"29" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/57709/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В. (суддя-доповідач),
Ліпського Д.В.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року
у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) до Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області (далі - УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області) про визнання неправомірним та скасування рішення від 27 червня 2013 року №65 і вимоги від 21 червня 2013 року №Ф-9,
У жовтні 2013 року ФОП ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання неправомірними та скасування рішення про застосування фінансових санкцій та вимоги про сплату боргу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що у червні 2013 року УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області проведено планову перевірку за результатами якої, їй надіслано вимогу від 21 червня 2013 року №Ф-9 про сплату недоїмки зі страхових внесків у сумі 8986,98 грн. Крім того, 26 червня 2013 року відповідач прийняв рішення № 65 про застосування фінансових санкцій за донарахування сум не обчислених та не сплачених страхових внесків в розмірі 40300,95 грн. Посилаючись на те, що УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області провело перевірку без відома позивача, а норма закону, яка передбачала застосування фінансових санкцій за недотримання вимог Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) втратила чинність з 01 січня 2011 року, просила суд визнати протиправними і скасувати рішення про застосування фінансових санкцій № 65 та вимогу №Ф-9.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року в позові відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано неправомірними та скасовано рішення УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області від 27 червня 2013 року №65 про застосування фінансових санкцій у розмірі 40300,95 грн та вимогу УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області про сплату боргу від 21 червня 2013 року № Ф-9 на суму 8986,98 грн.
У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону № 1058-IV.
ФОП ОСОБА_4 у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що пункт 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058-IV втратив чинність з 01 січня 2011 року і на час винесення рішення про застосування до позивача фінансових санкцій у червні 2013 року ця норма не діяла. Крім того, рішення апеляційного суду відповідає правовій позиції Верховного суду України висловленій у постановах від 04 червня 2013 року № 21-170а13 та від 20 листопада 2012 року № 21-367а12.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію серії НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 01 січня 2012 року обрала спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку, відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2.
У червні 2013 року УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області провело планову перевірку позивача з питань дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України та достовірності надання відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 31 грудня 1999 року по 14 червня 2013 року, про що складено акт від 21 червня 2013 року №100.
За результатами цієї перевірки, УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області направило позивачу вимогу від 21 червня 2013 року №Ф-3 про сплату недоїмки у сумі 8986,98 грн та рішення від 26 червня 2013 року №65 про застосування фінансових санкцій за донарахування сум не обчислених та не сплачених страхових внесків в розмірі 40300,95 грн відповідно до пункту 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV.
Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що впродовж 2002-2010 років позивач не сплачував в повному обсязі страхові внески, а тому відповідач правомірно виніс вимогу про сплату боргу та застосував фінансові санкції за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків.
Скасовуючи рішення суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що рішення відповідача від 26 червня 2013 року №65 про застосування фінансових санкцій та вимога про сплату боргу від 21 червня 2013 року №Ф-9 є протиправними, оскільки пункт 4 частини 9 статті 106 Закону №1058-ІV втратив чинність з 01 січня 2011 року.
Проте, з такими висновками погодитись неможливо.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року, передбачалось, що за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
Із набранням чинності з 01 січня 2011 року Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ) наведена вище норма була виключена.
За приписами абзацу 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що після набрання чинності Законом № 2464-VІ за органами ПФУ збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 01 січня 2011 року.
Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність в управління ПФУ повноважень щодо застосування після 01 січня 2011 року фінансових санкцій на підставі пункту 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у спорах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постановах від 31 березня 2015 року № 21-77а15 та від 12 травня 2015 року № 21-370а15 щодо застосування норм пункту 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV.
Водночас, постанова Верховного Суду України від 04 червня 2013 року №21-170а13, на яку послався апеляційний суд у своєму рішенні, стосується правовідносин щодо застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності до органів ПФУ, що не є предметом спору у цій справі.
Пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону № 1058-ІV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Отже, ФОП ОСОБА_4 є страхувальником та зобов'язана сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За визначенням, наведеним у частині 3 статті 18 Закону № 1058-ІV, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
При цьому, законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати (частина 6 статті 18 Закону № 1058-ІV) і в силу положень частини 6 статті 20 Закону № 1058-ІV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Тому, в силу імперативності наведених норм закону, сплата страхових внесків здійснюється страхувальником в обов'язковому порядку та в установлені законом строки, порушення яких є підставою для безумовного стягнення заборгованості уповноваженим органом та застосування до порушника відповідних санкцій.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач не сплатив в повному обсязі страхові внески за березнь 2002 року по червень 2003 року, з жовтня 2003 року по березень 2008 року, січень 2009 року та липень-листопад 2010 року, а тому УПФУ в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області правомірно винесло вимогу від 21 червня 2013 року № Ф-9 про сплату недоїмки у сумі 8986,98 грн та правильно застосувало фінансові санкції на підставі пункту 4 частини 9 статті 106 Закону №1058-ІV.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції та безпідставно задовольнив позовні вимоги.
Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції має скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді С.В. Головчук
Д.В. Ліпський
Ю.К. Черпак