номер провадження справи 17/126/15
26.10.2015 Справа № 908/4775/15
за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес”, 72400, Запорізька область, Приазовський район, смт Приазовське, вул. Горького, буд. 2
до відповідача: командитного товариства “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора”, 71030, Запорізька область, Куйбишевський район, смт Комиш-Зоря, вул. Поштова, буд. 70
про визнання недійсним договору
суддя Корсун В.Л.
У засіданні приймали участь представники:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 02.06.14 б/н
від відповідача: не прибув
31.08.15 до господарського суду Запорізької області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Прогрес” (далі ТОВ “Прогрес”) з позовною заявою до командитного товариства “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” (надалі КТ “ОСОБА_1 і Ко”) про визнання недійсним договору купівлі-продажу майбутнього врожаю від 30.10.12 № 30/10.
31.08.15 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву ТОВ “Прогрес” до розгляду судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 31.08.15 судом порушено провадження у справі № 908/4775/15, якій присвоєно № провадження 17/126/15, судове засідання призначено на 23.09.15. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи.
Ухвалою від 23.09.15 розгляд справи у зв'язку з неявкою в судове засідання уповноваженого представника відповідача судом відкладено на 26.10.15.
За заявою представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
У засіданні 26.10.15, на підставі ст. ст. 821, 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представнику позивача роз'яснено, коли буде складено повне рішення.
Позивач підтримав заявлені вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, зазначав наступне. 30.10.12 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу майбутнього врожаю № 30/10 на виконання умов якого відповідач здійснив оплату майбутнього врожаю в сумі 1 500 000 грн. Вказаний договір, як вказує позивач, укладений внаслідок тяжких обставин і на вкрай невигідних для ТОВ “Прогрес” умовах. Так, як пояснював позивач, 13.04.12 між ТОВ “Прогрес” та Аграрним фондом були укладені форвардні біржові контракти № 357ф, № 362ф за якими позивач зобов'язався поставити Аграрному фонду пшеницю м'яку 3 класу до 01.11.12. Однак, у зв'язку з форс-мажорними обставинами, позивач не мав можливості виконати умови вищевказаних договорів. У зв'язку з чим, ТОВ “Прогрес” повинно повернути Аграрному фонду авансові платежі та сплатити штрафні санкції в загальній сумі 1 381 476,49 грн. Отже, як стверджував позивач, станом на жовтень 2012 р., ТОВ “Прогрес” опинилось в дуже тяжкому фінансовому положенні, так як грошових коштів для повернення вказаної суми позивач не мав. З метою недопущення банкротства ТОВ “Прогрес” звернулось до КТ “ОСОБА_1 і Ко”, яке і запропонувало укласти спірний договір купівлі-продажу майбутнього врожаю. Таким чином, як пояснював позивач, оспорюваний договір був укладений на вкрай невигідних та кабальних умовах для ТОВ “Прогрес”, які передбачали можливість стягнення з позивача непомірної плати за користування грошовими коштами та визначали завищені штрафні санкції. На підставі викладеного, позивач керуючись ст. 233 ЦК України просить суд позов задовольнити та визнати недійсним договір купівлі-продажу майбутнього врожаю від 30.10.12 № 30/10.
Відповідач в судові засідання не з'явився, надав до матеріалів справи відзив за вих. від 22.10.15 № 190 на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив повністю. Так, відповідач у відзиві зазначає, що КТ “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” відмовилось від договору поставки товару внаслідок порушення позивачем строків поставки та заявило вимоги про повернення грошових коштів. Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.14 у справі 908/1465/14 стягнуто з ТОВ “Прогрес” на користь КТ “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” суму попередньої оплати в розмірі 1 400 000 грн. за договором купівлі-продажу майбутнього врожаю № 30/10. Отже, як зазначає відповідач, саме КТ “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” понесло фінансові витрати від укладення опорюваного позивачем договору. У зв'язку з чим, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
30.10.12 між товариством з обмеженою відповідальністю “Прогрес” (Продавець) та командитним товариством “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу майбутнього врожаю № 30/10, за умовами якого (п. 1.1. договору) Продавець зобов'язався передати в майбутньому у власність Покупця, а Покупець оплатити на момент укладення цього договору та прийняти в майбутньому наступний товар:
Найменування товару:
1) майбутній врожай: пшениця продовольча, кількість (орієнтовно) 937,5 тон за нетто (або заліковій вазі), за ціною (орієнтовно) 1600 грн. за 1 тонну, на суму (орієнтовно) 1 500 000 грн.
Строк поставки до 01.08.13.
Згідно з п. 1.2. договору, загальна сума договору (орієнтовно): 1 500 000 грн., в т.ч. ПДВ 250 000 грн.
Строк дії цього договору 1 рік (п. 1.5. договору).
Умовами п.п. 2.1., 2.2. договору сторони узгодили, що розрахунки за продукцію Покупець здійснює в готівковій та безготівковій формі. Строк оплати товару: передоплата після укладення договору.
Відповідно до п. 2.5. договору, поставка здійснюється на умовах доставки Продавцем Покупцю на КТ “ОСОБА_1 і компанія «Мелітопольського елеватора” м. Мелітополь,вул. Фрунзе, 53. Перехід права власності на товар відбувається в момент здійснення оплати товару Покупцем.
Згідно з п. 2.7. договору, Продавець зобов'язався виростити та самостійно здійснити збирання врожаю, який з моменту закінчення збирання стає товаром, належним до передачі Продавцю та Продавець несе повну відповідальність за якість переданого товару.
Зміст вищенаведених умов договору від 30.10.12 № 30/10 свідчить, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 693 ЦК України унормовано, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.14 у справі № 908/1465/14, яке набуло чинності 21.10.14, позовні вимоги КТ “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” про стягнення з ТОВ “Прогрес” попередньої оплати за не поставлений товар в сумі 1 400 000 грн. задоволено.
