03.11.2015 Справа № 907/988/15
За позовом державного підприємства „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Ужгород
ДО Ужгородської міської ради, м. Ужгород
ПРО визнання за державою в особі державного підприємства „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” (вул. Яроцька, 5 а, м.Ужгород, 88000, код ЄДРЮОФОП 00698897) право власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д
(позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача, поданої в порядку вимог ст. 22 ГПК України щодо їх уточнення)
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю №764 від 08.06.2015р.
від відповідача - не з'явився
Державне підприємство „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Ужгород звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, м. Ужгород про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою м. Ужгород, вул. Яроцька, 5А.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2015р. порушено провадження у справі №907/988/15 та призначено справу до розгляду на 22.09.2015р.
Ухвалою суду від 22.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 06.10.2015рю. з мотивів, викладених в ній.
Ухвалою суду від 06.10.2015р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та розгляд справи відкладено на 22.10.2015р.
Ухвалою суду від 22.10.2015р. розгляд справи було відкладено на 03.11.2015р. з мотивів, зазначених в ній.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням поданого їх уточнення в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, просить суд взяти до уваги те, що з моменту державної реєстрації Позивача, за згаданою адресою він здійснює свою виробничу та господарську діяльність, а також знаходиться його центральний офіс, виробничі та структурні підрозділи, служби, відділи, належний йому автотранспорт тощо. Стверджує, що володіння відбувалось відкрито та з відома Відповідача, що підтверджується укладеними Позивачем договорами про постачання електроенергії, природного газу, надання послуг телефонного зв'язку та конвент-послуг (інтернет); рахунками на оплату вищезгаданих послуг; платіжними дорученнями/банківськими виписками на оплату цих рахунків; укладеними Позивачем договорами на проведення ремонтно-будівельних робіт; актами про виконання/приймання-передачу ремонтно-будівельних робіт; платіжними дорученнями/банківськими виписками на оплату виконаних ремонтно-будівельних робіт. Зазначає, що згідно вищенаведених договорів, нерухоме майно утримується в належному стані та забезпечується його функціонування для потреб Позивача. Про безперервність десятирічного строку володіння Позивачем нерухомим майном, починаючи з 29.10.2003 року, свідчить також постійне відображення комплексу будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5 А, м. Ужгород, Закарпатська обл. у складі основних засобів та в бухгалтерській звітності Позивача, що підтверджується наданими Позивачем балансами та розшифровками до них. Стверджує суду, що будь-яка інша особа не заявила свої права на це нерухоме майно шляхом пред'явлення відповідного позову.
Відповідач вимог ухвали суду від 07.09.2015р., від 22.09.2015р. та від 06.10.2015р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, свого уповноваженого представника в судове засідання не направив. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Матеріали справи містять відомості стосовно отримання відповідачем ухвал суду, в тому числі ухвали про порушення провадження у справі, однак, повноважного представника відповідачем в судове засідання не направлено, поважних причин невиконання вимог суду не наведено.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.11.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно Указу Президента України від 17.02.2003р. №134/2003 „Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру” та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.05.2003р. №284-р „Про передачу Інституту землеустрою та його філіалів до сфери управління Держкомзему” Державним комітетом України по земельних ресурсах було прийнято наказ від 16.06.2003 за № 166-а про передачу до сфери управління Держкомзему Інституту землеустрою та його філіалів шляхом реорганізації Закарпатського філіалу Інституту землеустрою УААН та створення Державного підприємства «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі Позивач).
Згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі ЄДРЮОФОП), датою державної реєстрації Позивача в ЄДРЮОФОП є 29.10.2003 року. Дата запису: 06.11.2006 року. Номер запису: 1 324 120 0000 002580. Місцезнаходженням (юридичною адресою) Позивача, згідно відомостей ЄДРЮОФОП, являється комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5 А, м. Ужгород, Закарпатська область.
Згідно пункту 3.2 статуту позивача підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, що засноване і діє на основі державної власності, входить до сфери управління Державного комітету України із земельних ресурсів та підпорядковане і підзвітне Державному підприємству „Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”.
