29 жовтня 2015 року м. Київ К/800/23114/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Костенка М.І.
Федорова М.О.
за участю:
секретаря судового засідання Чайки О.С.
представника позивача Виндюка І.Г.
представника відповідача Іващенка Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2015
у справі №810/6005/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»
до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Комплекс Агромарс») звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідач, Вишгородська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.06.2014 №0002552201.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2015, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій з ПП «Агропромтехком» за період з 01.01.2011 по 31.08.2013, за результатами якої складено акт від 28.05.2014 №1208/22-01/30160757.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 та п. 209.1, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту за червень-липень, жовтень 2011 року, січень, квітень-листопад 2012 року та березень-травень 2013 року на загальну суму 5323670,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.06.2014 №0002552201, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7960394,00 грн., з яких: 5323670,00 грн. - за основним платежем; 2636724,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями..
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено, що зміст угод між позивачем та його контрагентом не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ПК України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ПП «Агропромтехком» були укладені договори поставки від 03.01.2012 №12-75/БФ-Ю, від 03.01.2012 №12-76/БФ-Ю; від 04.11.2012 №12-1685/БКЗ-Ю, від 29.05.2012 №12-948/КК-Ю, від 29.05.2012 №12-946/КК-Ю та від 29.05.2012 №12-947/КК-Ю.
На виконання зазначених договорів ПП «Агропромтехком» було виписано рахунки-фактур, видаткові накладні та податкові накладні.
Судами було досліджено вказані первинні документи та зроблено висновок про їх відповідність вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV та про підтвердження факту реальності господарських операцій позивача, які є підставою виникнення права на податковий кредит.
Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, відображених у отриманих від ПП «Агропромтехком» податкових накладних, було здійснено ним на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства, а суми ПДВ підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.
Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ПП «Агропромтехком», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Крім того, судами вірно зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП «Агропромтехком» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2015 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)М.І. Костенко
(підпис)М.О. Федоров