28 жовтня 2015 року
справа № П/811/3309/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.
судді: Головко О.В. Суховаров А.В.
секретар судового засідання: Троянов А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року у справі № П/811/3309/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма „Велта” до Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма „Велта” (далі за текстом - ТОВ ВКФ „Велта”) звернулось до суду з позовом до Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, правонаступником якої є Маловисківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фінансової служби у Кіровоградській області (далі за текстом - Маловисківська ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- №0002791502 від 23.06.2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 6423000,00 грн. та застосовано 3211500,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);
- №0002781502 від 24.06.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6118422,00 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002791502 від 23 червня 2014 року форми „В1”, прийняте Маловисківською ОДПІ, яким ТОВ ВКФ „Велта” зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 6423000,00 грн. та застосовано 3211500,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002781502 від 24 червня 2014 року форма „В4”, прийняте Маловисківською ОДПІ, яким ТОВ ВКФ „Велта” зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6118422,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що у період з 26 по 30 травня 2014 року Маловисківською ОДПІ проведено документальну позапланову перевірку правомірності нарахування ТОВ ВКФ „Велта” від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за жовтень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2013 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт №11/1502/30912734 від 06.06.2014 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги:
- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями) встановлено завищення податкового кредиту за жовтень 2013 року в сумі 6118422,00 грн.;
- пункту 200.4, пункту 200.6, пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, ТОВ ВКФ „Велта” завищено заявлену до відшкодування суму ПДВ за листопад 2013 року на 6423000,00 грн., заявлену на розрахунковий рахунок.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000351540 від 25.03.2014 року, яким відмовлено в бюджетному відшкодуванні з податку на додану вартість у сумі 6423000,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення скасовано.
Маловисківською ОДПІ прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. За результатами розгляду скарги позивача в ДВС України, рішення залишені без змін.
Судом встановлено, що 05.02.2013 року між ТОВ ВКФ „Велта” (замовник) та ТОВ „Донбаська Екскаваційна компанія” (підрядник) укладено договір №06/01-13, відповідно до якого останнє взяло на себе зобов'язання виконати розкривні роботи (відкриті гірничі роботи з виїмки і переміщення порід (розкриву), що покривають корисну копалину, з метою підготовки її запасів до виїмки. Дані роботи включають виїмково-навантажувальні роботи, транспортування, відвалоутворення, будівництво та утримання технологічних доріг всередині кар'єра, пилопригнічення, чистку кузовів автотранспорту. Відповідно до п.1.2 вказане місце виконання робіт кар'єр Бирзулівського родовища ільменіту поблизу села Коробчино, Новомиргородського району, Кіровоградської області.
ТОВ „Донбаська Екскаваційна компанія” виконало для позивача необхідний об'єм робіт на суму 36710528,82 в т.ч. ПДВ - 6118421,47 грн., що підтверджується податковою накладною та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Оплата проведена в повному обсязі, що підтверджується доказами та відображено в акті.
ТОВ ВКФ „Велта” до податкового органу подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2013 року, до податкового кредиту якої віднесено 6118422,00 грн. за податковою накладною №4 від 15.03.2013 року.
Результатом звітного періоду (жовтень 2013 року) стало від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в сумі 6426400,00 грн. Дане значення перейшло в рядок 20.2 податкової декларації за жовтень 2014 року.
20.12.2013 року позивачем до податкового органу подано податкову декларацію з ПДВ за листопад 2013 року, в якій у рядку 23.2 відображено суму 6426400,00 грн., тобто у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів.
10 січня 2014 року позивачем до податкового органу подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2013 року та перенісши показник 6426400,00 грн. з рядка 23.2 „у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів” у рядок 23.1 „сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку” та подавши заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (Д4).
Зазначене виправлення показників податковий орган вважає протиправним через що винесено податкове повідомлення-рішення №0002791502 від 23.06.2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 6423000,00 грн. та 3211500,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).
Так, податковим органом зроблено висновок, що податкова накладна ТОВ „Донбаська Екскаваційна компанія” №4 від 15.03.2013 року на суму 36710528,82 грн. в т.ч. ПДВ-6118422,00 грн., видана за господарською операцією, які не носили реального характеру та не відбулися в об'єктивній дійсності, а тому формування податкового кредиту на суму 6118422,00 грн. є безпідставним.
Щодо податкового кредиту в сумі 304578,00 грн. (6423000,00 грн. - 6118422,00 грн.), то в цій частині податковий орган погодився з позивачем та не вбачає порушень в цій частині, про що вказано в самому акті перевірки. Увійшла ця сума до суми бюджетного відшкодування податкового повідомлення-рішення №0002791502 від 23.06.2014 року лише через позицію відповідача в частині незгоди із уточненням показника рядка 23.2 „у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів”, який перейшов в рядок 23.1 „сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку”.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника податку сум ПДВ за такими накладними.
Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Вимоги до первинних документів викладені у частині 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пункту 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цьогоКодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).
Згідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків іі надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.
Відповідно до статуту ТОВ ВКФ „Велта” одним із видів діяльності є, зокрема, пошук корисних копалин, добування, переробка корисних копалин та реалізація продукції з їх використанням.
