ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.10.2015Справа №910/18710/15
За позовом Квартирно - експлуатаційного відділу м. Вінниці
до 1. Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) "Київстар ДЖ.Ес.Ем"
2. Військової частини НОМЕР_1
про визнання недійсними договору та додаткової угоди
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача 1: не з'явився.
від відповідача 2: не з'явився
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Квартирно - експлуатаційний відділ м. Вінниці звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) "Київстар ДЖ.Ес.Ем" та Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсним договору та додаткової угоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між Приватним акціонерним товариством (ПрАТ) "Київстар ДЖ.Ес.Ем" та Військовою частиною НОМЕР_1 Договір №VIN 090 про надання послуг від 01.11.02 р. та додаткова угода до нього № 3 від 15.08.12 р. фактично є удаваним правочином, укладеним з метою приховати справжні правовідносини, а саме договір оренди земельної ділянки, який було укладено з порушенням процедури оформлення, внаслідок чого позивач просить суд визнати вказаний договір недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 порушено провадження у справі № 910/18710/15 та призначено до розгляду на 18.08.2015.
18.08.2015 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 16.09.2015.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.09.2015 за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 08.10.2015.
08.10.2015 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 13.10.2015.
У судове засідання 13.10.2015 представники позивача та відповідачів 1 та 2 не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 13.10.15 р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представників сторін про оголошення перерви від 08.10.2015.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 18.08.15 р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника відповідача 1 надійшли відзив на позовну заяву за вих. № 21043/06 від 11.08.2015 та клопотання б/н від 14.08.2015 про долучення до матеріалів справи документів, клопотання б/н від 14.08.2015 про здійснення фіксації судового засідання, які долучено судом до матеріалів справи.
У відзиві відповідач 1 заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що оспорюваний правочин є договором про надання послуг, породжує реальні правовідносини та фактично виконується відповідачем 1, крім того земельна ділянка ні позивачем, ні відповідачем 2 у користування ПрАТ "Київстар ДЖ.Ес.Ем" не передавалась. Відзив долучено судом до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 18.08.15 р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву № 756 від 14.08.2015, в якому Військова частина НОМЕР_1 визнає позовні вимоги та зазначає, що у зв'язку з передачею частини нерухомого військового майна - будівель та споруд, а також земельної ділянки за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, військове містечко № 91, на баланс КЕВ м. Вінниця - з актом приймання - передачі будівель, споруд на території військової частини № 91 від 10.10.06 р. військова частина повноважень на розпорядження спірним майном не мала. Відзив долучено судом до матеріалів справи.
До початку судового засідання 16.09.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представником позивача подані письмові пояснення по справі та клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 2857 від 13.08.2015/
Окрім того до початку судового засідання 08.10.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача 1 надійшли письмові пояснення №26436/06 від 08.10.2015, в яких відповідач 1 зазначає про помилковість посилання позивача на порушення при укладенні оскаржуваного договору Закону України «Про використання земель оборони» та «Про розмежування земель державної та комунальної власності», які були прийняті після укладення спірного договору, а також неможливість застосування до спірних правовідносин ст.ст. 203, 235 ЦК України як такого, що набрав чинності після вчинення відповідачами оскаржуваного правочину. Письмові пояснення долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 08.10.2015, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.10.15 р. сторонами суду не надано.
Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судове засідання 13.10.2015 обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наявність клопотання представника відповідача 1 щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу 18.08.15 р., 16.09.15 р., 08.10.15 р. здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно ч.8 ст. 81-1 ГПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання 13.10.2015 всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представники сторін було ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача, відповідача та третьої особи в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
В судових засіданнях 18.08.15 р., 16.09.15 р. та 08.10.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача 1 в судових засіданнях 18.08.15 р., 16.09.15 р. та 08.10.15 р. заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та в судовому засіданні 18.08.15 р. заявив усне клопотання про застосування позовної давності в зв'язку з пропущенням позивачем трирічного строку звернення до суду з даним позовом.
Представник відповідача 2 в судових засіданнях 18.08.15 р., 16.09.15 р. та 08.10.15 р. позові вимоги визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
01 листопада 2002 між Військовою частиною НОМЕР_1 (виконавець за договором, відповідач 2 у справі) та Приватним акціонерним товариством “Київстар Дж.Ес.Ем” (замовник за договором, відповідач 1 у справі) укладено договір №VIN 090 про надання послуг (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору на підставі взаємної угоди сторін замовник передає, а виконавець приймає під спостереження RBS - обладнання базової станції стільникового зв'язку зв'язку комунікаційної мережі замовника та вежі з розташованими на ній антенно-фідерними станціями і зобов'язується в найкоротший термін забезпечити прибуття групи попередження до RBS з якої надійшов сигнал "Тривога".
