03 листопада 2015 року м. Київ К/800/29936/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Бутенка В.І., Заїки М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року
у справі № 805/637/15-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля»
до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області
про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» звернулось до суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06 лютого 2015 року № 0000052200/1259.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю.
У касаційній скарзі, Добропільська ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 23 січня 2015 року № 16/22-0/37014600, Добропільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2015 року № 0000052200/1259, яким за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 688166 грн., у тому числі за основним платежем на 458 777 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 229 389 грн.
Зазначене порушення обґрунтовано неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинами із ТОВ «Обрійбуд» та ДП «РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ СЕРВІС» ТОВ «РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ СЕРВІС ЛТД» виходячи з того, що за результатами проведення перевірки не було встановлено факту реального здійснення господарських операцій платника податків з вказаними контрагентами щодо придбання продукції виробничо-технічного призначення, отримання транспортних послуг та подальшого їх використання у господарській діяльності підприємства.
Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Так, на підставі доказів, що містяться у справі, а саме: договори поставки від 10 січня 2014 року №ДУ-2014/101-КП, від 06 лютого 2014 року №ДУ-2014/231-КП, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів з матеріального складу, подорожні листи автотранспорту ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля»та звіти про використання залишків ТМЦ, видаткові накладні податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Також, судами попередніх інстанцій були досліджені картки рахунку та відомості приходу матеріальних цінностей від постачальників за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року, з яких вбачається, що по кожній номенклатурі отриманих від ТОВ «Обрійбуд» ТМЦ по даним бухгалтерського обліку можливо встановити матеріально-відповідальних осіб та дільницю, якою використані в господарській діяльності отримані ТМЦ. Поставка ТМЦ за вказаними договорами здійснювалась на умовах DDP (Інкотермс 2000), відповідно до яких зобов'язання по доставці товару на склад покупця несе продавець.
Крім того, судами встановлено, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ДП «РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ СЕРВІС» ТОВ «РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ СЕРВІС ЛТД», були надані: договори про надання транспортних послуг від 30 грудня 2013 року №5-12/1427Т та від 30 грудня 2013 року № 5-12/1428Т, калькуляції вартості машино-години експлуатації екскаваторів (автосамосвалів, завантажувачів), тарифи роботи по переміщенню готової вугільної продукції (за результатами відкритих одноступінчастих торгів), технічне завдання на роботу автотракторної техніки, договірні ціни за виконання робіт автотракторною технікою на об'єкті ПАТ «ДТЕК Октябрське ЦОФ» та об'єкті ПАТ «ДТЕК Добропольська ЦОФ», локальні кошториси, а також акти здачи - приймання робот, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжними дорученнями.
Враховуючи викладене та вимоги Податкового кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними товарів до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах.
При цьому, як на підставу відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем правочинами, відповідач посилається на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних та подорожніх листів по господарським операціям платника податків з ТОВ «Обрійбуд» в серпні 2014року.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій, натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту.
Також, колегія суддів зауважує, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.
Тоді як, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності дій Добропільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області стосовно прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення від 06 лютого 2015 року № 0000052200/1259.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді В.І. Бутенко
М.М. Заїка