ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.10.2015Справа №910/24062/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Терра Банк»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 131 868, 64 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Мазуренко І.О.
від відповідача: Дерев'янко Н.В., Келембет М.В., Єрмакович С.О.
від третьої особи: Цуканова С.Г.
Публічне акціонерне товариство «Терра Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви» про визнання недійсним договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Терра Банк» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українські резерви»; стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви» грошові кошти сумі 131 868, 64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за своїми правовими ознаками оспорюваний договір № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р. фактично є договором страхування кредиту та потребує відповідної ліцензії на його укладення, в той час як у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви» відсутня ліцензія на здійснення такого виду господарської діяльності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24016/15, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 30.09.2015 р. за участю представників сторін та третьої особи, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що спір між сторонами про визнання недійсним договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р. вже розглядався Господарським судом міста Києва в межах справи № 910/22241/14, в тому числі, з підстав, якими обґрунтований позову, що ж предметом розгляду у даній справі.
В той же час, відповідач зазначає про безпідставність позовних вимог, оскільки оспорюваний договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про страхування» та Правил добровільного страхування фінансових ризиків.
Третя особа налаяла пояснення по справі, у яких відзначає, що фактично оспорюваний договір № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р. є договором страхування кредиту та не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним у судовому порядку з подальшим застосуванням наслідків недійсності правочину.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи заявив про підтримку позову Публічного акціонерного товариства «Терра Банк».
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 26.10.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -
14.03.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Терра Банк" та Приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Українські резерви" укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/003, предметом якого є майнові інтереси позивача, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з його фінансовими збитками, які виникають позивача в результаті неповернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.
Згідно з п. 3.5 договору позивач зобов'язаний сплатити відповідачу страховий платіж за кожним переліком кредитів не пізніше п'яти робочих днів від дати підписання договору та переліку кредитів.
Відповідно до п. 6.1 договір набирає чинності з моменту підписання сторонами, але не раніше надходження страхового платежу на поточний рахунок страховика, і діє до 13.03.2015 р., та/або у будь-якому випадку не більше строку виконання позичальником основного зобов'язання (погашення суми кредитної заборгованості у повному обсязі) за кредитним договором, зазначеним у переліку кредитів.
Додатком № 1 до договору передбачено перелік кредитів наданих юридичним особам на яких поширюється страховий захист, а саме: кредитний договір № О/13/35-11 від 16.10.2013 р., сума кредиту - 1 491 335, 24 грн., страховий платіж - 74 725, 25 грн. та кредитний договір № О/14/02-33 від 04.02.2014 р., сума кредиту - 1 140 444, 02 грн., страховий платіж - 57 143, 39 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем перераховано на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Українські резерви» страховий платіж за договором № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р. у розмірі 131 868, 64 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1713301 від 14.03.2014 р.
Розглядаючи даний спір по суті, судом також встановлено, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 72 від 21.08.2014 р. у Публічному акціонерному товаристві "Терра Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 22.08.2014 р. до 22.11.2014 р.
Постановою Правління Національного банку України від 23.12.2014 р. № 831 відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства "Терра Банк".
Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2014 р. № 159 на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.12.2014 р. № 831 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Терра Банк".
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що договір № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р. суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки фактично вказаний правочин є договором страхування кредиту, що потребує наявності відповідної ліцензії у страховика, в той час як у Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Українські резерви» відсутня ліцензія на право страхування кредитів, що, в свою чергу, тягне наслідком недійсність договору № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р.
При цьому позивач зазначає, що у відповідності до Характеристики та класифікаційних ознак видів добровільного страхування, які затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 09.07.2010 р. за № 565 страхування кредитів та страхування фінансових ризиків є різними видами страхування, мають різний предмет та не можуть бути ототожнені.
