36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
18.03.2010 р. Справа № 25/8
за позовом Малого приватного підприємства фірма "Бінар", вул. Шишацька, 90-а, м. Миргород, Полтавська область, 37600
до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції, вул. Кашинського, 26, м. Миргород, Полтавська область, 37600
про визнання договорів дійсними
Суддя Босий В.П.
Представники:
від позивача: не з"явився
від відповідача: ОСОБА_1 дов. № 1 від 11.01.10 р.
СУТЬ СПОРУ: Розглядається позовна заява в якій позивач просить суд визнати дійсність правочинів між МПП фірмою "Бінар" та ТОВ "ПК Технологічна комплектація на будівництво", зазначених в рішенні Миргородської ОДПІ в Полтавській області від 11.08.2009 р. № 4585/10/25-007 про результати розгляду первинної скарги.
18.02.2010 р. позивач подав додаток до позовної заяви в якому уточнив позовні вимоги та просить суд визнати дійсність правочинів між МПП фірмою "Бінар" та ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво", зазначених в акті Миргородської ОДПІ в Полтавській області від 15червня 2009року № 114/23-418/30068728.
Уточнення позовних вимог прийнято судом до розгляду.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на безпідставність позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд встановив:
15.06.2009 року Миргородською ОДПІ було складено акт про результати позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.10.07р. по 31.12.08р. № 114/23-418/30068728.
Перевіркою встановлено порушення МПП фірма "Бінар":
1. п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. № 283/97-ВР в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 297767,00 грн., у тому числі за 2007 рік на суму 29258,00 грн. за 2008 рік на суму 268509,00 грн.;
2. п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 238214,00 грн., у т.ч. за жовтень 2007 року в сумі 3311,00 грн., грудень 2007 року в сумі 20096,00 грн., за січень 2008 року в сумі 18795,00 грн., за лютий 2008 року в сумі 53287,00 грн., за березень 2008 року в сумі 29500,00 грн., за липень 2008 року в сумі 38111,00 грн., за серпень 2008 року в сумі 39376,00 грн., вересень 2008 року в сумі 35738,00 грн.
Як зазначає позивач, в основу акту від 15.06.2009 р. покладені дані, які не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, в акті від 15.06.2009р. в розділі 3.2."Податок на додану вартість" вказано, що при перевірці визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість за період з 01.10.2007року по 31.12.2008 рік не встановлено їх заниження або завищення у відповідності до поданих декларацій, а також відмічено, що під час перевірки посадовими особами надавались всі необхідні документи. В той же час при перевірці податкового кредиту за вказаний період встановлено завищення на загальну суму 324 732 грн. ( в акті від 15.06.2009р. за №114 ця сума складає 238 214 грн.), посилаючись при цьому на п. 3.1.2. яким встановлені порушення при проведені операцій фірми "Бінар" та ТОВ "Технологічна комплектація та будівництво" п.п, 7.4.1., 7.4.4., 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04.1997р. Як вказує позивач, аналіз п.3.1.2. "Валові витрати" дає підстави стверджувати, що при перевірці працівники Миргородської ОДПІ перевищили свої службові повноваження. Так, в акті від 15.06.2009р при перевірці договорів, укладених між фірмою "Бінар" та ТОВ "Технологічна комплектація та будівництво", а також актів виконаних робіт йде посилання на покази свідків, що суперечить Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України 10.08.2005р. № 327. Таким чином, як стверджує позивач, наведенні покази свідків в акті від 15.06.2009року № 114 не можуть бути покладені в основу акта документальної перевірки, так як вони носять суб'єктивний характер та суперечать локальним нормативним актам які велись на підприємствах. Мотивування прийнятого податкового повідомлення-рішення від 06.11.2009р. відносно податку на додану вартість обґрунтовується п.п.7.4.1, 7.4.4., 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" за № 168 від 03.04.1997р. дане посилання, на думку позивача, безпідставне.
Оскільки, фірма "Бінар", та ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво" здійснювали підприємницьку діяльність на свій страх та ризик шляхом укладання договорів підряду і фірма "Бінар" як генеральний підрядник не здійснював і не повинен був здійснювати контроль за виробничою та господарською діяльністю субпідрядника ТОВ "Технологічна комплектація та будівництво"
Як вказує позивач, не може братись до уваги посилання в акті від 15.06.2009р. на суб'єктивну оцінку діяльності МПП Фірми "Бінар", яка з точки зору інспектора податківця базується на припущенні можливості передбачати наскільки законна діяльність підрядника ТОВ "Технологічна комплектація та будівництво" як в частині наявності ліцензії на проведення будівельних робіт, так і в частині виконання договірних зобов'язань у зв'язку з чим був зроблений висновок, що укладені договори є недійсними.