В свою чергу, пунктом 5.2 статуту передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном відповідно до статутних цілей для виконання наукових та господарських завдань на свій розсуд у рамках чинного законодавства і цього статуту.
Звертаючись з даним позовом позивач стверджує суду, що з моменту державної реєстрації Позивача, за згаданою адресою він здійснює свою виробничу та господарську діяльність, а також знаходиться його центральний офіс, виробничі та структурні підрозділи, служби, відділи, належний йому автотранспорт тощо. Зазначає, що строк володіння нерухомим майном Позивачем складає більше десяти років та таке володіння відбувалось відкрито та з відома Відповідача. Про безперервність десятирічного строку володіння Позивачем нерухомим майном, починаючи з 29.10.2003 року, свідчить також постійне відображення комплексу будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5 А, м. Ужгород, Закарпатська обл. у складі основних засобів та в бухгалтерській звітності Позивача, що підтверджується наданими Позивачем балансами та розшифровками до них.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном та продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.
Частина 4 статті 344 ЦК України визначає, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Пунктом 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014 встановлено, що:
- можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності;
- відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Враховуючи зміст ст. 344 Цивільного кодексу України, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено обставини, які мають суттєве значення для розгляду справи, а саме факт існування такого нерухомого майна, безтитульність, відкритість та безперервність володіння; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Судом встановлено, що спірна будівля не була передана Позивачу на підставі цивільно-правового правочину (договору купівлі-продажу, дарування, міни, оренди тошо), у зв'язку з чим володіння Позивачем спірним нерухомим майном є безтитульним, тобто, таким, що не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності (титули), внаслідок чого до спірних відносин можливе застосування ст. 344 ЦК України.
В підтвердження факту відкритого та безперервного володіння майном у вказаний період позивачем було представлено суду укладені Позивачем договори про постачання електроенергії, природного газу, надання послуг телефонного зв'язку та конвент-послуг (інтернет); рахунки на оплату вищезгаданих послуг; платіжні доручення/банківські виписки на оплату цих рахунків; укладені Позивачем договори на проведення ремонтно-будівельних робіт; актами про виконання/приймання-передачу ремонтно-будівельних робіт; платіжні доручення/банківські виписки на оплату виконаних ремонтно-будівельних робіт.
Також, в матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на спірну будівлю, який був виготовлений на замовлення позивача.
За таких обставин, за висновками суду, наданими Позивачем документами підтверджується відкритість та безперервність володіння державним підприємством „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Ужгород в період з 16.06.2003 по 2015 рік нерухомим майном, а саме: комплексом будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д.
При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наявність інших осіб ніж позивач, які претендують на це майно. В тому числі, в матеріалах справи відсутні докази із яких би вбачалося, що Відповідачами в період протягом якого Позивач володіє спірним нерухомим майном здійснювалися заходи щодо витребування спірного майна від Позивача.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачами за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2015 за №5).
При цьому, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Крім того, судом при вирішенні справи досліджувався факт щодо відкритого володіння майном позивачем, та було встановлено, що протягом всього часу володіння позивач звертався до державних органів та установ як фактичний власник майна, зокрема, щодо оформлення за ним відповідних прав на земельну ділянку, на якій розташована спірне майно (згідно Державного акту на право постійного користування землею від 31.01.1997р. за №136 посвідчено право користування землею Закарпатській філії інституту землеустрою УААН, правонаступником якого є позивач у справі), що підтверджує той факт, що позивач не приховув знаходження майна в його володінні.
За таких обставин, враховуючи встановлення судом усіх обставин, які є необхідними для визнання права власності на майно за набувальною давністю, з огляду на висновки суду про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 344 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову про визнання за набувальною давністю за державою в особі державного підприємства „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Ужгород права власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д.
Разом з цим, з огляду на те, що господарським судом не було встановлено вчинення неправильних дій з боку Відповідачів, а також враховуючи, що ст. 344 ЦК України прямо передбачає необхідність звернення до суду для набуття права власності на майно за набувальною давністю, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір, плачений Позивачем, підлягає сплаті саме позивачем та не підлягає стягненню з Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати за державою в особі державного підприємства „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Ужгород право власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно з інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.Ф. Ремецькі