ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.10.2015Справа №910/22173/15
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло", м. Київ
про стягнення заборгованості у розмірі 57 086,73 грн.
Суддя Полякова К.В.
Представники сторін:
від позивача: Глотова С.О. (довіреність № 155/1/03-28/5 від 06.01.2015)
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" про стягнення заборгованості у розмірі 57 086,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №13 про надання послуг з технічного обслуговування зливостічних мереж від 04.04.2014 у частині оплати наданих позивачем послуги, у зв'язку із чим, у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 57 086,73 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2015 порушено провадження у справі № 910/22173/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.09.2015 року.
У судовому засіданні 24.09.2015 судом оголошено перерву до 22.10.2015 року.
До судового засідання 22.10.2015 з'явився представник позивача, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, подану ним до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 22.10.2015 року.
Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суджу не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
04.04.2014 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" (замовник) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (виконавецьч) укладено договір №13 про надання послуг з технічного обслуговування дренажних мереж (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався щомісячно надавати замовникові послуги з технічного обслуговування зливостічних мереж.
Відповідно до п. 2 договору, виконавець повинен надати цим договором послуги, вартість яких відповідає порядку та умовам Державних будівельних норм.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість послуг за договором становить 57 086,73 грн., у тому числі ПДВ 9 514,46 грн.
Згідно із п. 3.3. договору, обсяги робіт договору визначаються графіком з технічного обслуговування дренажних систем з технічного обслуговування дренажних мереж, складеного замовником.
Розрахунки з виконавцем за надані послуги здійснюються замовником по факту виконання послуг з можливістю відтермінування платежів (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору, в останній день поточного місяця виконавець надає замовникові відповідні Акти наданих послуг із зазначенням їх вартості. Замовник підписує акти, засвідчує підпис печаткою і у триденний термін повертає один примірник актів виконавцю, або в цей же термін надає виконавцю мотивовану письмову відмову у прийнятті послуг.
Згідно із п.п. 5.1.1. п. 5.1. договору, замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.
Пунктом 9.1. договору визначено, що цей договір набирає чинності з 04.04.2014 та діє до 31.03.2015, а в частині розрахунків до їх повного виконання.
На виконання умов договору №13 про надання послуг з технічного обслуговування дренажних мереж від 04.04.2014, позивач надав послуги з технічного обслуговування дренажних мереж на загальну суму 57 086,73 грн., а відповідач у свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами приймання виконаних робіт №54 за травень 2014 на суму 2 703,14 грн., №66 за червень 2014 на суму 7 788,72 грн., №94 за серпень 2014 на суму 16 356,31 грн., №162 за листопад 2014 на суму 6 185,16 грн. та №37 за березень 2015 на суму 24 053,40 грн.
24.06.2015 позивач направив на адресу відповідача вимогу за вих. №155/1/03-3417 від 18.06.2015 про сплату заборгованості у розмірі 57 086,73 грн., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання, що зумовило звернення із даним позовом до суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір №13 про надання послуг з технічного обслуговування дренажних мереж від 04.04.2014 є договором про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Факт надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 57 086,73 грн. підтверджується Актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств без зауважень та заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Умовами договору встановлено обов'язок замовника своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги (п.п. 5.1.1. п. 5.1) та визначено, що розрахунки з виконавцем за надані послуги здійснюються замовником по факту виконання послуг з можливістю відтермінування платежів (п. 4.1. договору).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Сторони у договорі не встановили строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку із чим, підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 24.06.2015 позивач, у порядку статті 530 ЦК України, направив відповідачу вимогу за вих. №155/1/03-3417 від 18.06.2015 про сплату у семиденний строк з моменту отримання вимоги заборгованості в розмірі 57 086,73 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
У пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки, згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач подав докази надіслання ним, у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідачеві вимоги про сплату заборгованості вих. №155/1/03-3417 від 18.06.2015 та її одержання останнім 02.07.2015 року.
Доказів того, що сторони відповідно до п. 4.1 договору, відтермінували платежі за договором матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищенаведене, на підставі умов договору №13 про надання послуг з технічного обслуговування дренажних мереж від 04.04.2014 у відповідача перед позивачем виник обов'язок по оплаті вартості наданих і прийнятих послуг.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 57 086,73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем належними та допустимими доказами у відповідності до ст. ст. 33-34 ГПК України, не спростований, строк оплати наданих послуг відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, є таким що настав, то суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 57 086,73 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене, позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" про стягнення заборгованості у розмірі 57 086,73 грн. підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" про стягнення заборгованості у розмірі 57 086,73 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 30/1; ідентифкаційний код 03366569) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 51-А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 57 086 (п"ятдесят сім тисяч вісімдесят шість) гривень 73 копійки та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 22.10.2015 року.
Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 27.10.2015 року
Суддя К.В. Полякова