ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.10.2015Справа №914/2436/15
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"
про стягнення 28 431,83 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача ОСОБА_2 (посвідчення НОМЕР_4 від 07.05.2012);
від відповідача не з'явився.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" про стягнення 28 431,83 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.08.2015 справу направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.
Відповідно до вимог ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, за результатами автоматичного розподілу справа №914/2436/15 була передана на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2015 суддею Демидовим В.О. прийнято справу №914/2436/15 до свого провадження та призначено її до розгляду на 08.09.2015.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у зв'язку із неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено на 05.10.2015.
Ухвалою від 05.10.2015 в порядку ст. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 12.10.2015.
У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що позивач не надав належних доказів та не довів виникнення у нього права на вимогу страхового відшкодування на момент пред'явлення позову.
Крім того, відповідач просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
18.01.2013 на перехресті вул. Шевченка-Петрарка у м. Львові сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ЗАЗ 110307, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, який здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2110, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого останній отримав пошкодження.
Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода за взаємним погодженням водіїв була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).
Згідно з абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» № 1306 від 10.10.2001, визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка, водії таких транспортних засобів після складення ними зазначеного повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами «д» - «є» пункту 2.10 цих Правил.
Відповідно до пункту 33.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу МВС України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми, а також відмітка про відсутність у водіїв зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі. Крім того, у повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також зазначено про відсутність постраждалих в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що долучений до матеріалів справи, як належний доказ вчинення 18.01.2013 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів ЗАЗ 110307, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та ВАЗ-2110, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
Дослідивши схему та обставини дорожньо-транспортної пригоди, які вказані водіями у повідомленні, суд приходить до висновку про порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу ЗАЗ 110307, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та наявності вини водія ЗАЗ 110307, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 у вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Подорожній лист № 1в/7 від 18.01.2013 та довідка №5 від 20.04.2015, свідчить про перебування у трудових відносинах ОСОБА_4 в момент вчинення ДТП з ТОВ «Облгуртгосптовари».
Позивач зазначає, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 згідно замовленню-наряду №Д000012747 від 05.03.2013 прийняв від ТОВ «Облгуртгосптовари» на ремонт транспортний засіб ВАЗ-2110, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
У вказаному наряді зазначено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 9 882, 00 грн. та видано рахунок №000000063 від 05.03.2013 на оплату.
Позивач зазначає, що під час проведення відновлювального ремонту ОСОБА_4 було заявлено виконавцю робіт ФОП ОСОБА_6 про те, що оплату вартості відновлювального ремонту буде проведено Товариством з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", оскільки винуватець ДТП має поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності володільців наземних транспортних засобів, виданий цим страховиком.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Матеріали справи свідчать, зокрема, акт прийому-передачі, що автомобіль ВАЗ-2110, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 був отриманий з ремонту представником ТОВ «Облгуртгосптовари», без зауважень.
У січні 2013 ОСОБА_7 звернувся до ТДВ "СТДВ "Глобус" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Згідно акту №452/13 складеного ТДВ "СТДВ "Глобус" 27.03.2013, вартість матеріальної шкоди завданої транспортному засобу ВАЗ-2110, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 склав 8 203,44 грн. без урахування ПДВ, та 9 844, 12 грн. з урахуванням ПДВ.
В подальшому, відповідач звернувся до ОСОБА_4 з листом, який ним отриманий 18.01.2013, про надання документів про причини і обставини аварії, що мала місце 18.01.2013 у м. Львові по вул. Шевченка - вул. Петрарка, 256а. Крім того, відповідач запросив документи згідно переліку наведеному у цьому листі.
30.12.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги №_30/12/1 (далі - договір відступлення-1), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за договором №30/12/1 від 30.12.2013, по наданих послугах та розрахунках згідно актів прийому-передачі, заказ-нарядів, актів надання послуг та/або інших документів, укладеними між первісним кредитором та контрагентами, що вказані в додатках до договору №30/12/1 окремо по кожному боржнику.
Відповідно до п. 1.2 договору відступлення новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 4.1).
Згідно додатку №3 до договору відступлення первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу ТДВ СТДВ "Глобус" за клієнтами, зокрема, ТОВ «Облгуртгосптовари», машина ВАЗ-2110 синій НОМЕР_2, сума 9 882,00 грн. (рядок 9 таблиці.
17.04.2015 між ТОВ «Облгуртгосптовари» (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги №_33/15/12 (далі - договір відступлення-2), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за договором №33/15/12 від 14.04.2015 по заборгованості перед первісним кредитором за вартістю матеріалів та відновлювального ремонту автомобіля марки ВАЗ-2110, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, в розмірі 9 882, 00 грн., яка виникла внаслідок необґрунтованої відмови ТДВ "СТДВ "Глобус" у виплаті страхового відшкодування по договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів згідно полісу АВ/7874877, який був чинний на момент вчинення ДТП, що мала місце 18.01.2013 на території Львівської області у м. Львові на перехресті вул. Шевченка- вул. Петрарка.
Відповідно до п. 1.2 договору відступлення-2, новий кредитор одержує право вимагати від боржника - ТДВ "СТДВ "Глобус", належного виконання всіх зобов'язань відповідно до ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за даним страховим випадком та інші права потерпілого, передбаченого у цьому Законі щодо даного страхового випадку.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що доводи позивача про визначення розміру шкоди з урахуванням збільшення вартості відновлювального ремонту за рахунок збільшення вартості запчастин та матеріалів на даний час керуючись з їх ринкової вартості та претензій і рахунків наданих постачальниками цих запчастин і матеріалів, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відновлювальний ремонт автомобіля був здійснений ще у 2013 році та на момент переходу цих прав вартість відновлювального ремонту становила 9 882, 00 грн.