Умовами п. 1.2. Договору Місце розташування визначене сторонами знаходиться на території, яка належить виконавцеві на правах державної власності за адресою: 23006, Вінницька область, Барський район, с. Балки, військова частина А 1603.
Згідно п.1.3. Договору місце розташування радіотехнічний апаратури повинно бути ізольованим, мати захищений доступ, бути обладнаним пожежною та охоронною сигналізацією. Проведення відповідних робіт, зокрема щодо встановлення окремого захисного контейнера і вежі або відокремлення Місця розташування, встановлення сигналізації та засобів пожежогасіння покладається на замовника, здійснюється його силами та за його рахунок.
Пунктом 1.4. Договору визначено, що передача замовником RBS на спостереження виконавцю не призводить до переходу прав власності на неї, а також не спричиняє перекладання відповідальності за її роботу та збереження.
Дата готовності місця розташування до проведення робіт щодо його ізоляції (відокремлення) і обладнання для встановлення RBS вважається сторонами за момент початку виконання ними своїх обов'язків по даному договору і оформлюється Актом готовності, який підписується обома сторонами і є невід'ємною частиною Договору. Повернення виконавцем RBS замовнику вважається таким, що відбулося, при вивезенні замовником обладнання RBS у повному обсязі і звільненні Місця розташування у стані не гіршому, ніж до розміщення RBS, що оформлюється відповідним актом повернення (п.1.7 Договору).
Розділом 2, 3 спірного Договору врегульовані зобов'язання сторін, умови та порядок розрахунків тощо.
Так, пунктом 2.1.1 Договору передбачено, що виконавець зобов'язується в день підписання Акта готовності дозволити розташування RBS на Місце розташування і прийняти її під спостереження.
Відповідно до п. 2.1.3. Договору - дозволити підключення RBS спеціалістами замовника до систем енергопостачання та комунікацій, які знаходяться в розпорядженні виконавця. Дозволити прокладання, у випадку необхідності (силами та за рахунок замовника), на місці розташування додаткових комунікацій та підключення до контурів робочого та захисного заземлення.
Згідно з п. 2.2.6. Договору замовник зобов'язується звільнити Місце розташування не пізніше 15 діб з дати припинення договору та передати його виконавцеві в стані, не гіршому ніж наявний на момент укладання договору.
Відповідно до п. 3.1. Договору загальна місячна плата за надання виконавцем послуг (без вартості спожитої електроенергії ) становить 120,00 грн. на місяць без урахування ПДВ.
Щомісячно до 10 числа місяця наступного місяця оплати виконавцем надає замовнику рахунки на повний обсяг обумовлених договором платежів за попередній місяць. Замовник має право вимагати від виконавця розрахунку місячної плати за надання послуг. Всі рахунки передбачені договором, надаються замовнику разом один місяць (пункт 3.4 Договору).
Відповідно до п. 3.5. Договору замовник здійснює оплату згідно рахунку виконавця протягом п'яти днів з моменту його отримання шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок виконавця. Якщо замовник отримав рахунок виконавця пізніше строку, зазначеного у п. 3.4. термін оплати продовжується за строком такої затримки.
Відповідно до п. 7.1. Договору строк дії договору - з дати укладання до 01.11.2007 з можливістю подальшої пролонгації. За 2 місяці до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити її з коригуванням умов договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на слідкуючий 5-річний строк.
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
15.08.2012 сторони погодили та підписали Додаткову угоду №3 до договору, яка містить підписи уповноважених представників сторін та засвідчена печатками відповідачів 1 та 2, відповідно до якої сторони погодили Розділ 3 Договору "Умови та порядок розрахунків" викласти в наступній редакції:
"відповідно до п. 3.1. договору за домовленістю сторін загальна місячна плата є фіксованою на весь строк дії договору за наданням виконавцем замовнику послуг з урахуванням відповідних витрат і нарахувань виконавця та з урахуванням індексації (без вартості спожитої електроенергії) становить 627,00 грн. без сплати ПДВ"
Розділ 7 Договору "Строк дії договору"викласти в наступній редакції:
"відповідно до п. 7.1. строк дії продовжено до 01.11.2015 з можливістю подальшої пролонгації. За 2 місяці до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити її з коригуванням умов договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на слідкуючий 1-річний строк.
