ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
31 серпня 2011 р. № 2а-7006/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Карп'як О.О.,
при секретарі судового засідання Козак М.Л.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
представник відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військова частина НОМЕР_1
про про стягнення речового майна в натурі ,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення речового майна в натурі(належного до видачі за період з 11.03.2000 року по день звільнення).
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 червня 2011 справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення речового майна в натурі передано за предметною підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.
17.06.2011 року справу одержано Львівським окружним адміністративним судом.
Позивачем подано клопотання у якому він просить стягнути з відповідача завданих збитків за несвоєчасну виплату на протязі з 03.10.2002 року до 24.05.2011 року заборгованої грошової компенсації в розмірі 3713, 24 грн., за речове майно, що належить до видачі до 11.03.2000 року, враховуючи розмір втрат від інфляції заборгованої суми у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України, та сплатити суму з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми в розмірі 5451, 58 грн., стягнути моральну шкоду в розмірі 2880 грн., та понесені витрати на проїзд в сумі 1100, 57 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі у зв'язку з тим, що позивач є громадянином Росії.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав заперечення проти позову від 05.07.2011 року № 995 в яких просять відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Постанова в повному обсязі виготовлена 06 вересня 2011 року.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Згідно з витягу з наказу Міністерства оборони України від 03.10.2002 року № 31 підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера філії 4762 ГВП МО України і який знаходиться поза штатом 4832 ВП МО України, звільненого наказом Міністра Оборони України від 23.09.2002 р. № 551 з військової служби в запас за п. 67 підпунктом «в'у зв'язку зі скороченням штатів «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу» з правом носіння військової форми одягу, з 03.10.2002 року виключити із списків особового складу ВП і направити для зарахування на військовий облік у Совєтський РВК міста Ростова -на Дону Російської Федерації.
Як вбачається з довідки № 9 від 02.06.2011 р., виданої Військовою частиною НОМЕР_1 про вартість речового майна, що підлягає видачі ОСОБА_1 після 11.03.2000 року сума заборгованості складає 1616, 62 грн. У вказаній довідці наведено перелік майна, який підлягає видачі позивачу
Відповідно до вимог ч.1-2 та ч 4, ст.9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей'від 20 грудня 1991 року №2011-ХІI, в редакції чинній на момент закінчення проходження військової служби позивача, держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Пунктами 27 та 28 Положення «Про порядок речового забезпечення військовослужбовців збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28 жовтня 2004 року, передбачено відповідно, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації; військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів'від 17 лютого 2000 року № 1459- Ш, було призупинено дію статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей'в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна, даний Закон набрав чинності та діє з 11.03.2000 року.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачу, як військовослужбовцю звільненому з військової служби з 03.10.2002 року, тобто з дня виключення зі списків особового складу ВП, не надано речове майно, яке він не отримав на момент звільнення, а відтак позивач має право на отримання такого майна в натурі, право на яке виникло після 11.03.2000 року.
Слід зазначити, що у письмових запереченнях на позов від 30.03.2011 року №562 (а.с.12), відповідач не заперечує проти видачі позивачу речового майна в натурі та вказує, що позивачу необхідно прибути до військової частини та отримати речове майно, яке йому належить до видачі.
Таким чином, вимоги позивача про видачу речового майна в натурі, яке він не отримав на момент звільнення за період з 11.03.2000 року по 03.10.2002 року є законними, а тому підлягають до задоволення.
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача завданих збитків за несвоєчасну виплату на протязі з 03.10.2002 року до 24.05.2011 року заборгованої грошової компенсації в розмірі 3713, 24 грн., за речове майно, що належить до видачі до 11.03.2000 року, враховуючи розмір втрат від інфляції заборгованої суми у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України, та сплатити суму з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми в розмірі 5451, 58 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено та не обґрунтовано право застосування до спірних правовідносин ст.625 Цивільного кодексу України.
З приводу заявлених позивачем позовних вимог в частині стягнення з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 2880 грн., суд не вбачає законних підстав для їх задоволення, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ним моральної шкоди.
Вимога позивача в частині стягнення понесених витрати на проїзд в сумі 1100, 57 грн., до задоволення не підлягає, оскільки долученими до матеріалів справи квитками на проїзд на обґрунтування понесених витрат позивачем не доведено, що саме приїзди до м. Львова відбувалися з метою розгляду даної справи, а тому суд приходь до висновку, що відсутні підстави для відшкодування витрат у розмірі 1100, 57 грн. Крім того позивачем не подано суду оригіналів квитків.
Стосовно посилань відповідача у запереченнях на пропуск позивачем строків звернення до адміністративного суду як на підставу відмови в задоволенні позову, то слід зазначити наступне.
За нормами ст. 100 КАС України (в редакції Закону від 06.07.2005 р.) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Положення ст. 100 КАС України (в редакції Закону від 07.07.2010 року) застосовуються судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, однак станом на час розгляду справи Пустомитівським районним судом Львівської області відкрито провадження у справі, що підтверджується ухвалою від 28.02.2011 року.
Відтак, питання про відкриття провадження у справі вирішено Пустомитівським районним судом Львівської області, що унеможливлює розгляд питання застосування ст. 100 КАС України на стадії розгляду і вирішення справи по суті.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 речове майно, яке він не отримав під час звільнення за період з 11.03.2000 року по день звільнення 03.10.2002 року в натурі, а у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
У відповідності до норм ст. 94 КАС України, судовий збір поверненню не підлягає.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 71, 86, 87, 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 речове майно, яке він не отримав під час звільнення за період з 11.03.2000 року по день звільнення - 03.10.2002 року в натурі.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна
З оригіналом згідно
Суддя Карп'як Оксана Орестівна