При цьому, суд зазначає, що договорами про відступлення права вимоги визначено конкретну суму вимоги в розмірі 9882,00 грн., а тому заявлена до стягнення сума боргу у розмірі 15563,00 грн. є обгрунтованою частково, а саме в частині 9 882,00 грн.
Заперечення відповідача щодо заказу-наряду №Д000012747 від 05.03.2014 та посилання на невідповідність його ч.1, 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" судом визнані не обґрунтованими та не спростовують факту наявності обов'язку у відповідача щодо сплати боргу за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ЗАЗ-110307", державний номер НОМЕР_1 в момент вчинення ДТП була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) АВ/7874877 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну - 50000,00 грн., розмір франшизи - 510,00 грн.; термін дії з 15.08.2012 по 14.08.2013).
Отже, відповідач є особою на яку полісом АВ/7874877 покладено обов'язок з відшкодування шкоди завданої під час експлуатації автомобіля "ЗАЗ-110307", державний номер НОМЕР_1 на час спірної ДТП.
На претензію позивача від 14.10.2014, відповідач запросив документи згідно переліку наведеному у листі №4133-ВРВСВ від 03.11.2014.
В обґрунтування своїх заперечень, відповідач, зокрема, посилається на положення п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 ЗУ «Обовязкове страхування цивільно-паравової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги особі, яка отримала право вимоги страхового відшкодування згідно з договором відступлення, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного в сукупності, вимоги позивача про стягнення боргу у розмірі 15053, 20 грн. підлягають задоволенню лише в частині 9372,00 грн. (9882,00 грн. - 510,00 грн.)
Позивач також заявив до стягнення інфляційні втрати - 7027,61 грн., 3 % річних - 642,18 грн. та пеню - 5 708,84 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У претензії від 14.10.2014 позивач зазначив про її виконання до 01.11.2014, тому прострочення виконання наступає з 01.11.2014, отже, пеня заявлена до стягнення в межах позовної давності.
Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням вищенаведеного, суми, що підлягає стягненню з відповідача, за розрахунком суду сума належної до стягнення пені становить 1 857,45 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, за перерахунком суду, 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 194,12 грн., інфляційні втрати - 4 468,76 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: борг - 9372,00 грн., пеня - 1857, 45 грн., 3 % річних - 194,12 грн., інфляційні - 4468,76 грн.
Витрати по оплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач просить покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. та витрати на проїзд у розмірі 1343,06 грн.
Відповідно до п. 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (з наступними доповненнями і змінами), витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5. ст. 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду договір №11/б від 27.03.2014 про надання правової допомоги, ордер серія ЛВ№019663 від 07.05.2014, свідоцтво №641, акт приймання-здачі наданих послуг від 02.10.2015, товарний чек від 01.10.2015 на суму 2 000,00 грн.
Суд критично відноситься до наданого суду позивачем акту приймання-передачі послуг від 02.10.2015, оскільки такий акт складений ще до завершення розгляду судової справи №914/2436/15. Після складання такого акту ще було два судових засідання по даній справі, однак в акті зазначено, що були надані послуги, зокрема, по участі в судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій, хоча на дату складання такого Акту відбулось тільки одне судове засідання від 08.09.2015 по справі №914/2436/15 в суді першої інстанції. В акті немає жодного посилання, за яким саме господарському спору надавались позивачу консультації адвоката, в якій саме справі брав участь адвокат, розгляд справи в апеляційній інстанції не відбувався, міститься посилання на надання правової допомоги щодо підготовки та подання позовних заяв, додаткових пояснень, відзивів та заперечень. З огляду на зазначене у суду є сумнів, що зазначений акт підтверджує саме надання адвокатських послуг по справі №914/2436/15, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача зазначених витрат.
Щодо заяв позивача про покладення на відповідача витрат на проїзд представника позивача на загальну суму 1343,06 грн., господарський суд зазначає таке.
За приписами ст.44 Господарського процесуального кодексу України визначено судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Склад судових витрат, визначений ст.44 Господарського процесуального кодексу України, не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні вказаної статті Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст.30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою (п.1.1 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Тобто, за наведеного вбачається, що витрати сторін на забезпечення участі їх представників у судовому засіданні відшкодовуються лише у разі визнання явки учасників судового процесу обов'язковою. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 15.01.2014р. Вищого господарського суду України по справі №927/654/13.
Заявлені позивачем до відшкодування витрати складаються з вартості чотирьох квитків (Київ-Львів, Львів-Київ) загальною вартістю 1 343,06 грн.
Суд зазначає, що у межах розгляду справи №914/2436/15 явка представників позивача та відповідача у судові засідання не визнана обов'язковою, про що свідчать відповідні ухвали суду.
Таким чином, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що заяви позивача про відшкодування витрат на забезпечення участі представника позивача у судових засідання не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» (01010, м. Київ, Бутишев провулок, будинок 21/17 літера А, поверх 1, код 20448234) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79060, АДРЕСА_1, код НОМЕР_3) заборгованість у розмірі 9 372, 00 грн. (девять тисяч триста сімдесят дві гривні 00 коп.), пеню - 1 857, 45 грн. (одна тисяча вісімсот п'ятдесят сім гривень 45 коп.), 3 % річних - 194, 12 грн. (сто дев'яносто чотири гривні 12 коп.), інфляційні - 4 468, 76 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят вісім гривень 76 коп.), 1 021, 22 грн. (одна тисяча двадцять одна гривня 22 коп.) судового збору.
3.В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні 12.10.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене та підписане - 13.10.2015.
Суддя В.О. Демидов