Судом встановлено за матеріалами справи, що згідно підписаного виконавцем та замовником Акту готовності від 01.11.02 р. по договору надання послуг №VIN 090, виконавцем проведено, а замовником погоджене як прийняте для розміщення базової станції мобільного зв'язку замовника на умовах, зазначених в Договорі, визначене в зазначеному в Договорі місце розташування, яке знаходиться на території військової частини А 1603, підпорядкованій відповідачу 2 за адресою: 23006, Вінницька область, Барський район, с. Балки, військова частина А 1603. Крім того комісією підтверджено задовільний технічний стан місця розташування та можливістю використання за цільовим призначенням, визначному у вищезгаданому договорі та не потребує проведення попередніх підготовчих робіт.
Таким чином, у відповідності до умов Договору відповідач 1 і 2 погодили розміщення обладнання RBS на території військової частини НОМЕР_1 .
За таких обставин, господарським судом встановлено, що відповідачем 2 було належним чином виконано свій обов'язок з передачі ПАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» місця розташування для розміщення базової станції стільникового зв'язку на підставі Договору, а відповідачем 1 прийнято вказане виконання без будь - яких зауважень.
При цьому в матеріалах справи містяться надані відповідачем 1 копії платіжних доручень ПАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» на підтвердження внесення останнім місячної плати за Договором та підписані між В/ч НОМЕР_1 та ПАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» акти виконаних робіт до Договору, що підтверджують фактичне виконання спірного Договору сторонами.
Факт використання території Військової частини А 1603 яка визначена Договором як місце розташування для розміщення базової станції мобільного зв'язку підтверджується наявним в матеріалах справи актом готовності по Договору надання послуг № VIN 090 про надання послуг від 01.11.02 р. та сторонами не заперечувався.
Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом позивач послався на те, що спірний договір №VIN 090 про надання послуг від 01.11.02 р. та додаткова угода до нього № 3 від 15.08.12 є удаваними, оскільки насправді між сторонами укладено договір оренди землі, укладенням якого порушено вимоги законодавства щодо передачі військового майна в оренду та укладенням якого фактично відповідач 2 перевищив свої повноваження, в порушення вимог ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у збройних силах України» та Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду» , затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України від 11.05.00 р. № 778, а тому спірний договір та додаткова угода до нього підлягають визнанню недійсними.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.
При цьому, суд визначено, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Окрім того, як зазначено в п. 2 вказаної постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно частини 2 статті 58 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним на час укладення спірного договору, угода є удаваною, якщо вона укладена з метою приховати іншу угоду. До удаваної угоди застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Як встановлено судом з матеріалів справи, зокрема, зі спірного договору, відповідач 1 отримав право розміщення на території військової частини - відповідача 2 обладнання базової станції стільникового зв'язку - RBS.
Судом враховано правову природу укладеного договору, згідно якого вбачається, що зобов'язання відповідача 2 в цілому зводяться до надання замовнику - відповідачу 1 земельної ділянки для розташування обладнання, облаштування і обслуговування якого здійснює замовник. Тобто замовник використовує надану земельну ділянку, розмістивши на ній своє обладнання на певний строк.
Надання замовнику можливості безперешкодного доступу до RBS, підключення до системи енергопостачання та комунікацій, що знаходяться в розпорядженні виконавця, забезпечення подачі живлення тощо не може вважатися послугою, а є лише гарантією прав замовника в процесі користування земельною ділянкою, на якій розміщене обладнання для його власних потреб.
Згідно ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу Української РСР норми якого діяли на час укладення спірних правовідносин, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
З наведеної норми законодавства та зазначених положень спірного договору суд доходить висновку, що між відповідачами 1 та 2 виникли відносини майнового найму, а спірний договір за своєю юридичною природою є договором майнового найму.
Відповідно до частини 2 статті 58 Цивільного кодексу Української РСР угода є удаваною, якщо вона укладена з метою приховати іншу угоду. До удаваної угоди застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Згідно статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
Відтак, звертаючись з відповідним позовом, позивач повинен довести, що спірний правочин укладено саме з метою приховання іншого правочину, і в результаті його вчинення не наступило інших правових наслідків.
