ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.10.2015Справа №910/13709/14
За позовом Споживчого товариства "Діамед"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дочірнє підприємство "Хумана піпл ту піпл Україна"
про визнання договору недійсним
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача: Шевельова А.С. - за довіреністю від 28.07.2015р.;
Трейтяк С.Д. - за довіреністю від 08.01.2014р.;
від відповідача: Жук О.Б. - за довіреністю від 28.07.2015р.;
від третьої особи: Садовенко Т.В. - за довіреністю від 07.09.2015р.
В судовому засіданні 19 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У липні 2014 року від Споживчого товариства "Діамед" (позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" (відповідач) про визнання договору № 16/1 від 09.01.2014 року про відступлення права вимоги недійсним.
13.02.2015 року через канцелярію до суду від позивача надійшла заява, у якій останній просить змінити підставу позову.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.
З урахуванням викладеного, заява про зміну підстави позову приймається судом до розгляду на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний правочин не відповідає вимогам ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.
Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому просив у задоволенні позову відмовити.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2015 року у справі № 910/13709/14 (в складі колегії суддів: Нечай О.В. - головуючого, Князькова В.В., Бондарчука В.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року у справі № 910/13709/14 (в складі колегії суддів: Яковлєва М.Л. - головуючого, Куксова В.В., Авдеєва П.В.) позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 16/1 від 09.01.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" та Споживчим товариством "Діамед".
Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі № 910/13709/14 Господарського суду міста Києва задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2015 року у справі № 910/13709/14 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 05.08.2015 року справу № 910/13709/14 передано судді Цюкало Ю.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2015 року суддею Цюкало Ю.В. справу 910/13709/14 прийнято до провадження та призначено розгляд на 09.09.2015 року.
В судовому засіданні 09.09.2015 року, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 05.10.2015р.
30.09.2015р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.
В судове засідання, призначене на 05.10.2015р., з'явились представники сторін, надали усні пояснення, відповіли на запитання суду.
В ході розгляду спору представником відповідача подано документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про продовження строків вирішення спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 року продовжено строк розгляду справи № 910/13709/14 на 15 днів. Оголошено перерву у справі до 19.10.2015 року.
05.10.2015р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від голови правління СТ «Діамед» ОСОБА_10 надійшла заява про відмову від позову.
Розглянувши подану заяву, суд відхиляє останню з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Споживче товариство «Діамед» з 20.07.2015 року знаходиться в стані припинення, ОСОБА_11 - голова комісії з припинення (ліквідатор).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
З урахуванням викладеного, повноваження управління юридичної особи позивача при ліквідації останнього наділений саме ліквідатор, що зумовлює відхилення заяви про відмову від позову голови правління СТ «Діамед» ОСОБА_10
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового засідання, суд, -
09.01.2014 року між Споживчим товариством "Діамед" (первісний кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" (новий кредитор) (разом - сторони) укладено Договір про відступлення права вимоги № 16/1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за Договором оренди нежитлового приміщення № 22 від 01.04.2009 року (основний договір), укладеним між первісним кредитором та Дочірнім підприємством "Хумана піпл ту піпл Україна" (боржник, третя особа).
Згідно з п. 1.2. Договору новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) отримувати від боржника орендну плату, платежі за комунальні послуги, які не входять до складу орендної плати, в тому числі вимагати належного виконання зобов'язань за основним договором.
Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора право вимоги, що належить останньому.
Позивач стверджує, що Договір про відступлення права вимоги № 16/1 від 09.01.2014 року укладено з боку позивача головою правління ОСОБА_10, що суперечить рішенню Загальних зборів Споживчого товариства "Діамед", оформленому протоколом № 09/01-1 від 09.01.2014р., у зв'язку із чим спірний правочин підлягає визнанню недійсним.
Відповідач у відзиві зазначив, що Загальні збори Споживчого товариства "Діамед", відповідно до статуту останнього, не мали повноважень щодо надання голові правління права підписувати будь-які правочини, в тому числі Договір про відступлення права вимоги № 16/1 від 09.01.2014 року, оскільки такі повноваження голови правління передбачені у статуті Споживчого товариства "Діамед".
