"29" жовтня 2015 р.Справа № 921/972/15-г/6
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
Розглянув справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)
до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
За участю представників:
позивача - ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_5
Суть справи:
Підприємець ОСОБА_2 звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
Вимоги позивача мотивовано тим, що відповідач без достатніх правових підстав займає належне позивачу нежитлове приміщення № 1-8 площею 16,50 кв.м. по АДРЕСА_3, Тернопільської області
Відповідач відзив на позов не подав, разом з тим, заявив клопотання про зупинення провадження до вирішення іншої пов'язаної справи.
Клопотання відповідача мотивовано тим, що в провадженні Шумського районного суду знаходиться цивільна справа №609/1601/13-14 про визнання спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя, предметом спору в якому є у т.ч. приміщення по АДРЕСА_3, звільнення частини якого вимагає позивач. Як стверджує відповідачка, в разі задоволення її вимог, вона набуде право власності на спірний об'єкт, від-так і користування ним стане правомірним. На даний час, розгляд справи №609/1601/13-14 не завершено (відкладено). Документи, що підтверджують правомірність користування приміщенням у відповідача відсутні.
В усних поясненнях представник відповідача вказав на придбання спірного майна не суб'єктом підприємництва ОСОБА_2, а фізичною особою, проте, свідоцтво про право власності видане ОСОБА_2 як підприємцю у встановленому порядку не оскаржувалось.
Відповідач, на запитання суду, повідомила, що на даний час вона є суб'єктом підприємницької діяльності і дійсно займає частину приміщення № АДРЕСА_3, де здійснює підприємницьку діяльність. А саме приміщення 1-8 площею 16,50 кв.м. по АДРЕСА_3
У п.3.14 постанови пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", Вищий господарський суд України роз'яснив, що подання учасниками судового процесу клопотань (заяв) про вчинення господарським судом не передбачених ГПК процесуальних дій, слід вважати зловживанням процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
При цьому, під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Приписи вказаної статті встановлюють вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Тобто, підставою для зупинення провадження у справі, згідно з вказаною нормою, є наявність одночасно двох обставин: пов'язаність відповідних справ та неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої. При цьому пов'язаність справ, зазвичай, полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що певні обставини не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі (п.3.16 зазначеної вище постанови пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року).
Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позовні вимоги, що є предметом спору у цивільній справі №609/1601/13-14 безумовно є пов'язаними зі справою, що слухається. Разом з тим, виходячи з предмету судового дослідження у господарській справі, змісту згаданого клопотання відповідача та його пояснень, заявником не доведено факту неможливості розгляду справи №921/972/15-г/6 до набрання законної сили у справі №609/1601/13-14.
У зв'язку з цим, підстав для зупинення провадження у господарській справі в порядку ч.1 ст. 79 ГПК України, у суду не має. Від-так, відповідне клопотання відповідачки не підлягає задоволенню.
В засіданні учасникам процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20,22,81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд встановив наступне:
Рішенням виконавчого комітету Шумської міської ради №88 від 16 листопада 2012 року підприємцю ОСОБА_2 надано дозвіл відкрити магазин промислових товарів та перукарню в приміщенні по АДРЕСА_3, а також на підприємця покладено обов'язок оформити дозвільну документацію та вчинити інші дії.
03 грудня 2012 року ОСОБА_2 (саме як фізичній особі-підприємцю) Шумською міською радою видано свідоцтво серії НОМЕР_3 про право власності на 1/1 частку магазину промислових товарів та перукарні по АДРЕСА_3, загальною площею 59,50 кв.м.
Як вбачається з представленої копії цього свідоцтва, підставою його видачі є рішення виконавчого комітету Шумської міської ради №81 від 16 листопада 2012 року, а не цивільно-правова угода.
Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, 03 грудня 2012 року Шумським БТІ проведено державну реєстрацію права власності на цей об'єкт нерухомості за ОСОБА_2 як за фізичною особою - підприємцем.
За змістом пояснень представника відповідача, даних в засіданні 29 жовтня 2015 року, згадані правовстановлюючі документи та державна реєстрація права власності ніким не оспорена і не скасована.