У відповідності до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Встановлення обставин, передбачених ст. 58 ЦК УРСУ та ст. 235 Цивільного кодексу України не є підставою для визнання недійсним укладеного правочину, а кваліфікує дійсний зміст спірного правочину, тобто не передбачає в якості правових наслідків удаваного правочину визнання останнього недійсним, а відзначає, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, при цьому законність дійсно укладеного правочину розглядається відповідно до підстав, вказаних у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.
Проте, як встановлено судом, укладений між відповідачами 1 та 2 спірний договір за своєю сутністю є договором найму, і між сторонами фактично виникли відносини найму відповідачем 1 майна, що належить позивачу, а на час укладення спірного договору належало відповідачу 2. При цьому суд зауважує, що з окремих положень спірного договору не вбачається, що сторони мали дійсний намір оформити спірний договір не як договір найму, а як договір іншого виду, а саме договір надання послуг.
Окрім того, зміст договору та його правова природа, що не залежить від його назви, відповідає саме змісту договору оренди, визначеному статтею 12 Закону України "Про оренду землі", згідно якої договір оренди землі визначений як угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк, та відповідає фактичним правовідносинам сторін, отже назва договору не змінює суті останніх, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносин у сфері оренди землі.
Суд зазначає, що відсутність ознак удаваності правочину не перешкоджає суду дослідити договір, що був предметом позову на предмет його дійсності, виходячи з наведених позивачем підстав.
Відносини, пов'язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі”, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про оренду землі” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Статтею 4 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.
Окрім цього суд зазначає, що за актом № 91 приймання (передачі) будівель, споруди та території військового містечка від 10.10.06 р., підписаним командиром Військової частини НОМЕР_1 , начальником КЕВ м. Вінниці та затвердженим начальником Барського гарнізону та начальником Західного територіального КЕУ, укладеного на підставі наказів начальника Західного територіального КЕУ № 9 від 13.02.06 р., начальника КЕВ м. Вінниці № 2 від 05.01.06 р., начальника Барського гарнізону № 3 від 20.01.06 р., з метою передачі фонду на баланс КЕВ м. Вінниці військовою частиною НОМЕР_1 було передано КЕВ м. Вінниці земельну ділянку площею 37,2 га, на якій, зокрема, розміщене військове містечко № 91 складом 55 об'єктів: будинків та споруд Міністерства оборони України.
При цьому згідно наявних в матеріалах справи копій рішення виконкому Барської районної ради № 55 від 21.02.80 р. та державного акту № Б№000347 1979 р. на право користування землею Вінницька КЕЧ району є землекористувачем земельної ділянки площею 86,9 га в Барському районі Вінницької області.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються категорії, однією з яких є землі оборони.
Згідно ст. 77 Земельного кодексу України (в редакції яка діяла на час укладення спірного договору) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.
У відповідності до ст. 20 вказаного Закону віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
На дату укладення спірного договору правовий режим майна, що закріплене за військовими частинами, регулювалося нормами законів України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», а також підзаконними нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Таким чином, частина території підприємства, закріплена за відповідачем 2, та передана в користування відповідачу 1 на підставі спірного договору, за своїм правовим режимом є військовим майном.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.
Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.
Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.
З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечувалось, що спірний договір був укладений без проведення конкурсу, проведення оцінки майна, що передається в користування відповідачу 1, спеціальною комісією із затвердженням акту відповідної оцінки позивачем та його погодження з регіональним відділенням Фонду державного майна України та без визначення на підставі такої оцінки розміру орендної плати.
До того ж, частиною 2 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України» передбачено, що порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778 дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України.
В свою чергу, матеріали справи не містять доказів надання Міністерством оброни України дозволу відповідачу 2 на укладення спірного договору або наявності повноважень у військової частини НОМЕР_1 на укладення додаткової угоди до спірного договору після передачі майна на баланс позивача.
При цьому зважаючи на приймання КЕВ м. Вінниці на баланс нерухомого майна та земельної ділянки від військової частини НОМЕР_1 за актом № 91 від 10.10.06 р. та приписи ч. 1 ст. 761 ЦК України в редакції, чинній на дату укладення Додаткової угоди № 3, згідно якої право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, укладати оскаржувану Додаткову угоду військова частина А 1603 також не мала права.