Частиною 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання викладених Вищим господарським судом України в постанові від 21.07.2015 року у справі № 910/13709/14 вказівок, ухвалою від 07.08.2015 року Господарським судом міста Києва зобов'язано сторін надати суду письмові пояснення по справі щодо заявлених вимог та заперечень з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2015 року у справі № 910/13709/14.
В судовому засіданні 19.10.2015 року відповідач надав суду письмові пояснення, які долучені до справи, в яких останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
19.10.2015 року в судовому засіданні позивачем подано письмові пояснення, у яких останнім зазначено, що спірний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 241 Цивільного кодексу України.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У відповідності до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.
Як встановлено судом, з боку позивача спірний правочин підписано головою правління позивача ОСОБА_10, що діяв на підставі статуту.
В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія статуту позивача, з п. 5.7 якого вбачається, що головою правління здійснюється керівництво товариства, забезпечується виконання рішень Загальних зборів.
09.01.2014 року відбулись позачергові Загальні збори членів Споживчого товариства "Діамед", оформлені Протоколом № 09/01-1 (нотаріально засвідчена копія міститься в матеріалах справи), за результатами яких було прийнято рішення про заборону голові правління, будь-яким іншим представникам позивача укладати та підписувати від імені позивача будь-які договори відступлення права вимоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед", так як укладення договорів відступлення права вимоги може призвести до несприятливих тяжких економічних наслідків для позивача.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про споживчу кооперацію" споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про споживчу кооперацію" основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначається порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.
Статтею 7 Закону України "Про споживчу кооперацію" визначено, що вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю. Кожний член користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів споживчих товариств (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу із спілки), можуть скликатися збори уповноважених.
Кооперація базується на таких основних принципах, як, зокрема, рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос) (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про кооперацію").
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про кооперацію" виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.
Статтею 98 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
Враховуючи викладене, загальні збори Споживчого товариства "Діамед" можуть приймати рішення з усіх питань, пов'язаних з діяльністю позивача, у тому числі і з тих, що передані до компетенції голови правління.
З урахуванням зазначеного, при укладенні Договору про відступлення права вимоги № 16/1 від 09.01.2014 року голова правління Споживчого товариства "Діамед" - ОСОБА_10 діяв з перевищенням повноважень, передбачених статутом та діючим законодавством України, враховуючи існування прямої заборони загальних зборів позивача щодо укладення такого правочину, що свідчить про порушення ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно з приписами якої особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Крім того, судом досліджено питання щодо наявності повноважень голови правління Споживчого товариства "Діамед" на підписання, укладення договорів від імені товариства, компетенцію загальних зборів Споживчого товариства "Діамед" за статутом товариства, а також відповідність дій Голова правління Споживчого товариства "Діамед" статуту товариства при укладенні спірного договору.
При цьому, суд також відмічає, що доказів подальшого схвалення загальними зборами Споживчого товариства «Діамед» Договору про відступлення права вимоги № 16/1 від 09.01.2014 року сторонами не надано.
Враховуючи викладене, Договір про відступлення права вимоги № 16/1 від 09.01.2014 року підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 241 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд відмічає, що відповідачем не надано належних доказів на спростування доводів позивача, викладених останнім у позові.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № 16/1 від 09.01.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, будинок 2; ідентифікаційний код 21526737) та Споживчим товариством "Діамед" (54015, Миколаївська обл., м. Миколаїв, б-р. Бузький, будинок 18, офіс 203; ідентифікаційний код 30176704).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, будинок 2; ідентифікаційний код 21526737) на користь Споживчого товариства "Діамед" (54015, Миколаївська обл., м. Миколаїв, б-р. Бузький, будинок 18, офіс 203; ідентифікаційний код 30176704) грошові кошти: 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень) судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 02.11.2015р.
Суддя Цюкало Ю.В.