Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
10 листопада 2011 р. № 2-а- 13168/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Самойлової В.В.
за участю секретаря судового засідання Скляр С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ФОП ОСОБА_1 звернувся до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 15.08.2011 року №0002281702, №0002291702, №0002301702, прийняті щодо нього.
Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.
Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що у відповідності до приписів Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.
Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, за результатами якої 01.08.2011 року було складено акт перевірки № 2294/1702\27121300836, в якому були зафіксовані порушення вимог:
Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, внаслідок чого донараховано ПДВ у сумі 63493 грн.;
ст., ст. 13, 14 1V розділу ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян", що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 1281,91 грн.;
ст. 9 "Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" та п. 9.2 ст. 9 Інструкції "Про порядок нарахування та сплату збору за забруднення навколишнього природного середовища", а саме: не надання розрахунків збору за забруднення навколишнього природного середовища за період, що перевірявся.
За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.08.2011 року
- № НОМЕР_1 на суму податкового зобов'язання 79 331,25 грн.;
- № НОМЕР_2 на суму податкового зобов'язання 1281,91 грн.;
- № НОМЕР_3 на суму податкового зобов'язання 1701,00 грн.
Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.
Судом встановлено, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства.
Так, висновок відповідача стосовно заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 63493 грн., викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно ФОП ОСОБА_1 допущено вищезазначене порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно до висновків податкового органу, викладених у вказаному вище акті перевірки, позивачем за період з 01.04.2010 року по 31.01.2011 року на підставі податкових накладних, виданих ТОВ "Побутелектротехніка" було неправомірно сформовано податковий кредит у сумі 1148,87 грн., оскільки відповідно до акту перевірки № 717/25-5/24136939 від 09.03.2011 року, складеного фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова за наслідками проведеної документальної позапланової перевірки ТОВ "Побутелектротехніка", в якому було зроблено висновок про здійснення нікчемних правочинів ТОВ "Побутелектротехніка" з контрагентами-покупцями, у тому числі і з ФОП ОСОБА_1 у період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року.
Також, в акті перевірки податковим органом зазначено, що позивачем на підставі податкових накладних, виданих ПП "Астро" на адресу ФОП ОСОБА_1 № 1022 від 19.07.2007 року та № 1248 від 29.08.2007 року у зв'язку з придбанням поліграфічного обладнання, що перевірявся, був безпідставно сформований податковий кредит у сумі 72344 грн., оскільки фізична особа-підприємець не має право на податковий кредит у зв'язку з придбанням основних фондів, з чим суд не погоджується з огляду на наступне.
Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 63493 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, підтверджена податковими накладними.
Отже, вищенаведене свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 правомірно включив до податкового кредиту суму у розмірі 63493 грн., яка підтверджена податковими накладними, складеними ТОВ "Побутелектротехніка", ПП "Астро", у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.
При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідача відсутнє право тлумачення закону.
Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаними контрагентами, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим ФОП ОСОБА_1
Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що податкові декларації, надані позивачем за вказаний період часу суперечать законодавству, а тому є недійсними, як і самі правочини, вчинені позивачем по взаємовідносинам з ТОВ "Побутелектротехніка", на що суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що був чинним до 31.12.2010 року та дія на час виникнення спірних правовідносин, податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
Як вбачається з матеріалів справи, то податкові декларації, які були подані ТОВ "Побутелектротехніка" у відповідності до вимог діючого законодавства України. Податковим органом, де перебуває на обліку даний контрагент позивача, не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено зазначеним законом.
Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача - ТОВ "Побутелектротехніка" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентом, визнані судом недійсними.
А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та ТОВ "Побутелектротехніка" - з другої сторони, недійсними.
Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "Астро", то воно підтверджується викладеними вище обставинами.
Щодо порушення позивачем вимог ст. 9 "Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" та п. 9.2 ст. 9 Інструкції "Про порядок нарахування та сплату збору за забруднення навколишнього природного середовища", а саме: не надання розрахунків збору за забруднення навколишнього природного середовища за період, що перевірявся, суд зазначає наступне.
Позивач не є платником збору за забруднення навколишнього середовища та екологічного податку, оскільки в своїй господарській діяльності не використовує обладнання, яке передбачає викиди в атмосферу та потребує розміщення відходів, а використовує прилади, як такі: гідравлічний штабеллер, який є ручним приладом та друкарська машина MAN Roland 104, яка працює від електричного струму, що мають сертифікат на предмет безпеки для атмосферного повітря, здоров'я людини. Зворотнє відповідачем не доведено.
В частині порушення позивачем вимог ст., ст. 13, 14 1V розділу ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян", що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 1281,91 грн., суд звертає увагу на наступне.
Зазначена норма закону передбачає, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" без визначення будь-яких обмежень і особливостей для фізичних осіб-підприємців.
Згідно з пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, тобто, витрати, понесені на придбання основних фондів платником податку фізичною особою-підприємцем належать до витрат, які включаються до складу валових витрат виробництв і обігу.
Отже, позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати, пов'язані з придбанням поліграфічного приладдя, яке використовується ним для здійснення підприємницької діяльності з надання поліграфічних послуг, тобто, відноситься до основних фондів.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Московському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичної особи - позивача у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 КАСУ, суд,-
Позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 15.08.2011 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, прийняті відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 11.11.2011 року.
Суддя Самойлова В.В.