22 жовтня 2015 р.м. ОдесаСправа № 664/4110/14-а
Категорія: 10.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Заславець Н.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Романішина В.Л.
За участю: секретаря - Вишневської А.В.
представника апелянта - Мельохіної В.В. (довіреність від 19.01.2015 року)
позивача - ОСОБА_3
представника позивача - ОСОБА_4 (довіреність від 27.11.2014 року)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Цюрупинського районного центру зайнятості на постанову Цюрупинського районного суду від 20 січня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Цюрупинського районного центру зайнятості про зобов'язання нарахувати та сплатити допомогу по безробіттю,-
ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила зобов'язати Цюрупинський районний центр зайнятості нарахувати та сплатити допомогу по безробіттю з врахуванням страхового стажу.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 25.10.2013 року по 31.10.2014 року була зареєстрована в Цюрупинському центрі зайнятості як безробітна. Проте допомога по безробіттю їй була призначена у мінімальному розмірі, без урахування періоду роботи в МКП «Комбінат комунальних підприємств», МКП «Цюрупинськ-Комунгосп», оскільки цими підприємствами не сплачено за неї відповідні страхові внески. Неврахування центром зайнятості стажу роботи на цих підприємствах значно вплинуло на розмір отриманої допомоги та оскільки відповідач відмовляється провести перерахунок виплаченої допомоги, позивач звернувся до суду із цим позовом про зобов'язання центру зайнятості здійснити перерахунок та провести виплати в судовому порядку.
Постановою Цюрупинського районного суду від 20 січня 2015 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Суд зобов'язав Цюрупинський районний центр зайнятості зробити донарахування ОСОБА_3 допомоги по безробіттю із зарахуванням страхового стажу періоди її роботи у МКП «Комбінат комунальних підприємств» - з 01.09.2005 року по 30.09.2007 року та в МКП «Цюрупинськ -Комунгосп» - з 01.09.2009 року по 31.12.2010 року, з 01.11.2011 року по 31.07.2013 року та провести виплату допомоги по безробіттю з урахуванням виплаченого.
В апеляційній скарзі Цюрупинський районний центр зайнятості, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 25.10.2013 року по 31.10.2014 року була зареєстрована в Цюрупинському центрі зайнятості як безробітна та за вказаний період отримала допомогу у сумі 6 440,26 грн.
Допомога по безробіттю розрахована позивачу відповідно до ч. 2 ст. 22, ч. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-III (в редакціях, які діяли на час призначення допомоги), тобто у її мінімальному розмірі.
Крім того, за заявою позивача центром зайнятості проведено перевірку достовірності даних, що є підставою для виплати позивачу матеріального забезпечення, шляхом запиту до роботодавця та УПФУ.
За результатами перевірки центр зайнятості відмовив у перерахунку розміру допомоги по безробіттю з підстав не підтвердження страхового стажу за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що передували даті звільнення позивача.
Як на не підтвердження позивачем страхового стажу відповідач посилається на відсутність сплати роботодавцем або особою страхових внесків за період роботи ОСОБА_3 в МКП «Комбінат комунальних підприємств» - з 01.09.2005 року по 30.09.2007 року та в МКП «Цюрупинськ -Комунгосп» - з 01.09.2009 року по 31.12.2010 року, з 01.11.2011 року по 31.07.2013 року.
Разом з цим, постановою Цюрупинського районного суду від 13 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, по справі №664/1472/14-а за адміністративним позовом ОСОБА_3 до УПФУ в Цюрупинському районі Херсонської області, зобов'язано Управління донарахувати ОСОБА_3 страховий стаж за період її роботи з 01.09.2005 року по 30.09.2007 року в МКП «Комбінат комунальних підприємств», з 01.09.2009 року по 31.12.2010 року та з 01.11.2011 року по 31.07.2013 року в МКП «Цюрупинськ-Комунгосп».
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 10 вересня 2014 року по справі №664/1472/14-а відмовлено у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 214 КАС України з підстав необґрунтованості касаційної скарги та відсутності необхідності перевірки матеріалів справи.
Таким чином, факт наявності страхового стажу та правомірність заявленого позивачем для врахування центром зайнятості при обчисленні допомоги по безробіттю вказаного періоду робіт встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, тому в силу ст. 72 КАС України доказуванню не підлягає.
Вирішуючи спір у цій справі та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, в іншій справі підтверджено страховий стаж позивача, зазначений період робіт має бути врахований позивачу до страхового стажу, а оскільки обов'язок щодо сплати страхових внесків за позивача покладається на роботодавця, не нарахування або не утримання цих внесків роботодавцем не може впливати на страховий стаж особи та її соціальне забезпечення.
Колегія суддів висновки суду першої інстанції вважає правильними, виходячи з наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-III, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-IIІ загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-IIІ страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-IIІ допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності, є відповідним соціальним матеріальним забезпеченням на випадок безробіття.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-IIІ право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-IIІ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-IIІ застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, зокрема, понад 10 років - 70 відсотків середньої заробітної плати.
Таким чином, допомога по безробіттю як відповідне матеріальне забезпечення особи на випадок безробіття розраховується від середнього заробітку застрахованої особи та її страхового стажу, період якого впливає на виплату особі вказаної допомоги та її розмір.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі №664/1472/14-а, страховий стаж ОСОБА_3 становить 32 роки 2 місяців 27 днів, тому в силу ч. 1 ст. 23 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-IIІ допомога по безробіттю позивачу мала визначатись у розмірі 70 відсотків від середньої заробітної плати.
Таким чином, розрахована центром зайнятості позивачу допомога по безробіттю відповідно до ч. 2 ст. 22, ч. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-III (в редакціях, які діяли на час призначення допомоги) у її мінімальному розмірі не відповідає правилам, встановленим ч. 1 ст. 23 вказаного Закону.
З огляду на викладене, оскільки позивач мав право на розрахунок допомоги по безробіттю у максимальному розмірі, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що призначення позивачу допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі відбулось з порушення вимог Закону, тому відмова відповідача у проведенні перерахунку розміру допомоги є неправомірною, а вимоги позивача про зобов'язання центр зайнятості провести цей перерахунок в судовому порядку є обґрунтованими.
Також, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано вірну правову оцінку діючому законодавству, яке в силу ст.ст. 1, 14, 15, ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (в редакції, яка діяла до набрання чинності внесеними змінами згідно Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI та у чинній редакції) обов'язок щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування/єдиного внеску покладає на страхувальників, якими в даному випадку є роботові-підприємства, на яких позивач працював за цивільно-правовим договором, тому не сплата страхувальниками цих внесків або не виконання ними правил, визначених Законом, не може впливати на страховий стаж особи, відтак і на розмір допомоги по безробіттю.
Враховуючи викладене та те, що позивач мав право на розрахунок допомоги по безробіттю у максимальному розмірі, невиконання страхувальниками обов'язку щодо спати страхових внесків не може впливати на матеріальне забезпечення особи на випадок безробіття та його розмір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для проведення перерахунку виплаченої позивачу допомоги з урахуванням наявного страхового стажу.
Разом з цим, дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення позову, суд першої інстанції допустив неправильне застосування ч. 1 ст. 94 КАС України, згідно якої суд присуджує всі здійснені особою, яка не є суб'єктом владних повноважень, документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Аналіз п. 18 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI (в редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення) показує, що на Цюрупинський центр зайнятості розповсюджуються пільги щодо оплати судового збору, за якими цей орган звільнено від сплати збору.
Таким чином, відшкодування позивачу сплаченого судового збору за подання позову у цій справі має відбуватись за рахунок Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, проте із помилковим застосування норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 201 КАС України підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 122-1, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Цюрупинського районного центру зайнятості - залишити без задоволення.
Постанову Цюрупинського районного суду від 20 січня 2015 року - змінити, виклавши абз. 3 постанови в наступній редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.».
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
В.Л. Романішин