"22" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/10552/14, К/800/14831/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Білуги С.В., Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Державного казначейства України, апеляційного суду Черкаської області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоплачених сум,
У червні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення перерахунку та виплати позивачу заробітної плати, щомісячного довічного грошового утримання, матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби, вихідної допомоги, відпускних за 2006 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року.
Зобов'язано КМУ, Мінфін і ДСА України виділити апеляційному суду Черкаської області кошти в сумі 51952,53 грн. для виплати позивачу недоплаченої заробітної плати, щомісячного довічного грошового утримання, матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби, вихідної допомоги, відпускних за 2006 рік.
Зобов'язано апеляційний суд Черкаської області нарахувати і виплатити ОСОБА_4 кошти в сумі 51952,53 грн. недоплаченої заробітної плати, щомісячного довічного грошового утримання, матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби, вихідної допомоги, відпускних за 2006 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В касаційних скаргах відповідачі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення цих судів та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є суддею апеляційного суду Черкаської області у відставці. Працювала суддею цього суду з 13.06.1977 року по 16.08.2006 року.
Позивач звернувся з позовом до суду з приводу недоплати відповідачами заробітної плати, щомісячного довічного грошового утримання, матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби, вихідної допомоги, відпускних за 2006 рік.
Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що встановлено наявність порушення прав позивача щодо отримання заробітної плати в належному розмірі.
Правова позиція судів попередніх інстанцій у цій справі щодо підстав часткового задоволення позову є неправильною з огляду на таке.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, а згідно частини першої статті 126 Конституції України Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів. Збереження існуючого статусу суддів, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності суддів.
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України «Про статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Згідно ст. 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частина четверта зазначеної правової норми встановлювала розміри щомісячної надбавки за вислугу років, яка підлягала виплаті суддям.
Розміри посадових окладів, премій встановлювались Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначались указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ, здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом, а також беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату їх праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.
Згідно з ч2 2 ст2 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог вказаного Закону 30 червня 2005 року і 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв дві постанови: постанову №514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» (далі - Постанова № 514), згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та постанову №865 «Про оплату праці суддів» (далі - Постанова №865), якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів (додатки №№2 - 6).
Постанова №865 повинна була набрати чинності з 1 січня 2006 року, однак постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» (далі - Постанова №1243) було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.
Іншою постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865» (далі - Постанова №1310) внесені зміни до Постанови №865, зокрема, доповнено її пунктом 41, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені Постановою №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Тобто, такі зміни були внесені до Постанови №865 ще до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 1 вересня 2005 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними: Постанову №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 Постанови №1310 та пункт 4-1 Постанови №865.
Однак постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано та відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування вказаних постанов Кабінету Міністрів України.
Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За правилами частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
З огляду на викладене постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року була обов'язковою до виконання з дня набрання нею законної сили, яким є 19 серпня 2009 року, до дня її скасування постановою Вищого адміністративного суду України, яким є 13 квітня 2011 року.
У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень ч. 11 ст. 171 КАС України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто, згідно до зазначеної правової норми нормативно-правовий акт втрачає чинність лише у разі наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.
У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними: Постанову №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 Постанови №1310 та пункт 4-1 Постанови №865. Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом також не приймалась.
Враховуючи усі обставини справи, колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та зауважує, що вказані положення постанов Уряду України хоча і були визнані у судовому порядку незаконними, але нечинними не визнавалися, а тому підлягали виконанню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, то рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд -
Касаційні скарги Кабінету Міністрів України і Державної судової адміністрації України задовольнити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, апеляційного суду Черкаської області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоплачених сум відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
С.В. Білуга
А.Ф. Загородній