Згідно з довідками Шумського РЕМ №561 від 05 серпня 2015 року та КП "Шумськкомунсервіс" №111 від 14 липня 2015 року, витрати на утримання нерухомого майна несе позивач. Заборгованості по комунальних платежах у власника майна, на той час не було.
Відповідно до пояснень позивача (його представника) підтверджених в судовому засіданні власне відповідачкою у справі, вона користується частиною вищезгаданого об'єкта (магазином) для здійснення підприємницької діяльності.
Це ж cтверджується відповіддю Шумського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 05 серпня 2015 року за №5982 на скаргу позивача.
У відповідності до пояснень представника позивача та відповідачки, даних в судовому засіданні 22 жовтня 2015 року, підприємець ОСОБА_3 продовжує займати приміщення, позначене в Технічному паспорті під №1-8 площею 16,50 кв.м., яке використовує під магазин.
Направлену на її адресу позивачем претензію від 14 лютого 2015 року з вимогою про звільнення приміщення, підприємець ОСОБА_3 залишила без відповіді та задоволення.
Використання ОСОБА_3 приміщення без правовстановлюючих документів, стало підставою для звернення власника майна до суду з позовом про відновлення його порушених прав.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи позивача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Поданими позивачем доказами, не запереченими належним чином відповідачем, доведено обґрунтованість заявлених вимог.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 року N 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За частиною четвертою вказаної статті Конституції, а також ст.321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право власності є непорушним.
Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном (ст. 317 ЦК України).
При цьому, володіння означає можливість мати майно у своєму безпосередньому віданні та у сфері свого господарського чи іншого впливу.
Право користування - це юридично закріплена можливість особи користуватись майном, використовувати його корисні можливості.
Право володіння у пункті 1 ч.1 ст. 395 ЦК України визначено як речове право на чуже майно.
У відповідності до ст.11ЦК України цивільні права і обов'язки (в т.ч. право користування) набуваються на підставах, що не заборонені законом.
В силу приписів ст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Згідно з ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Стаття 400 ЦК України покладає на недобросовісного володільця обов'язок негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
В листі від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" Верховний Суд України роз'яснив, що - створення власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном є порушенням цивільних прав.
Змістом листа Верховного Суду України від 01 липня 2013 року "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" визначено, що власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
Однією з умов застосування негаторного позову - є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
Покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, згідно з роз'ясненнями наданими Верховним Судом України в листі від 01 квітня 2014 року, можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб'єктивного права. Зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном (ст. 391 ЦК).
На підставі ст. 391 ЦК України, негаторний позов власника майна підлягає задоволенню шляхом усунення створених відповідачем перешкод, зокрема виселенням фізичних осіб із належних позивачу приміщень, тощо (постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" та Лист Верховного Суду України від 01 липня 2013 року "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ").
Як зазначалось вище, право власності позивача на 1/1 частку магазину промислових товарів та перукарні по АДРЕСА_3 не оспорено і не скасовано.
Докази відчуження ОСОБА_2 цих прав, у т.ч. на користь ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні.
Інших доказів, які б вказували на правомірне володіння чи користування спірним майном станом на час розгляду справи, відповідачем не зазначено.
Суд також враховує, що у випадку постановлення судового рішення щодо розподілу майна подружжя та визнання за відповідачем права власності на спірний об'єкт або якусь його частину, право користування нерухомим майном у ОСОБА_3 може виникнути лише на майбутнє. Поза як, на час розгляду даного спору, таке право у відповідача відсутнє.
Крім того, у разі задоволення цивільного позову ОСОБА_3, достеменно не відомо на яку саме частину належних позивачу приміщень по АДРЕСА_3, буде визнано її право. Тобто чи саме на приміщення, позначене в Технічному паспорті під №1-8 загальною площею 16,50 кв.м.
З огляду на вищеперелічене, право позивача вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю підлягає захисту в судовому порядку.
Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України, судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 4-3, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
Позов задоволити.
1. Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) звільнити нежитлове приміщення № 1-8 площею 16,50 кв.м. по АДРЕСА_3, Тернопільської області.
Видати наказ.
2. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. сплаченого судового збору.
Видати наказ.
Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання), через місцевий господарський суд.
Дата підписання: 04 листопада 2015 року.
Суддя І.П. Шумський