04 листопада 2015 року м. Київ К/800/11569/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представника позивача Верещага Т.В.,
представника відповідача Морозова П.В.,
представника прокуратури Атаманюк І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів та прокуратури Дніпропетровської області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.04.2014 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року
у справі № 5/46/07-АП (ЗП/808/3/14)
за позовом відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (далі - позивач, ВАТ «Запоріжсталь»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів)
за участю прокуратури Запорізької області та прокуратури Дніпропетровської області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВАТ «Запоріжсталь» звернулось у квітні 2007 року до суду з адміністративним позовом до відповідача, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2007 року № 0000130801/0.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.04.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року, адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7. 4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, не в повній мірі досліджені вся наявні докази та не прийняті до уваги, що призвело до прийняття невірного рішення.
Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заступник прокурора Дніпропетровської області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 4.8 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7. 4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції на момент виникнення відповідних відносин, ст. ст. 11, 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач у своїх запереченнях на касаційні скарги зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційні скарги необґрунтованими, а тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
У ході судового розгляду, в порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з реорганізацією замінено відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками у м. Запоріжжі на правонаступника Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
В порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає зміні найменування позивача з відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що слідчим управління податкового міліції ДПА України прийнято постанову про порушення кримінальної справи № 70/63-06 за фактом заволодіння коштами в особливо великих розмірах шляхом обману, легалізацією таких коштів, зловживання службовими особами ДП «УПК-Ресурс» та службового підроблення за ознаками злочинів ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України та за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «Газтрейд» за ознаками злочину ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.
В межах кримінальної справи № 70/63-06 було призначено зустрічну перевірку ВАТ «Запоріжсталь», про що винесено відповідну постанову від 28.11.2006 року.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2007 року у справі № 4-191 2007 задоволено подання СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів та надано дозвіл на проведення позапланової виїзної перевірки ВАТ «Запоріжсталь» з питань взаємовідносин з ТОВ «Газтрейд» та ДП «УПК-Ресурс» щодо придбання природного газу у період 2005-2006 років.
На підставі постанови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2007 року СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів була проведена вищевказана перевірка ВАТ «Запоріжсталь», за результатом якої складено акт № 248/08-01/00191230 від 23.03.2007 року, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 7, пп. 12.2, пп. 12.6 п. 12 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованого Мін'юстом України 23.06.1997 року за № 233/2037, пп. «г» п. 2, п. 3, ст. 9 Закону України «Про державний бюджет на 2005 рік», ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання природного газу у ТОВ «Газтрейд ЛТД» на суму 42 084 014,85 гривень, у ДП «УПК-Ресурс» на суму 13 700 283,86 гривні.
05.04.2007 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000130801/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 55 784 298,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 21 082 966,50 гривень.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертав увагу на те, що позивачем до суду апеляційної інстанції було надано лист Генеральної прокуратури України від 24.03.2008 року, з якого вбачається, що станом на 14.02.2008 року кримінальної справи № 70/63-06 не існувало, оскільки постанову про її порушення скасовано ще 30.08.2007 року Рівненським міським судом Рівненської області.
Виявлене порушення, на думку податкового органу, полягає у відсутності у ВАТ «Запоріжсталь» права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість, включених підприємством у 2005-2006 роках до складу податкового кредиту, які були сплачені в ціні придбання у постачальників ТОВ «Газтрейд» та ДП «УПК-Ресурс» природного газу імпортного походження, оскільки газ імпортного походження оподатковується за ставкою ПДВ 0%.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вірно виходили з наступного.
Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Згідно п. 11.6 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2000 року діють положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з поставки, зокрема, газу, імпортованого в Україну.
В той же час, у пп. 5 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом» від 27.12.2001 року № 1729 визначено, що потреба в природному газі промислових споживачів та інших суб'єктів господарської діяльності задовольняється з ресурсів газу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», отриманого за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України.
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1729 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 244 від 02.03.2006 року) встановлено, що природний газ, ввезений на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг, реалізується суб'єктам господарювання Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» і її дочірньою компанією «Газ України» та дочірнім підприємством «Газ-тепло», підприємствами з газопостачання та газифікації і закритим акціонерним товариством «Київгазпостач» з обов'язковим визначенням у договорах та вантажосупровідних документах (товаротранспортних і податкових накладних, актах прийому-передачі газу) належності поставленого газу та відображенням відповідного податкового номера споживача - платника податку на додану вартість.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004 року № 2285-IV та ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235-IV у відповідних роках операції з продажу ввезеного природного газу на митній території України, крім операцій з продажу такого газу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.