Згідно із змістом вказаного вище рішення, судом встановлено, що на виконання умов договору від 30.10.12 № 30/10 КТ “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” перерахувало ТОВ “Прогрес” визначену у договорі суму передплати, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 31.10.2012 р. на суму 1 500 000 грн. В той же час, ТОВ “Прогрес” взяті на себе зобов'язання не виконав, товар КТ “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” у строки, визначені договором, не поставив.
Отже, рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.14 у справі № 908/1465/14 стягнуто з ТОВ “Прогресс” на користь командитного товариства “ОСОБА_1 і компанія “Комиш-Зорянського елеватора” суму основного боргу в розмірі 1 400 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Предметом позовних вимог у справі № 908/4775/15 є визнання недійсним договору купівлі-продажу майбутнього врожаю від 30.10.12 № 30/10. Підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, на думку позивача, є вчинення його зі сторони ТОВ “Прогрес” під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 3 ЦК України передбачено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін. актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1).
Згідно з ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (ч. 1). При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч. 2).
Пунктом 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.13 № 11 визначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Під тяжкими обставинами договору, укладеного в порядку вказаної норми, необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину.
Так, обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на наявність форс-мажорних обставин (посухи значної частини врожаю через несприятливі погодні умови) у 2012 році у зв'язку з якими останній був позбавлений можливості виконати прийняті на себе зобов'язання за форвардними контрактами від 13.04.12 за №№ 357ф, 362ф щодо поставки Аграрному фонду необхідної кількості пшениці. В якості доказів наявності форс-мажорних обставин позивачем до матеріалів цієї справи були додані копії акту огляду посівів страховою компанією від 12.07.12 № 1/2 та довідку про агрометеорологічні умови на території Запорізької області у період з 25 квітня-20 травня 2012 року.
Розглянувши наведені вище доводи позивача та надані на їх підтвердження докази суд дійшов висновку про їх необґрунтованість оскільки розділом 8 умов форвардних контрактів від 13.04.12 за №№ 357ф, 362ф передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор) за умови, що дані обставини сталися не з вини Сторін та безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань. У цьому разі термін виконання зобов'язань переноситься відповідно до терміну дії зазначених обставин, про що укладається відповідний договір (п. 8.1. контрактів). Сторона, для якої склалися такі умови, повинна в короткий строк, але не пізніше 5 днів, повідомити іншу сторону про настання і припинення обставин, які перешкоджають виконанню договірних зобов'язань (п. 8.2. контрактів). Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення даних обставин непереборної сили позбавляє сторону права посилатись на дані обставини (п. 8.3. контрактів). Якщо обставини непереборної сили діють більше 3 місяців, то такий факт підтверджується довідкою Торгово-промислової палати України (п. 8.4. контрактів).
В матеріалах цієї справи відсутні докази на підтвердження того, що ТОВ “Прогрес” повідомляло Державну спеціалізовану бюджетну установу Аграрний фонд (Покупця за форвардними контрактами від 13.04.12 №№ 357ф, 362ф) про настання обставин непереборної сили, на які позивач посилається обґрунтовуючи заявлений позов.
Крім того, судом відхиляється твердження позивача про наявність у останнього заборгованості в значному розмірі (1 381 476,49 грн.) станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 30.10.12 № 30/10, яка могла привести до неплатоспроможності позивача.
Так, згідно з п. 1.3. форвардних контрактів від 13.04.12 №№ 357ф, 362ф, місяць поставки пшениці визначений сторонами в термін - до 01.11.12. В той же час, оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу № 30/10 був укладений між ТОВ “Прогрес” та КТ “ОСОБА_1 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” - 30.10.12, тобто до виникнення у позивача зобов'язань перед Державною спеціалізованою бюджетною установою Аграрний фонд щодо повернення суми попередньої оплати в загальному розмірі 1 145 400 грн. та сплати штрафних санкцій в загальній сумі 236 076,49 грн. за форвардними контрактами від 13.04.12 №№ 357ф, 362ф.
З підстав наведених вище судом відхиляються посилання позивача на Звіт щодо ймовірності банкрутства ТОВ “Прогрес” станом на 30.10.12, складений ПП «Аудиторська фірма Діво» та на показники фінансового звіту (балансу) ТОВ “Прогрес” станом на 31.12.12.
Поняття і види доказів визначено ст. 32 ГПК України, відповідно до якої, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ч. 2).
Відповідно до вимог ст. 42 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із положеннями ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та ін. особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33). Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи. Які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34).
Як свідчать матеріали цієї справи, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що на момент укладення спірного договору ТОВ “Прогрес” перебувало у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалося у відсутності коштів для нормального ведення господарської діяльності, чи для нього існувала загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти правочин на умовах, які позивач вважає невигідними. При цьому, невигідність умов, доведена позивачем також не була.
Нормами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведені позивачем причини укладення оспорюваного правочину (необхідність погашення позивачем заборгованості перед Державною спеціалізованою бюджетною установою Аграрний фонд в загальній сумі 1 381 476,49 грн.) не є тими крайніми причинами, які можуть слугувати підставою для визнання договору купівлі-продажу майбутнього врожаю від 30.10.12 № 30/10 недійсним в порядку ст.ст. 215, 233 ЦК України.
У зв'язку з чим, у задоволенні позову судом відмовляється.
Згідно з положеннями ст. 49 ГПК України, судовий збір в розмірі 1218 грн. покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 21, 42, 43, 45, 22, 32, 33, 34, 49, 69, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 03.11.15.
Суддя В.Л. Корсун