Судом встановлено, що ТОВ ВКФ „Велта” має спеціальний дозвіл на користування надрами (видобування ільменитових розсипних руд з метою виробництва ільменітового концентрату) на території Бирзулівського родовища, а також ліцензію Державної геологічної служби на видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включенні до Державного фонду родовищ корисних копалин.
ТОВ ВКФ „Велта” згідно договору оренди землі від 10.12.2010 року має у користуванні земельну ділянку несільськогосподарського призначення в тому числі і для вивезення верхнього розкривного шару, має усі необхідні документи для гірничих робіт. Сторонами договору узгоджено види працюючої техніки. Шляхові листи, змінні рапорти, акти про результати маркшейдерського заміру, складені належним чином, містяться в матеріалах справи. Дозволи на зняття та перенесення ґрунту отримані у встановленому порядку, підприємство має дипломований персонал. Реалізація виробленого ільменітового концентрату, в тому числі, і за кордон, підтверджується документально. Фото із місця робіт додатково підтверджують їх виконання, та відповідачем не спростовані.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що витрати понесені позивачем за господарськими операціями з ТОВ „Донбаська Екскаваційна компанія” щодо придбання розкривних (гірничих) робіт безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ ВКФ „Велта”.
Судом першої інстанції на підставі досліджених первинних документів зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”, статтею 44 Податкового кодексу України та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р. При цьому ТОВ „Донбаська Екскаваційна компанія” на момент виписки податкових накладних було зареєстроване платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а тому, відповідно до вимог пункту 201.8 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України мало обов'язок нараховувати податок на додану вартість та виписувати податкові накладні.
Судом встановлено, що ДПІ у м.Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області проведено зустрічну звірку ТОВ „Донбаська Екскаваційна компанія”, за результатами якої встановлено місцезнаходження даного підприємства, встановлена наявність технічних можливостей та виробничих потужностей, встановлено працівників, які відряджались для роботи на об'єкті ТОВ ВКФ „Велта”, а також встановлено наявність відповідних ліцензій, дозволів, тощо на проведення робіт.
В матеріалах справи наявні копії статутних документів ТОВ „Донбаська Екскаваційна компанія”, докази наявності техніки, накази на відрядження працівників для виконання робіт, повідомлення про готовність до передачі виконаних робіт, змінні рапорти, копію загального журналу робіт та пояснення.
Колегія суддів критично оцінює твердження відповідача, щодо укладення угод між позивачем та контрагентом без мети настання реальних наслідків з огляду на наступне.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;
- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Відповідно до статті 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.
Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.
Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.
Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, наприклад вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.
Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 19,58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентами, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента -це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.
Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку та не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.
Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит, формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0002791502 від 23.06.2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 6423000,00 грн. та застосовано 3211500,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що податковий орган в акті перевірки №3/1502/30912734 від 04.03.2014 року дійшов висновку про порушення позивачем пункту 200.6 статті 200 Податкового кодексу України, а саме: в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленнями самостійно виявлених помилок за листопад 2013 року ТОВ ВКФ „Велта” не мало право змінювати напрямок бюджетного відшкодування.
Згідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У відповідності до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з пунктами 200.6 та.200.7 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Платник податку зберігає право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Наведена норма не передбачає обмежень щодо виправлення платником податків самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, у будь-якому рядку такої декларації. Не міститься таких обмежень і в інших нормах ПК України.
Випадком, коли платник податку не може виправити виявлену помилку, є закінчення строків давності, визначених у ст. 102 ПК України. Також, у п. 50.1 ст. 50 ПК України передбачено, що платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.
Відповідно до норм податкового законодавства бюджетне відшкодування за своєю суттю - це сума коштів платника податків, сплачених ним іншим платникам податку у зв'язку з веденням власної господарської діяльності, повернення яких гарантує держава та які тимчасово перебувають у розпорядженні Державного бюджету України.
Отже, відповідно до норм податкового законодавства, при визначенні напрямку використання бюджетного відшкодування, платник податку має право визначати напрямок на власний розсуд протягом строку давності з моменту виникнення права на таке відшкодування та зміна напрямку використання бюджетного відшкодування повинна відбуватись у порядку, передбаченому для уточнення показників податкової звітності, встановленому статтею 50 ПК України.
Враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми податкового законодавства суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміна показника податкової декларації з податку на додану вартість в сумі 6426400,00 грн. рядка 23.2 „у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів” на рядок 23.1 „сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку” є уточненням показників податкової декларації в розумінні статті 50 Податкового кодексу України, а тому позиція податкового органу в цій частині є необґрунтованою.
З огляду на викладене та враховуючи те, що Податковим кодексом України не встановлено обмежень щодо виправлення платником податків з урахуванням строків давності самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним звітності, в тому числі в будь-якому рядку відповідної податкової декларації, доводи податкового органу про відсутність у позивача права змінювати напрямок бюджетного відшкодування шляхом подання уточнюючого розрахунку за вказані податкові періоди, є безпідставними.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року у справі № П/811/3309/14 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Т.І. Ясенова
Суддя: О.В. Головко
Суддя: А.В. Суховаров