При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно зауважив, що суд першої інстанції помилково обґрунтував свою позицію щодо неправомірності визначення позивачу податкового зобов'язання неможливістю застосування положень бюджетного закону на бюджетний рік, посилаючись на неузгодженість таких змін із загальними принципами оподаткування, встановленими Законом України «Про систему оподаткування», зазначивши, що дійсно, ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року № 1251-XII (чинного на момент виникнення спірних відносин) встановлює, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Проте недотримання таких положень законодавцем не робить прийняті Закони такими, що не підлягають застосуванню. Положення ст. 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не визнані неконституційними, а тому підлягали застосуванню суб'єктами, на яких вони поширюються.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом» від 27.12.2001 року за № 1729 встановлено, що в 2006 році природний газ, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладення податком на додану вартість, реалізується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» - дочірньою компанією «Газ України» та дочірнім підприємством «Газ-тепло», а також суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, із застосуванням нульової ставки податку на додану вартість (крім постачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам, які не є платниками зазначеного податку), за наявності: договорів на таке придбання із зазначенням, кому належить поставлений газ; договорів на власну поставку такого газу з обов'язковим зазначенням, кому належить поставлений газ та індивідуального податкового номера споживача-платника податку на додану вартість; вантажосупровідних документів, в яких обов'язково зазначається, кому належить поставлений газ, суб'єкт господарювання та його індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Сторонами не заперечується, що у періоді, який перевірявся, природний газ імпортного походження оподатковувався за ставкою ПДВ 0%, природний газ українського походження - у загальному порядку за ставкою ПДВ 20%.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що обставини щодо придбання ВАТ «Запоріжсталь» за договорами купівлі-продажу у ТОВ «Газтрейд ЛТД» та ДП «УПК-Ресурс» у 2005-2006 роках природного газу саме українського походження, а не імпортного походження, встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.06.2012 року в адміністративній справі № 2а-2433/09/0870, яка набрала законної сили, і ці обставини в силу приписів ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою, яка звільняє від їх доказування.
Щодо права позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, то судами попередніх інстанцій вірно зазначено наступне.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.
Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Отже, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми, яка фактично сплачується отримувачем товарів (послуг) у будь-якому попередньому податковому періоді. Це узгоджується і з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку ї бюджету у зв'язку і надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент проведення перевірки підприємство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, досліджені податківцями під час перевірки: договори, додаткові угоди, рахунки-фактури, акти приймання-передачі газу, банківські виписки, що свідчать про оплату газу позивачем, податкові накладні тощо.
Тобто, судами встановлено, що даними документами підтверджується рух активів у процесі здійснення господарських операцій з постачання вищевказаними контрагентами природного газу підприємству.
Правомірність здійснення господарської діяльності з продажу природного газу контрагентами ТОВ «Газтрейд ЛТД» та ДП «УПК-Ресурс» підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій ліцензіями на постачання природного газу за нерегульованими тарифами (терміном дії з 23.11.2004 року по 22.11.2009 року та з 27.11.2002 року по 26.11.2005 року, відповідно).
Крім цього, судами встановлено, що на момент укладення та виконання договорів з позивачем ТОВ «Газтрейд ЛТД» та ДП «УПК-Ресурс» мали зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством.
Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.01.2007 року у справі № 2-1587/15 визнано недійсними установчі документи ТОВ «Газтрейд ЛТД» та на постанову господарського суду м. Києва від 15.06.2007 року у справі № 32/320-А, якою також визнані недійсними: установчі документи ТОВ «Газтрейд ЛТД», свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Газтрейд ЛТД» № 37103570 від 15.07.2005 з моменту видачі, то судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що вказані судові рішення прийняті вже після укладання та фактичного реального виконання договорів позивачем та ТОВ «Газтрейд ЛТД», що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, суди правомірно не прийняли до уваги посилання відповідача на вказані судові рішення як доказ ліквідації ТОВ «Газтрейд ЛТД», оскільки згідно ч. 5 ст. 111 Цивільного кодексу України (в редакції на момент прийняття судами вказаних судових рішень) юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів того, що на момент реалізації господарських операцій з ВАТ «Запоріжсталь», до Єдиного державного реєстру був внесений запис про припинення контрагентів позивача, матеріали справи не містять.
Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що підприємством до складу податкового кредиту за червень-серпень, жовтень 2005 року та лютий 2006 року включено податкові накладні, в яких належним чином не вказано опис (номенклатуру) товару, що поставляється, не вказано походження і належність природного газу та безпідставно вказано суму ПДВ за ставкою 20%, то судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що наявність окремих недоліків у складенні первинних документів у разі, якщо вони не перешкоджають ідентифікації учасників операції та встановленню її змісту, не може бути підставою для висновку про недійсність таких документів. Доказів того, що не зазначення постачальником товару певної номенклатури у податковій накладній перешкоджає ідентифікації учасників операції та встановленню її змісту чи будь-яким іншим чином впливає на суть спірного питання, відповідачем суду не надано. Також відповідачем не наведено норму чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства, яка б вимагала від постачальників зазначати у податкових накладних походження і належність товару (природного газу).
Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що в порушення п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1729 в договорах та додаткових угодах, укладених між ВАТ «Запоріжсталь» та ТОВ «Газтрейд ЛТД» і ДП «УПК-Ресурс» та актах приймання-передачі газу не зазначено або невірно зазначено країну походження газу, то судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що доказів визнання у визначеному чинним законодавством порядку недійсними договорів від 22.06.2005 року, від 13.09.2005 року, від 15.08.2005 року, від 29.08.2005 року, від 26.04.2005 року матеріали справи не містять.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки природний газ використаний позивачем в операціях, які підлягали оподаткуванню за ставкою 20 %, в наявності є податкові накладні, які відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», не має підстав вважати, що у ВАТ «Запоріжсталь» відсутнє право щодо віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих та сплачених у зв'язку з придбанням природного газу.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно не взяли до уваги посилання відповідача на вирок стосовно посадових осіб ТОВ «Газтрейд ЛТД», як доказ фіктивної діяльності товариства, і, як наслідок, фіктивності договорів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом, оскільки цей вирок не встановлює обставин і не містить висновків, які б свідчили про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Газтрейд ЛТД» за вищезазначеними договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу.
Крім того, податковим органом не враховано, що фіктивні правочини це правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними (ст. 234 ЦК України).
Фіктивні правочини визнаються недійсними тільки судом. А, як зазначено вище, доказів наявності відповідних судових рішень відповідачем суду не надано.
Щодо висновків експертизи про те, що підписи в первинних документах, виданих ТОВ «Газтрейд ЛТД», виконані не його керівником, у зв'язку з чим не мають значення первинного документу в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть бути підставою формування позивачем податкового кредиту, то судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що застосування таких наслідків можливе за умови встановлення судом факту нездійснення самих господарських операцій, у той час як фактичне отримання передбаченого умовами договорів товару відповідачем не заперечується. Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
Стосовно країни походження газу, який поставлявся від ТОВ «Газтрейд ЛТД» і ДП «УПК-Ресурс» позивачу, то судом апеляційної інстанції зазначено наступне.
Відповідач у додаткових поясненнях апеляційному суду зазначив, що п. 1.1 договорів купівлі-продажу природного газу у ПСГ, укладених між позивачем та ТОВ «Газтрейд ЛТД», визначено предмет договорів - природний газ, що знаходиться у підземних газосховищах газу ДК «Укртрансгаз». Судом апеляційної інстанції встановлено, що надходження газу з підземних газосховищ ДК «Укртрансгаз» підтверджується також і трьохсторонніми актами приймання-передачі отриманого природного газу, підписаними зі сторони розпорядника підземного сховища газу - ДК «Укртрансгаз», ТОВ «Газтрейд» та ВАТ «Запоріжсталь». При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи докази, в тому числі подані відповідачем, свідчать, що в підземних сховищах ДК «Укртрасгаз» знаходився як імпортний газ, так і газ українського походження. Відповідач погоджується з тим, що в підземних сховищах ДК «Укртрасгаз» зберігався газ як імпортний, так і вітчизняний, проте, виходячи з аналізу поставок газу, що надходив до газових сховищ ДК «Укртрансгаз», зробив висновок про теоретичну неможливість отримання позивачем українського походження.
Проте відповідного документального підтвердження імпортного джерела походження газу, отриманого позивачем, приймаючи до уваги, що в підземних сховищах ДК «Укртрасгаз» зберігався газ як імпортний, так і вітчизняний, відповідачем не надано.
Щодо посилання відповідача на ГОСТ 5542-87 «Газы горючие природные для промышленного и коммунального бытового назначения» - Державний стандарт Союзу РСР, введений з 01.01.1988 року, то судом апеляційної інстанції зазначено, що даний стандарт розповсюджується на природні горючі гази, призначені в якості сировини і палива для промислового та комунально-побутового використання. При цьому, цей ГОСТ не визначає, що природний газ, відповідний цьому ГОСТУ, є газом виключно імпортного походження.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у договорі № 115-339 від 19.05.2005 року лише визначений стандарт якості, якому повинен відповідати газ, що має постачатись від ДК «Укртрансгаз» покупцю. Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що наявність такого договору не виключає можливості придбання ТОВ «Газтрейд ЛТД» неімпортованого природного газу, тобто природного газу, добутого на території України з метою постачання його в тому числі і позивачу. Тим більш, що жодних доказів на підтвердження того, що ДК «Газ України «НАК «Нафтогаз України» було єдиним постачальником ТОВ «Газтрейд ЛТД» у 2005 році, а також того, що позивачу передавався саме той газ, який було придбано ТОВ «Газтрейд ЛТД» у ДК «Газ України «НАК «Нафтогаз України», відповідачем суду надано не було.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що придбаний позивачем газ у ТОВ «Газтрейд ЛТД» є ввезеним на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів.
Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно не взяли до уваги посилання відповідача на листи ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» від 30.11.2006 року № 31/21-12671, НАК «Нафтогаз України» від 27.12.2006 року № 6/1-1870-9544, ДК «Укртрансгаз» від 19.12.2006 року № 15303/64, як на доказ отримання позивачем газу імпортного походження, оскільки їх зміст стосується постачання газу НАК «Нафтогаз України», ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» контрагентам позивача, а не самому позивачу.
З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем не надано належних доказів неможливості купівлі позивачем газу українського походження та придбання ним газу саме імпортного походження.
Отже, доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Здійснити заміну найменування позивача з відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».
Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів та прокуратури Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.04.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року у справі № 5/46/07-АП (ЗП/808/3/14) - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) І.В. Приходько