Що стосується визнання договорів недійсними, позивач зазначає, що необхідно виходити з інтересів суб'єктів господарювання та порушення ними кожним окремо податкового законодавства та об'єму виконаних робіт, які існують реально, на які затрачені відповідні кошти та які створені як матеріальні блага у вигляді жилих будинків, відремонтованих будівель. При цьому, як вказує позивач, претензій з боку Генерального підрядника МПП Фірми "Бінар" до ТОВ "Технологічна комплектація та будівництво" по якості будівництва і проведення робіт не заявлялось, що свідчить про належне виконання своїх зобов'язань сторонами.
Таким чином, як вважає позивач, не може братись до уваги суб'єктивне твердження податкового інспектора, викладене в акті перевірки, про те, що договори підряду не відповідають положенням глави 33 "Капітальне будівництво" ГК України.
Актом перевірки також встановлено, що ліцензію АВ № 356622 на проведення будівельної діяльності ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво" отримало шляхом надання неправдивих документів до органу ліцензування.
Також встановлено, що підприємство ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво" не має працівників будівельних спеціальностей, які б виконували будівельно-монтажні роботи. Крім того на ТОВ ТПК "Технологічна комплектація та будівництво" відсутня будівельна техніка на балансі підприємства.
Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених договорах, а МПП фірма "Бінар" в свою чергу діяло без належної обачності і йому мало бути відомо фактичний та адміністративно-майновий стан ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво", умови ведення цим підприємством господарської діяльності.
Тобто, фактично ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво" будівельні матеріали не постачало.
В акті також зазначено, що в момент укладання договору особи, які представляють інтереси сторін договору усвідомлювали протиправність своїх дій та допускали настання негативних для держави наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Положення статей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи, що відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то збільшення МПП фірмою "Бінар" валових витрат на підставі таких правочинів суперечить статтям 226, 228 ЦК України, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. №283/97 із змінами та доповненнями.
Таким чином, як вказано в акті перевірки, порушення п. 5.1, п.5.2, дл.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР „Про оподаткування підприємств" (зі змінами та доповненнями) МПП фірмою "Бінар" завищено валові витрати на суму 1191071,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2007 року у сумі 117033,00 грн., за 1 квартал 2008 року у сумі 507912,00 грн., за 3 квартал 2008 року у сумі 566126,00 грн.
Отже, позивач просить суд визнати дійсними правочини, які зазначені в акті Миргородської ОДПІ в Полтавській області від 15.06.2009 року, укладені між МПП фірмою "Бінар" і ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво", оскільки під час їх укладення сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов договору. Спірні договори реально виконувалися сторонами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази суд дійшов до висновку відмовити в позові, виходячи з наступного:
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статі 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи позов заявлено до Миргородської ОДПІ, оскільки саме в її акті перевірки зазначено про нікчемність правочинів, укладених позивачем. Однак, договори були укладені між МПП фірмою "Бінар" та ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво".
Тобто, Миргородська ОДПІ не є стороною спірних договорів, тому не є особою, якій належить відповідати за вказаним позовом. Суд вважає, що відповідачем - Миргородською ОДПІ не порушені права і охоронювані законом інтереси позивача.
В матеріалах справи також відсутні докази оскарження правочинів ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво" в судовому порядку.
Крім того, позивач не надав суду доказів оскарження в судовому порядку податкового повідомлення-рішення Миргородської ОДПІ та визнання його недійсним.
Як встановлено судом, позивач заявляє вимоги саме про визнання дійсними правочинів, однак не вказує яких саме, в акті про результати документальної перевірки від 15.06.2009 р. їх перелік також відсутній.
Відповідно до статі 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 2 статі 220 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається
Відповідно до ст.218 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
З огляду на викладене вище, судом встановлено, що цивільне законодавство передбачає лише одну підставу визнання договору дійсним, а саме: при наявності письмових доказів щодо домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору і вчинення сторонами дій щодо повного або частково виконання, але ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення, що зокрема передбачено ч.2 ст.220 ЦК України.
Враховуючи те, що Цивільним кодексом України встановлено саме презумпцію чинності правочину і правочин, укладений між сторонами є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, суд не вбачає підстав для визнання спірних правочинів дійсними.
Посилання позивача на акт перевірки державної податкової інспекції в якому зазначено про недійсність правочинів, укладених між МПП фірмою "Бінар" та ТОВ ПК "Технологічна комплектація та будівництво" не є тими обставинами з якими закон пов'язує визнання правочинів дійсними в судовому порядку..
На підставі вищевикладеного позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 32-33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Суддя Босий В.П.