Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
"03" листопада 2015 р. Справа № 5/5007/1018/12.
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді: Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання : Гребеннікової Н.П.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісьбуд" (м. Житомир) за вих.№38 від 15.10.2015р. про визнання наказу господарського суду Житомирської області №5/5007/1018/12 від 14.01.2013р. таким, що не підлягає виконанню у справі
За позовом: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (м. Київ)
До: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісьбуд" (м. Житомир)
про стягнення 2206688,12грн. (згідно заяви від 12.12.2012р.)
за участю представників сторін:
від стягувача: ОСОБА_1 дов. №б/н від 30.09.2015
від боржника : ОСОБА_2 дов.№б/н від 18.09.2015; ОСОБА_3Г дов. №б/н від 23.09.2015р.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.12.2012р. по справі №5/5007/1018/12 стягнуто з ТОВ "Полісьбуд" (м. Житомир) на користь ПАТ "КБ "Надра" (м. Київ ):
- 1463247,21 грн. заборгованості по тілу кредиту,
- 143987,20 грн. заборгованості по відсотках;
- 20029,56 грн. пені за порушення строку сплати процентів за користування кредитом,
- 354023,11 грн. інфляційних,
- 39625,74 грн. витрат по сплаті судового збору.
На примусове виконання рішення господарського суду Житомирської області від 26.12.2012р. у справі №5/5007/1018/12, господарським судом 14.01.2013р. видано наказ.
15.10.2015р. до суду надійшла заява ТОВ "Полісьбуд" за вих.№38 від 15.10.2015р. про визнання наказу господарського суду Житомирської області №5/5007/1018/12 від 14.01.2013р. таким, що не підлягає виконанню ( далі - заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню).
Ухвалою від 26.10.15р. розгляд заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню призначено на 28.10. 2015 р. о 15:00 год., та ухвалою від 28.10.15р. відклав розгляд цієї заяви на 02.11.15р., витребував у сторін виконавчого провадження додаткові докази.
В засіданні суду 02.11.15р. представники боржника просять задовольнити заяву у повному обсязі , в тому числі , з врахуванням додаткових письмових пояснень по її суті.
Представник стягувача проти доводів заяви заперечив боржника заперечив, оскільки вважає їх безпідставними по суті процесуального механізму ст. 117 ГПК України.
В ході розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню судом встановлено, що стягувач за рахунок вартості майна боржника на суму 798500,00 грн. відшкодував витрати по сплаті судового збору на суму 23588,98 грн., погасив заборгованість боржника за відсотками у сумі 143987,20 грн. та частково погасив заборгованість боржника за тілом кредиту у сумі 630923,82 грн.
В ході розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню судом встановлено, що державною виконавчою службою з поточного рахунку боржника 21.09.15р. стягнуто 17791,25 грн.
В засіданні суду представник стягувача в усній формі пояснив, що отримані у виконавчому провадженні кошти боржника в сумі 16036,76 грн. зараховано в погашення витрат по судовому збору (39625,74 грн. - 16036,76 грн. = 23588,98 грн.). Саме тому за рахунок вартості майна боржника відшкодовано залишок витрат по судовому збору в сумі 23588,98 грн.
Судом встановлено, що попри це , стягувач вважає, що не виконаним рішення суду у цій справі є на суму 1 222 412,82 грн. ( 2020912,82 грн. - 798500,00 грн.), а не на суму 1206376,06 грн. ( 2020912,82 грн. - (16036,76 грн. + 798500,00 грн.)).
Однак боржник у заяві про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю фактично домагається перегляду остаточного й обов'язкового рішення суду у цій справі вказуючи про те, що господарським судом стягнуто з боржника 143987,20 грн. заборгованості по відсотках , зайво нарахованих стягувачем за період з 12.11.08р. по 02.12.12р. , оскільки у мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2015року у справі № 295/446/14-ц , за участю боржника як відповідача, зазначено наступне: " як вбачається з матеріалів справи кредитні правовідносини сторін, які передбачають сплату чергових платежів, нарахування та сплату відсотків за правомірне користування кредитними грошима припинилися 11.11.2008року із закінченням дії договору. Нарахування відсотків за користування кредитом поза строком дії кредитного договору законом не передбачено. Існує можливість лише застосування відповідальності за порушення зобов'язання" ( далі - рішення Апеляційного суду Житомирської області).
У зв'язку з цим, боржник вважає, що оскільки обов'язок по сплаті зайво нарахованих процентів за період з 12.11.08р. по 02.12.12р. відсутній, банк зобов'язаний провести перерахунок заборгованості з врахуванням надміру сплачених відсотків в погашення заборгованості за тілом кредиту , а тому виконання наказу господарського суду у цій справі призведене до стягнення з боржника зайво нарахованих банком коштів.
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи , суд дійшов до висновку відмовити боржнику у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню з наведених у ній підстав, виходячи з наступного.
Здійснюючи оцінку причинам (підставам) звернення боржника із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю, господарський суд приймає до уваги наступне.
