22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/51090/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Білуги С.В., Загороднього А.Ф.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Уманського міського відділу Державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області про визнання дій неправомірними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на рухоме майно,-
У серпні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2014 року позов задоволено.
Визнано неправомірними дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Умані №Ф-1127 від 23 лютого 2011 року про стягнення з боржника боргу в сумі 1757,80 грн.
Скасовано постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 квітня 2011 року №25831364 та про накладення арешту на все рухоме майно позивача від 14 липня 2011 року з виконання вказаної вище вимоги Пенсійного фонду.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цього суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 квітня 2011 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Умань Черкаської області №Ф-1127-У про стягнення з позивача на користь Пенсійного фонду боргу у сумі 1757,80 грн.
В подальшому 14 липня 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна та заборону його відчуження.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 8 ч. 2 ст. 17 Закону передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів, з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно ст. 26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:
1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;
2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;
3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;
4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;
5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;
6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;
7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;
8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Підстави для відкриття виконавчого провадження визначено ст. 19 Закону, згідно якої виконавче провадження відкривається:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;
4) в інших передбачених законом випадках.
Перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, закріплено в ст.ст. 17, 18 Закону, зокрема, рішення органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Отже, у разі надходження до державної виконавчої служби виконавчого документа державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла до 01.01.2011 року) територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Аналогічну норму закріплено в ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011 року, а також зазначено, що вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Таким чином, вимога управління Пенсійного фонду України в м. Умань Черкаської області №Ф-1127-У про стягнення з позивача недоїмки у сумі 1757,80 грн. є виконавчим документом.
Колегія суддів зазначає, що до компетенції відповідача не належить перевірка законності прийняття рішення управлінням Пенсійного Фонду щодо визначення розміру недоїмки та направлення на адресу платника відповідної вимоги про її сплату.
Враховуючи усі обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в позові з огляду на те, що відповідач діяв в межах наданої компетенції згідно вимог законодавства і не порушував права та законні інтереси позивача.
Доводи касаційної скарги зроблених судом апеляційної інстанції висновків не спростовують, а тому підстав для скасування чи зміни оскарженого судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
С.В. Білуга
А.Ф. Загородній