22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/33867/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року
у справі № 2а-5911/12/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Николаев Шампиньон»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Николаев Шампиньон» (далі - ТОВ «Николаев Шампиньон»; позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002112301 від 09 жовтня 2012 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Николаев Шампиньон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт № 2618/22-200/36433394 від 27 вересня 2012 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002112301 від 09 жовтня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 425 705,39 грн. (283 803,59 грн. - основний платіж, 141 901,80 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За наслідками здійсненої перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС з огляду на порушення товариством пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) дійшла висновку про те, що останній не може бути платником фіксованого сільськогосподарського податку, а тому весь акумульований ним на спеціальному рахунку та несплачений податок на додану вартість, підлягає сплаті до бюджету.
Зокрема, обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на те, що в охоплений перевіркою період сільськогосподарська продукція вироблена (вирощена) товариством на земельних ділянках, переданих йому Приватним підприємством «Бая» в суборенду на підставі договору, який не зареєстровано органами ведення Державного земельного кадастру належним чином, що виключає можливість врахування операцій з реалізації сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках, у питомій вазі сільськогосподарських товарів в загальному обсязі реалізації.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 301.1 статті 301 ПК України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 статті 302 ПК України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
При вирішенні питання про те, чи впливає оформлення права користування земельними ділянками на правомірність перебування сільськогосподарського товаровиробника в статусі платника цього податку, варто враховувати, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання.
Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 308 ПК України, за змістом якої для набуття або підтвердження статусу платника цього податку особа має подати, зокрема, відомості (довідку) про земельні ділянки із зазначенням кожного документа, який встановлює право власності/користування кожною земельною ділянкою.
Водночас законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку.
Також, вказана особа повинна підтвердити дотримання встановленого статтею 301 ПК України критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва.
Для визначення зазначеної частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.
Згідно з підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарськими угіддями є рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.
Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.
Підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.
При цьому ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого в особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
За змістом пункту 308.4 статті 308 ПК України для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватись при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатись доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.
Податкове законодавство не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на конкретні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатись єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи в статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. А відтак, дефекти оформлення такого договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.
З огляду на викладене, продукція, вирощена на земельних ділянках, орендованих платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською в розумінні глави 2 розділу XIV ПК України незалежно від того, чи зареєстрований належним чином договір оренди таких ділянок, та повинна враховуватись при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва в розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника.
Таким чином, відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлено з недоліками. Зазначена продукція не може оподатковуватись за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.