Належні до виплати кошти , визнані рішенням суду, яке набуло статусу остаточного, вважаються "майном" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( п.п. 43-46 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2004р. у справі "Михайленки та інші проти України", п. 40 рішення від 07.05.2002року у справі " Бурдов проти Росії, інші).
Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ч.1 ст. 4-5 ГПК України суди ухвалюють рішення іменем України.
У рішенні від 9 листопада 2004 року в справі “Науменко проти України” Європейський суд зазначив, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007р. «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (частина перша статті 116 Кодексу).
Системний аналіз статей 84, 116, 117, 119, 120 Кодексу дає можливість дійти висновку, що наказ відтворює резолютивну частину прийнятого господарським судом рішення і залишається незмінним до повного виконання чи втрати ним юридичної сили у випадках, встановлених Кодексом.
Так, відповідно до ч.4 ст.117 ГПК України, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено , що підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково " з інших причин" може бути, наприклад, скасування чи зміна в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково.
Між тим, такі підстави (причини) для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відсутні.
Оскільки на стадії процесуального механізму статті 117 ГПК України судом встановлюються всі можливі юридичні факти припинення обов'язку боржника повністю чи частково перед стягувачем за остаточним рішенням суду, суд приймає до уваги наступне.
У частині 2 ст. 13 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
У частині 3 ст. 35 ГПК України зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак як роз'яснено в абз. 3 підпункту 2.6 пункту 2 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Житомирської області також зазначено: "Із матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30.11.11р. та рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.12.12р. у зв'язку з невиконанням зобов'язань покладених за вказаними договорами з відповідачів стягнуто 2497374,73грн. та 2020912,82 грн. відповідно. Крім того, вищезазначеними судовими рішеннями вся кредитна заборгованість стягнута, тобто договірних правовідносин між сторонами немає ".
Таким чином , рішення Господарського суду Житомирської області від 26.12.12р. у цій справі про стягнення з боржника боргу за кредитним договором в сумі 2020912,82 грн. стало для рішення Апеляційного суду Житомирської області обов'язковим (преюдиційним), а не навпаки.
Окрім того, на стадії процесуального механізму статті 117 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, є обов'язковим для всіх судів ( ст. 111 -28 ГПК України).
У постанові ВСУ від 26.08.14р. у господарській справі № 5021/2509/2011 ( № в реєстрі 40423550 ) викладено наступну правову позицію:
- для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення;
- таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту;
- з настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся;
- правовідношення , що виникло, є зобов'язанням . У подальшому сторони в залежності від суб'єктивного становища виконують обов'язок вчинити дію чи здійснюють вимоги визначені змістом правовідношення, відповідно до умов договору, тобто виконують зобов'язання;
- порядок виконання та припинення зобов'язання регулюється ЦК України;
У постанові ВСУ від 04.02.2015 у цивільній справі № 6-243цс14 (№ в реєстрі 42685784 ) викладено наступну правову позицію:
- відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином;
- виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться;
- юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов'язання;
- таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.
У постанові ВСУ від 24.06.15р. у господарській справі № 904/5381/14 ( № в реєстрі 46301614 ) викладено наступну правову позицію:
- системний аналіз ст.ст. 599-601,604-609 ЦК України приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання , що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.
У постанові ВСУ від 04.07.11р. у господарській справі № № 13/210/10 ( № в реєстрі 17316909) викладено наступну правову позицію:
- чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору, господарським судом враховується також наступний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02.09.2015р. у цивільній справі 6-369цс15 ( № в реєстрі 50287983) :
- у відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором;
- позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві;
- ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму передбачену статтею 625 цього Кодексу;
- частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу;
- отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом;
- при цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд не встановив, що обов'язок боржника виконати рішення суду у цій справі відсутній повністю або частково у зв'язку із викладеним у мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Житомирської області висновку про те, що кредитні правовідносини сторін, які передбачають сплату чергових платежів, нарахування та сплату відсотків за правомірне користування кредитними грошима припинилися 11.11.2008року із закінченням дії договору, а нарахування відсотків за користування кредитом поза строком дії кредитного договору законом не передбачено та існує можливість лише застосування відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, зазначені боржником у заяві підстави (причини) для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю - відсутні.
Відповідно, відсутні підстави задоволення заяви боржника в частині стягнення із стягувача безпідставно одержаного за наказом №5/5007/1018/12 від 14.01.13р. шляхом визнання за боржником права власності на підвальні приміщення загальною площею 480,7 кв.м, за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 48-б.
Керуючись ст. 86 та 117 ГПК України, господарський суд, -
1 Відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Полісьбуд" за вих.№38 від 15.10.2015р. про визнання наказу господарського суду Житомирської області №5/5007/1018/12 від 14.01.2013р. таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала підлягає апеляційному оскарженню.
Суддя ОСОБА_4
Друк:
1 - в справу
2,3 - сторонам ( простою)