Нормативно обґрунтовуючи позов, Публічне акціонерне товариство "Терра Банк" посилається на приписи Закону України «Про страхування», статтею 17 якого визначено,що правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо та підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування та стверджує, що кожен вид добровільного страхування, на здійснення якого страховиком в обов'язковому порядку розробляються відповідні правила страхування, повинен мати окрему ліцензію.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За приписами ст. 982 Цивільного кодексу України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Статтею 983 Цивільного кодексу України встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дослідивши зміст оспорюваного договору № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р., суд дійшов висновку, що він укладений у відповідності до ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України на підставі вільного волевиявлення сторін, підписаний уповноваженими представниками сторін та містить всі істотні умови, передбачені законом, зокрема, предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору, інші умови, що узгоджується з вимогами ст.ст. 638, 979, 982 Цивільного кодексу України.
Крім того, матеріалами справи підтверджується внесення позивачем страхового платежу, що в силу приписів ст. 982 Цивільного кодексу України є передумовою набрання чинності договором страхування.
Частиною 3 ст. 6 Закону України "Про страхування" встановлено, що види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.
За змістом п.п. 16, 18 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування" до видів добровільного страхування віднесено, зокрема, страхування фінансових ризиків та страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту).
Як зазначається у Правилах добровільного страхування фінансових ризиків № 028 від 14.04.2009 р., затверджених Головою правління Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви» (на даний час - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українські резерви») предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника.
Відповідно до розділу 3 Правил добровільного страхування фінансових ризиків до стразових ризиків, зокрема, віднесено втрати коштів у банках, інших кредитних установах та доходів по ним, а також невиконання контрагентом страхувальника своїх зобов'язань за укладеними між ними договорами.
Слід відзначити, що вказані правила зареєстровані Комісією з регулювання ринків фінансових послуг України за № 1890341 та 20.07.2009 р. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України видано ліцензію Закритому акціонерному товариству «Страхова компанія «Українські резерви» на здійснення страхової діяльності у формі добровільного страхування фінансових ризиків.
27.01.2012 р. ліцензію на здійснення страхової діяльності у формі добровільного страхування фінансових ризиків видано Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Українські резерви».
Тобто, виходячи зі змісту норм ст. 6 Закону України "Про страхування", а також Правил добровільного страхування фінансових ризиків № 028 від 14.04.2009 р., затверджених Головою правління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви», укладення договору, предметом якого є страхування кредитів, відповідає видам старування, що визначені вказаними Правилами, а відтак - і вимогам чинного законодавства України, що регулює відносини у сфері добровільного страхування.
Суд відзначає, що за правилами ч. 5 ст. 6 Закону України "Про страхування" характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган.
В той же час, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 09.07.2010 р. за № 565, на яке посилається позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, фактично прийнято після затвердження Правил добровільного страхування фінансових ризиків Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви» та видачі ліцензії Закритому акціонерному товариству «Страхова компанія «Українські резерви» від 20.07.2009 р.
Тож, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, виходячи із приписів чинного на час укладення оспорюваного правочину законодавства України, суд дійшов висновку. що договір № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р. укладений на підставі вільного волевиявлення сторін, з дотриманням вимог Закону України "Про страхування" та Цивільного кодексу України, які ставляться до договорів даного виду та не суперечить загальним принципам цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, оцінку яких здійснено судом за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, виходячи зі змісту норм Цивільного кодексу України, Господарського суду України та прийнятих у відповідності до них нормативних актів, суд дійшов висновку, що доводи щодо недійсності договору № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р. не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищевикладеними обставинами, у зв'язку з чим суд вважає необґрунтованими вимоги позивача та відмовляє у задоволені позову в цій частині.
Що ж до вимог позивача про стягнення грошових коштів у сумі 131 868, 64 грн. в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України, суд відзначає, що за правилами наведеної норми недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Приймаючи до увагу, що не доведено, а встановленими судом обставинами спростовуються доводи Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» щодо недійсності договору № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 р., суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування приписів ст. 216 Цивільного кодексу України та стягнення грошових коштів, отриманих відповідачем за вказаним договором.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового бору при покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 02.11.2015 р. .
Суддя Пригунова А.Б.