04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" жовтня 2015 р. Справа№ 910/10196/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Тищенко О.В.
секретар Каніковський А.О.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Скачко А.А. (представник за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія"
на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2015 року
у справі № 910/10196/15 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Приватного підприємства "НАФТАГРУП"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія"
про стягнення грошових коштів у розмірі 6463,66 грн.
Приватне підприємство "НАФТАГРУП" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" про стягнення грошових коштів у розмірі 6463,66 грн., з яких 3482,88 грн. 30 відсотків за час користування коштами, нарахованих відповідно до п.5.5 Договору №60/2 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні від 01.06.2013 р., 2980,78 грн. -інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язань за Договором №62 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні від 01.06.2013 р. в частині оплати наданих послуг.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.07.2015 року задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" на користь Приватного підприємства "НАФТАГРУП" 2692 (дві тисячі шістсот дев'яносто дві) гривні 93 копійки інфляційний втрат, 3482 (три тисячі чотириста вісімдесят дві) гривні 88 копійок 30% річних та 1745 (одну тисячу сімсот сорок п'ять) гривень 64 копійки витрат зі сплати судового збору Приватного підприємства "НАФТАГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" про стягнення грошових коштів у розмірі 6 463, 66 грн. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2015 року у справі №910/10196/15 та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права.
При цьому, скаржник вказує на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження користування відповідачем коштами в розмірі 36351 грн. за період з 1.08.2014 о. по 09.12.2014 р.; оплата проводилась декількома частинами, починаючи з 22.10.2014 р., а тому розрахунок не відповідає дійсності. Крім того, скаржник зазначив, що не можна приймати стягнення інфляційних втрат за серпень 2014 р., враховуючи, що період розрахунку з 16.08.2014 р., тобто на другу половину місяця. На думку відповідача вимоги сплати 30% річника користування чужими грошовими коштами, в порядку ст. 625 ЦК України, є неприпустимим, посилаючись на те, що ці проценти підпадають під визначення неустойки - пені, тоді як п.5.3 Договору сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої відповідачем суми за кожний день прострочення. Також скаржник вказує, що прострочення оплати наданих послуг почалося з 19.07.2013 р., 17.08.2013 р., 31.08.2013 р., з 09.08.2013 р. з урахуванням актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних сторонами 15.07.2013 р., 13.08.2013 р., 27.08.2013 р., 05.08.2013 р., а тому шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій на момент подачі позову минув.
В судове засідання апеляційної інстанції 28.10.2015 р. представник позивача не з'явився.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника позивача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2015 року у справі №910/10196/15 та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
01.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Енергія", як замовником, та Приватним підприємством "Нафтагруп", як перевізником, укладено Договір №60/2 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні (в подальшому - договір), згідно з п.п.1.1. якого виконавець зобов'язується доставити автоцистернами довірені йому замовником світлі нафтопродукти (вантаж) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на їх одержання, у кількості та у термін, відповідно до даного договору та зазначених погодженими перевізником та замовником, що є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язується оплатити надані перевізником послуги на підставі укладених до заявок актів приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що перевезення вантажів виконуються перевізником лише на підставі заявок, що подає замовник за формою відповідно до додатка №1 при умові підписання цієї заявки перевізником.
Договірна ціна кожної окремо наданої транспортної послуги визначається відповідною заявкою, яка є водночас рахунком-фактурою (п. 4.1. договору).
Так, пунктом 4.3 договору встановлено, що розрахунки між перевізником та замовником здійснюються у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника у термін 3-х днів після виконання перевізником умов цього договору, що підтверджується відмітками на транспортних документах, що засвідчують доставку вантажу адресату на підставі відповідно укладених актів приймання-передачі виконаних робіт.
В пункті 5.5 договору сторони погодили, що при несвоєчасній оплаті за транспортні послуги не зарахована грошова сума є сума, якою користується замовник та належить перевізнику і за час користування перевізник має право нарахувати, а замовник в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника у розмірі 30% річних, крім того, замовник, на вимогу перевізника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Як встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі №910/21042/13 за позовом ПП "Нафтагруп" до ТОВ "Торговий дім "Енергія" про стягнення 46703,12 грн., на виконання умов договору у період з 15.07.2013 р. по 27.08.2013 р. ПП "Нафтагруп" надано ТОВ "Торговий дім "Енергія" послуги із перевезення вантажів на суму 36531,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання робіт.
Натомість, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі №910/21042/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року та постановою Вищого господарського суду від 01.07.2014 р., стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Енергія" на користь ПП "Нафтагруп" заборгованість у розмірі 36531,00 грн., яка виникла за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №60/2 від 01.06.2013 року, пеню у сумі 429,36 грн., 3% річних у сумі 98,85 грн., штраф у сумі 5000,00 грн. та відсотки за користування чужими коштами у розмірі 990,81 грн.
Надалі, ПП "Нафтагруп" звернулось із позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Енергія" за період з 14.05.2014 р. по 15.08.2013 р. пені у розмірі 1941,98 грн., відсотків за користування коштами у сумі 6815,63 грн., 3% річних та збитки від інфляції у сумі 5478,31 грн., у зв'язку із не своєчасним розрахунком ТОВ "Торговий дім "Енергія" за надані позивачем послуги, заборгованість за які встановлено вищенаведеним рішенням суду.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2014 у справі №910/17418/14 позов приватного підприємства "НАФТАГРУП" задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" на користь приватного підприємства "НАФТАГРУП" інфляційні збитки в сумі 4798 грн. 33 коп., 3% річних в сумі 679 грн. 98 коп. та судовий збір у розмірі 703 грн. 03 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 р. у справі №910/17418/14, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 23.06.2015 р., частково скасовано рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 р. у справі №910/17418/14 та постановлено стягнути з ТОВ "Торговий дім "Енергія" на користь ПП "Нафтагруп" інфляційні втрати у розмірі 4798,33 грн. та 30% річних у розмірі 6815,63 грн. Також, даною постановою встановлено, що основний борг у розмірі 36531,00 грн. погашено ТОВ "Торговий дім "Енергія" 10.12.2014 року.
Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2 ст. 35 ГПК України).
Таким чином, факт виконання позивачем послуг із перевезення вантажів та невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг у сумі 36531,00 грн. у строки, встановлені Договором та погашення відповідачем основного боргу у розмірі 36531,00 грн. 10.12.2014 року є встановленим та не підлягає доведенню при розгляді даної справи.
Оскільки, за період з 16.08.2014 р. по 09.12.2014 р. відповідач фактично користувався грошовими коштами, які мав сплатити позивачу за рішенням суду, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2980,78 грн. та 30% річних у розмірі 3482,88 грн.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Звертаючись із даним позовом до суду позивач просить стягнути з відповідача за період з 16.08.2014 р. по 09.12.2014 р. (до моменту погашення основної суми боргу) інфляційні втрати у розмірі 2980,78 грн. та 30% річних у розмірі 3482,88 грн.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Згідно із п. 5.5 договору, при несвоєчасній оплаті за транспортні послуги не зарахована грошова сума є сума, якою користується замовник та належить перевізнику і за час користування перевізник має право нарахувати, а замовник в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника у розмірі 30% річних, крім того, замовник, на вимогу перевізника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Враховуючи вищевикладені положення, колегія суддів приходить до висновку, що сторони в пункті 5.5 договору збільшили встановлений законом, а саме ст. 625 ЦК України, розмір процентів річних до 30%.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що встановлені сторонами 30% підпадають під визначення неустойки - пені, оскільки п. 5.5 договору зазначено, що проценти нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, оскільки як зазначалося вище в п. 5.5 договору сторони визначили, що замовник зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника у розмірі 30% річних за весь час прострочення, як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не за кожен день прострочення.
За таких обставин, перевіривши розрахунок наданий позивачем, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 30% річних, нарахованих відповідно до п. 5.5 договору, підлягають задоволенню у розмірі 3482,88 грн. за період з 16.08.2014 р. по 09.12.2014 р.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат за період заявлений до стягнення позивачем з 16.08.2014 р. по листопад 2014 р. підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 2692,93 грн. (за період з вересня 2014 р. по листопад 2014 р.).
В суді першої інстанції та в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, просив застосувати строк позовної давності на нараховані штрафні санкції у розмірі 6463,66 грн., зазначаючи, що шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій на момент подачі позовної заяви сплив, що є підставою для застосування строку позовної давності.
Проте відповідач помилково ототожнює відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді сплати відсотків річних та інфляційних втрат із штрафними санкціями, про які зазначається у ст.232 ГК України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п.4.3.постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно відхилив заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності та зменшення розміру штрафних санкцій до 1 гривні.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2015 року у справі №910/10196/15 - без змін.
2. Матеріали справи №910/10196/15 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
О.В. Тищенко