Отже, суд доходить висновку, що законодавство не надає військовим частинам право передавати землю в оренду (суборенду), при цьому будь-якого рішення щодо земельної ділянки, розташованої на території військової частини, оренда якої фактично була предметом спірного договору, не приймалось, спірний договір та додаткова угоди до нього були укладені з порушеннями встановленого законодавством порядку, тобто положення укладеного сторонами Договору не відповідають положенням законодавства про оренду земельної ділянки та порядку розпорядження землями оборони, зокрема, статтям 1 та 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статтям 20 та 77 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним за статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР.
Враховуючи те, що судом встановлено невідповідність Договору №VIN 090 про надання послуг від 01.11.02 р. вимогам чинного на момент його укладення законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним вказаного Договору та додаткової угоди до нього № 3 від 15.08.12 р., яка є невід'ємною частиною спірного Договору, підлягають задоволенню.
Також суд звертає увагу, що представником відповідача 1 в судовому засіданні 18.08.15р. було заявлено усне клопотання про застосування позовної давності до спірних правовідносин, посилаючись при цьому на те, що позов про визнання недійсним Договору №VIN 090 про надання послуг від 01.11.02 р. та додаткової угоди до нього № 3 від 15.08.12 р. позивачем подано зі спливом строку позовної давності.
Відповідно до ст.71 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р. та ст.251 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За ст. 76 Цивільного кодексу УРСР та ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу УРСР та ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Згідно ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
У позовній заяві позивач вказує на подання позову із пропущенням строку позовної давності, просить суд поновити пропущений процесуальний строк звернення до суду із позовною заявою та обґрунтовує поважність причин пропуску тією обставиною, що КЕВ м. Вінниці довідався про існування оспорюваного договору та додаткової угоди до нього під час розгляду в 2013 році господарському суді міста Києва справи № 902/748/13 за позовом заступника прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартино - експлуатаційного відділу м. Вінниця до ПАТ “Київстар Дж.Ес.Ем” за участю третьої особи - військової частини НОМЕР_1 про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення коштів, при цьому надання вказаного спірного Договору стало підставою для ухвалення рішення від 09.12.13 р. про відмову в задоволенні позовних вимог.
Суд звертає увагу, що приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 2.2. постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
За приписами ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно ч.ч. 3, 4 п.2.2 постанови № 10 позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
За результатами вивчення матеріалів справи судом встановлено відсутність в акті № 91 приймання (передачі) будівель споруди та території військового містечка від 10.10.06 р., підписаного КЕВ м. Вінниця в тому числі, який свідчить про приймання на баланс земель та майна військової частини НОМЕР_1 , зазначення серед переліку переданого майна передачі позивачу саме обладнання базової станції стільникового зв'язку - RBS, яке належить ПАТ «Київстар Дж.Ес.Ем», що, в свою чергу, виключає можливість здійснення беззаперечного висновку щодо поінформованості КЕВ м. Вінниця про укладені відповідачем 2 договори щодо переданого майна, в тому числі і оскаржуваного Договору та додаткової угоди до нього, зважаючи на той факт, що позивач не є стороною оскаржуваних правочинів.
Інших належних та допустимих доказів наявності у позивача - КЕВ м. Вінниця інформації про господарські договори щодо передане на баланс позивача майна відповідача 2, укладених Військовою частиною НОМЕР_1 як в період до відповідної передачі майна, так і після вказаної події, сторонами суду не надано.
Таким чином господарський суд всебічно і повно розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті приходить до висновку про поважність причин пропуску позовної давності та можливість його поновлення, у зв'язку із чим заява відповідача 1 про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір на надання послуг № VIN 090 від 01.11.02 р., укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 (23000, Вінницька обл., Барський район, с. Балки; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Приватним акціонерним товариством “Київстар Дж.Ес.Ем” (03110, м. Київ, вул. пр-т Червонозоряний, 51, код ЄДРПОУ 21673832).
3. Визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 15.08.12 р. до договору на надання послуг № VIN 090 від 01.11.02 р., укладену між Військовою частиною НОМЕР_1 (23000, Вінницька обл., Барський район, с. Балки; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Приватним акціонерним товариством “Київстар Дж.Ес.Ем” (03110, м. Київ, вул. пр-т Червонозоряний, 51, код ЄДРПОУ 21673832).
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Київстар Дж.Ес.Ем” (03110, м. Київ, вул. пр-т Червонозоряний, 51, код ЄДРПОУ 21673832) в дохід Державного бюджету України 609,00 грн. судового збору.
5. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (23000, Вінницька обл., Барський район, с. Балки; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України 609,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2015 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон