21 лютого 2011 року 10004/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І., при секретарі судового засідання Варданян О.В., за участю представників: позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської
області
до товариства з обмеженою відповідальністю «Фора»
третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Овімекс»
про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою,
встановив:
Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора», за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Овімекс», про стягнення коштів, отриманих за договором від
01.07.2008 № 14/15 у розмірі 4736324, 00 грн. як таких, що одержані за нікчемною угодою.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працівниками Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2009. За результатами перевірки складено акт від 29.06.2010 №330/23-2/32294897, яким встановлено, що договір від 01.07.2008 № 14/15, укладений між відповідачем та третьою особою, є нікчемним, оскільки, як стверджує позивач, відповідач при укладенні вказаного договору не переслідував мету отримання послуг, послуги за цим договором фактично не надавались. Оскільки договір є нікчемним, позивач просив суд застосувати наслідки нікчемного правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, - стягнути в доход держави все одержане сторонами за нікчемним зобов'язанням. Крім того, як стверджує позивач, фінансово-господарські документи контрагента відповідача підписані не посадовою особою ТОВ «Овімекс», а іншою невідомою особою.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити адміністративний позов.
Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представники відповідача наполягали на безпідставності вимог позивача. На думку представника відповідача, договір, що укладений між ТОВ «Фора» та ТОВ «Компані Стріт» (ТОВ «Овімекс») про надання навантажувально-розвантажувальних робіт, відповідає вимогам чинного законодавства, кошти постачальнику за надані послуги відповідачем перераховано безготівковим шляхом у повному обсязі, факт надання послуг підтверджується актами прийому - здачі наданих послуг та податковими накладними, виписаними постачальником.
Представник третьої особи, Повідомлений належним чином про дату, час, та місце судового розгляду, до суду не з'явився. Враховуючи, що третя особа повідомлена належним чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фора» є юридичною особою, що зареєстрована Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 02.12.2002 (номер запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб те фізичних осіб-підприємців - 13391200000001567), як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області з 11.12.2002 за № 1416.
Предметом діяльності відповідача є здійснення торговельної, виробничої, будівельної, інжинірингової, фінансової, інноваційної, транспортної, інвестиційної, консультаційної та посередницької діяльності.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Овімекс» (ТОВ «Компані Стріт») є юридичною особою, що зареєстрована Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 03.12.2007 за № 15561020000030045, взяте на податковий облік з 04.12.2002 за № 21189, а з 20.12.2007 є платником податку на додану вартість на підставі Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100084606.
У липні 2008 року між ТОВ «Фора» (замовник) та ТОВ «Овімекс» укладено договір від 01.07.2008 № 14/15, предметом якого були послуги з навантажування та
розвантажування на території замовника, термін дії договор) до 31 грудня 2008 року.
Факт виконання робіт, згідно договору, підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі виконаних робіт та податковими накладними, а факт перерахування коштів - виписками з банківського рахунку.
У червні 2010 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво- Святошинському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з
01.07.2008 по 31.12.2009 (акт від 29.06.2010 №330/23-2/32294897).
Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, твердження податкового органу про нікчемність договору грунтуються на підставі проведених правоохоронними органами оперативно-розшукових заходів, за наслідками яких встановлено, що директор та засновник ТОВ « Компані - Стріт» (ТОВ «Овімекс») ОСОБА_5 13.02.2008 помер, а первинні фінансово-господарські документи підписано виконуючим обов'язки директора ОСОБА_6
Натомість, представниками відповідача в судовому засіданні було надано копію протоколу від 20.12.2007 № 2 Загальних зборів Учасників ТОВ «Компані Стріт» (ТОВ Овімекс»), в якому зазначено, що ОСОБА_6 з 20.12.2007 призначено виконуючим обов'язки директора товариства на термін перебування директора ОСОБА_7 на лікарняному та, згідно Статуту товариства, йому було надано право діяти без доручення від імені товариства, представляти його інтереси на всіх вітчизняних та іноземних підприємствах, у фірмах та організаціях, розпоряджатися майном товариства, укладати договори, видавати доручення, відкривати в банках розрахункові та інші рахунки, розпоряджатися коштами, підписувати звітність товариства га інші повноваження.
15 грудня 2010 року Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області звернулась до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину - стягнення з відповідачів в дохід держави коштів у розмірі 4 736 324,00 грн. з кожного, як таких, що одержані за нікчемною угодою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 20 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча позивач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", позивач не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Державною податковою інспекцією у Кисво-Святошинському районі, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.
Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.
Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі -ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтерес и другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Суд зазначає, що позивач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Дослідивши взаємовідносини між ТОВ «Фора» та ТОВ «Компані-Стріт» (ТОВ «Овімекс»), суд вважає, що договори між ними укладені відповідно до вимог діючого законодавства. Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, на час розгляд) справи судом умови договору виконані сторонами у повному обсязі. Судом не встановлені факти, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Як доказ наявності протиправного умислу у сторін, позивач посилається на той факт, що фінансово-господарські документи контрагента відповідача підписані не посадовою особою ТОВ «Компані Стріт» (ТОВ «Овімекс»), а іншою невідомою особою.
Однак, суд не приймає його до уваги, оскільки, як встановлено судом із копії протоколу № 2 Загальних зборів Учасників ТОВ «Компані Стріт» (ТОВ Овімекс») від 20.12.2007, ОСОБА_6 з 20.12.2007 призначено виконуючим обов'язки директора товариства на термін перебування директора ОСОБА_7 на лікарняному.
Доказів, які б спростовували даний факт, позивачем не надано.
Згідно частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи, що в судовому засіданні позивачем не надано доказів, що укладений договір про надання послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт на території замовника між відповідачем та третьою особою є нікчемним, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки вони є вимогами застосування наслідків нікчемних правочинів.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 11, 14, 69-72, 86, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Лисенко В.І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 лютого 2011 р.