"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/31284/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Приходько І.В.
Юрченко В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року по справі № 802/537/15-а за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, прийнято рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позов.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2002 року у позивачів виникло право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить запис Тульчинського МБТІ за №3305-1 у реєстровій книзі.
24.07.2008 року Тульчинська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину належної його батькам частки зазначеної квартири, яке 29.07.2008 року зареєстровано у Тульчинському МБТІ за №23985368.
На підставі рішення виконкому Тульчинської міськради від 21.03.2012 року № 72, вказану квартиру було розділено на дві: квартиру 1 загальною площею 98,7 кв. м. та квартиру 1а загальною площею 98,2 кв. м., на які 02.07.2012 року виконкомом Тульчинської міськради видано два свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зареєстровано у Тульчинському МБТІ.
16.08.2013 року та 02.04.2014 року зазначені квартири були продані. При оформлені договорів купівлі-продажу квартир позивачі сплатили 24262,46 грн., тобто 5% податку від доходів отриманих з продажу нерухомості, оскільки нотаріуси, керуючись ст. 172.4 ПК України, відмовляли у посвідченні таких договорів без документів про сплату податку до бюджету, приймаючи при цьому постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій (від 15.04.2014 року № 31/02-31 та № 32/02-31), які позивачами оскаржені у встановленому законом порядку не були.
У подальшому, ОСОБА_3 неодноразово звертався до Немирівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області із заявами щодо повернення сплаченого податку на доходи з продажу нерухомості у сумі 24262,46 грн., а також на Урядову гарячу лінію з аналогічними зверненнями. Однак, за результатами розгляду відповідних звернень Немирівська ОДПІ та ГУ ДФС у Вінницькій області повідомляли позивача про правомірність сплати ним сплати податку від продажу нерухомого майна.
Позивачами в обґрунтування своїх вимог зазначено, що при виділенні квартир не відбувся перехід права власності на зазначене житло, а реєстрація права двох виділених квартир не свідчить про те, що вони не були співвласниками зазначеного житла з 2002 та 2008 років до 02.07.2012 року. Тобто, наголошують на тому, що зазначене житло перебувало у їх власності більше ніж три роки.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з безпідставності заявлених позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до п.п.172.1.,172.2. ст.172 Податкового Кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто -5%.
Водночас, ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
У відповідності до вимог до ст. 152 Житлового кодексу України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі, як власники вищевказаної квартири, скориставшись правом, наданих їм законом, звернулись з відповідною заявою про надання дозволу на здійснення та перепланування квартири та правомірно здійснили та завершили таке перепланування. У зв'язку із реєстрацією змін, що виникли після завершення перепланування, виконкомом Тульчинської міськради видано два свідоцтва про право власності на нерухоме майно у спільну часткову власність та зареєстровано таке право КП Тульчинске МБТІ.
Разом з тим, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, судами не взято до уваги, що до здійснення перепланування вищевказана квартира належала на праві спільної сумісної власності позивачам, так і після її завершення та отримання нових свідоцтв на право власності, квартира також належала на праві спільної сумісної власності тим же особам.
До того ж нові свідоцтва було видано не у зв'язку із зміною, переходом чи припиненням права власності на вищевказану квартиру, а у зв'язку із її переплануванням, тобто зміною технічних характеристик, що в свою чергу не може свідчити, про те, що позивачі набули право власності на нову річ, тобто новостворене майно, оскільки право власності на відповідну квартиру у них і не припинялось.
Крім того, суди посилались на пункт 57 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України 17 жовтня 2013 р. за N 868, а не на п.58 Порядку, де на виконання вимог ст. 172 ПКУ зазначено, що при проведенні державної реєстрації прав з видачею свідоцтва об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів нерухомості, які перебувають у спільній власності…, право спільної власності на виділений об'єкт нерухомого майна із складу об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів, не припиняється.
У свою чергу Згідно п.43.1 ст.43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Пунктом 43.3 ст.43 цього Кодексу встановлено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Відповідно до пп. 43.4, пп.43.5 ст.43 Податкового кодексу України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Пунктом 3 розділу 1 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
За змістом пункту 1 розділу 2 названого Порядку органи казначейства здійснюють повернення помилково сплаченого до місцевого бюджету податку з доходу фізичних осіб за наявності відповідної заяви платника та подання органу податкової служби.
В силу пунктів 5, 10 розділу 1 цього ж Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання в довільній формі подається платником до органу казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява та/або подання подається до відповідного органу казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Органи казначейства приймають подання від органів, які контролюють справляння надходжень бюджету або які здійснюють облік заборгованості в розрізі позичальників, у строки, визначені нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів.
Відтак, питання формування податковим органом подання та направлення його до органу казначейства є процедурним питанням взаємодії вказаних органів у процесі перерахування помилково сплачених сум податку позивачам.
Зважаючи на викладене, у даному разі право позивачів порушено внаслідок неотримання відповідної суми податку з доходу фізичних осіб з бюджету, тому належним способом захисту цього права є саме вимога про стягнення цієї суми з бюджету на користь позивачів.
Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, - суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.
Відтак, колегія суддів зазначає, що визначене позивачами формулювання вимог, зокрема, щодо визнання протиправними дій податкового органу у частині відмови у поверненні безпідставно сплаченого податку та зобов'язання повернути відповідні кошти, не може бути підставою для відмови у позові в силу вищезазначених вимог частини 2 статті 11 КАС України.
Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, даний спір підлягає вирішенню в межах заявлених позовних вимог саме шляхом стягнення на користь позивачів з місцевого бюджету надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року по справі №802/537/15-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписПриходько І.В.
підписЮрченко В.П.