТОВ «Гірничотранспортна компанія» та ТОВ «Алвіга-К», нікчемним, висновки суду апеляційної інстанції є правомірними.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р. у справі № 2а-13208/11/2670 в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 12.03.2011 р. № 0000200703 - скасувати, та залишити в силі, у цій частині позовних вимог, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2012 р.
В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р. у справі № 2а-13208/11/2670 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко