28 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2189/13-а
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,
секретарі - Ханділян Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, скасування наказів, стягнення грошового забезпечення та інших виплат, -
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 по невиплаті грошового забезпечення у повному обсязі за період з вересня 2004 року по 2 грудня 2005 року, наданні недостовірних даних та скасувати накази начальника НОМЕР_2 Головного військового представництва Міністерства оборони України №27 від 25.08.2004 року, №28 від 30.08.2004 року, №8 від 27.03.2006 року та стягнення з Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат за період з 26.08.2004 року по 02.12. 2005 року з урахуванням індексу інфляції у розмірі 108981,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_1 з 25 серпня 2004 року по 2 грудня 2005 року перебував на військовій службі та мав отримувати грошове забезпечення за цей період, проте не отримував його, а тому дії відповідачів є неправомірними, а сума недоплаченого грошового забезпечення підлягає стягненню.
Посилаючись на наказ заступника Міністра оборони України №41 від 30 листопада 2005 року та наказ начальника 1418 Головного військового представництва Міністерства оборони України №42 від 02.12.2005 року, позивач зазначав, що він звільнений з військової служби у запас та виключений із списків особового складу зазначеного представництва з 30 листопада 2005 року.
Враховуючи зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідачів грошове забезпечення та інші виплати, передбачені ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто грошову компенсацію за відпустку, грошову допомогу на оздоровлення за 2005 рік, оскільки він до 2 грудня 2005 року виконував обов'язки начальника 2858 військового представництва МОУ.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 2000 по 2004 роки проходив службу на посаді начальника 2858 військового представництва Міністерства оборони України, яке підпорядковувалось 1418 Головному військовому представництву МОУ та знаходилось на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3 .
Згідно із Директивою Міністерства оборони України №Д-115/1/01 від 29.01.2004 року «Про проведення організаційних заходів в Збройних Силах України в 2004-2005 роках» 2858 військове представництво Міністерства оборони України підлягало розформуванню до 30.08.2004 року.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив із того, що з наданих до суду архівних довідок №179/1/145 та №179/1/145/1 від 28.08.2012 року, наказу начальника 1418 Головного військового представництва Міністерства оборони України №28 від 30 серпня 2004 року щодо звільнення позивача з посади начальника 2858 військового представництва МОУ та виключення його із списків особового складу та всіх видів забезпечення, акту відбору печаток і штампів від 30 серпня 2004 року, підписаного, в тому числі, позивачем та переданого до архіву 03.09.2004 року, наказу №16 від 30 серпня 2004 року щодо звільнення ОСОБА_2 з посади інженера-технолога 2858 військового представництва МОУ з 30 серпня 2004 року в зв'язку із ліквідацією представництва вбачається, що 2858 військове представництво Міністерства оборони України фактично припинило існування та було розформовано у відповідності до вимог Директиви №Д-115/1/01 від 29.01.2004 року, тобто 30.08.2004 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 2858 військове представництво МОУ розформовано 30.08.2004 року та позивача з цих підстав та цією датою звільнено від займаної посади начальника цього представництва.
Проте колегія суддів частково не погоджується із вказаним висновком.
За змістом ст. 1 Закону України "Про державну службу", державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
На підставі ст. 9 Закону України Закону України "Про державну службу", регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Зі змісту статті 30 Закону України "Про державну службу" вбачається, що державна служба припиняється з підстав, встановлених цією статтею та загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються як цим Законом, так і відповідними положеннями про проходження військової служби та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п.1 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001, № 1053/2001 "Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців" проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) розпочинається з прийняття на військову службу за контрактом військовозобов'язаних і жінок з дня зарахування їх до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) або призову на військову службу офіцерів запасу з дня прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину і закінчується звільненням з військової служби у запас або у відставку в день, визначений у пункті 74 цього Положення.
Відповідно до п.п. «в» пункту 67 вказаного Положення офіцери, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
Пунктом 74 вказаного Положення визначено, що днем звільнення осіб офіцерського складу, прапорщиків (мічманів) з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом по стройовій частині виключено зі списків особового складу.
В ході судового розгляду встановлено, що позивач власноруч підписав 30 серпня 2004 року та здав до архіву 03.09.2004 року акт відбору печаток і штампів зазначеного представництва, яке відповідно до Директиви Міністерства оборони України №Д-115/1/01 від 29.01.2004 року підлягало розформуванню до 30 серпня 2004 року та було фактично розформовано, про що свідчать вищезазначені докази (а.с.120-124,т.1).
Наказ начальника 1418 ГВП Міноборони України №28 від 30.08.2004 року підполковника ОСОБА_1 з 30 серпня 2004 року від займаної посади звільнено, виключено зі списків особового складу представництва, всіх видів забезпечення і відкомандировано в розпорядження директора Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України для подальшого проходження служби ( а.с.114об,т.1; а.с.30,т.2)
Відомості, що позивач безпосередньо призначений на будь яку посаду Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України та виконував відповідні обов'язків у матеріалах справи відсутні. ( а.с.11-об, 61, т.1). Не спростовують вищенаведені обставини також надані позивачем документи (а.с.16-22,т.1).
Відсутні також і відомості щодо виконання позивачем обов'язків керівника 2858 військового представництва Міністерства оборони України.
Наказом заступника Міністерства оборони України № 41 від 30.11.2005 року позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом 67, підпункт «В» ( у зв'язку із скороченням штатів) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України. ( а.с.14,т.1).
Вищенаведені правові акти індивідуальної дії свідчать про те, що позивач припинив публічну (військову ) службу 30.11.2005 року, проте у період з 25.08.2004 року по 30.11.2005 року знаходився у розпорядженні.
Правила виплати окладів грошового утримання військовослужбовцям у період перебування у розпорядженні регламентовані наказом Міністерства оборони України, від 05.03.2001 № 75 "Про затвердження Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України" ( далі - Правила).
Відповідно до п.п. 9.1 пункту 9 вказаних Правил особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам), солдатам (матросам), сержантам і старшинам, які проходять службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв'язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), з дня, наступного за днем звільнення від займаних посад, оклади грошового утримання виплачуються з розрахунку: за перші два місяці - окладів за військовим званням і за останніми основними посадами; за два наступних місяці - тільки окладів за військовими званнями.
Після закінчення перших двох місяців перебування осіб офіцерського складу в розпорядженні посадові оклади можуть виплачуватися протягом наступних двох місяців тільки за рішенням Міністра оборони України або Державного секретаря Міністерства оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України та головнокомандувачів видів Збройних Сил України, а прапорщикам (мічманам), які проходять службу за контрактом, - за рішенням командувача корпусу, прирівняних до нього осіб і вище.
Після чотирьох місяців безперервного перебування у розпорядженні оклади грошового утримання особам офіцерського складу можуть виплачуватись у виняткових випадках тільки за рішенням Міністра оборони України та начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Клопотання про продовження строків виплати окладів грошового утримання подаються за підпорядкованістю командирами військових частин, у списках яких вони перебувають.
Враховуючи , що позивач у період з 25.08.2004 року по 30.11.2005 року знаходився у розпорядженні, він відповідно до п.п. 9.1 пункту 9 Правил має право на отримання окладів за військовим званням і за останніми основними посадами за перші два місяці, тобто за період з 26.08.2004 року по 26.10.2004 року. Будь-які інші виплати чинним законодавством не передбачено.
Вирішуючи спірне питання щодо здійснення відповідних виплат позивачу суд враховує розрахунок військової частини НОМЕР_3 , відповідно до якого позивачу за період вересень - грудень 2004 року нараховані оклади за військовим званням та за останньою основною посадою. Відповідно рапорту позивача на ім'я начальника 1418 Головного військового представництва Міністерства оборони України від 30.03.06 р., останній ознайомлений з розрахунком, здійсненим військовою частиною НОМЕР_3 , претензій по сумі нарахованого грошового забезпечення по день звільнення його із Збройних сил України та сумі і часу проведених виплат не має. (а.с. 128-129, т.2; 126,т.1)
Отже, враховуючи обсяг здійснених позивачу виплат, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 отримав всі необхідні виплати у тому числі і за час знаходження у відпустці на підставі п.п. 9.5.7. п.п.9.5 п.9 Правил.
Надаючи оцінку правовим позиціям сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Наказом начальника 1418 Головного управління військового представництва Міноборони України №8 від 27.03.2006 року скасовано накази начальника 1418 ГВП Міноборони України №35 від 01.10.2004 року, № 28 від 02.12.2004 року, №42 від 02.12.2005 року (а.с.15, 114, т.1).
Вказаний наказ оскаржений позивачем до суду.
Фактично правова оцінка спірного Наказу зводиться до правової оцінки наказів. №35 від 01.10.2004 року, № 28 від 02.12.2004 року, №42 від 02.12.2005 року.
Так, наказом начальника 1418 ГВП Міноборони України №35 від 01.10.2004 року позивача визнано таким, що знаходиться у черговій відпустці. Відпуску продовжено по 8 листопада 2004 року, у зв'язку з хворобою на находженням на лікуванні у 411 ЦВКГ( а.с.13,т.1) вказаний наказ узгоджується з наказом №27 від 10.08.2004р.( а.с.58,т.1.), який не скасований.
Наказом начальника 1418 ГВП Міноборони України №42 від 02.12.2005 року на підставі Наказу заступника Міністерства оборони України № 41 від 30.11.2005 року позивача визнано таким, що справи та посаду здав. З 30.11.2005 року виключений із списків особового складу 2858 військового представництва та усіх видів забезпечення.
За період служби у 2858 військового представництва гідний отримання одноразової грошової допомоги з 01.01.2005 року по 30.11.2005 року.
Для кінцевого розрахунку позивача направлено до військової частини НОМЕР_3 (а.с.12,т.1)
Як було зазначено вище Наказ начальника 1418 ГВП Міноборони України №28 від 30.08.2004 року підполковника ОСОБА_1 з 30 серпня 2004 року від займаної посади звільнено, виключено зі списків особового складу представництва, всіх видів забезпечення і відкомандировано в розпорядження директора Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України, для подальшого проходження служби ( а.с.114об, т.1; а.с.30,т.2).
Наказ №35 від 01.11.2004 року стосується продовження строку відпустки, а отже без скасування наказу про надання відпуски та не спростування обставин щодо знаходження позивача на лікуванні у 1418 ГВП Міноборони України не було правових підстав його скасувати, а отже в цій частині спірний наказ слід визнати протиправним та скасувати.
Наказ №28 від 30.08.2004 року щодо звільнення позивача від займаної посади, виключення зі списків особового складу 2858 військового представництва Міністерства оборони України узгоджуються із матеріалами справи, зокрема наявним в матеріалах справи, а саме: листом позивача на адресу командира в/ч НОМЕР_3 ,яким повідомлено про наміри розформувати військове представництво 2858 на підставі Директиви Міністра оборони України від 29.01.2004 року №Д-115/1/01; актом відбору печаток і штампів, який підписаний 30.08.2004 року позивачем власноруч, тобто вже після виключення його із списків особового складу зазначеного представництва, наказом позивача від 30.08.2004 року № 15 про звільнення ОСОБА_3 ( інженера технолога 2858 військового представництва Міністерства оборони України) з роботи у зв'язку з ліквідацією представництва на підставі ст.40 п.1 КЗпП УКраїни ( а.с.120-127,т.1)
У зв'язку з викладеним, наказ начальника НОМЕР_2 Головного управління військового представництва Міноборони України №8 від 27.03.2006 року, яким скасовані вищенаведені накази слід визнати протиправним та скасувати його.
Водночас Наказ №42 від 02.12.2005 року стосовно відомостей щодо виключення позивача із списків особового складу 2858 військового представництва та усіх видів забезпечення, та наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги з 01.11.2005 року по 30.11.2005 року за період служби у 2868 військового представництва суперечить фактичним обставинам справи, а отже спірним наказом №8 його правильно скасовано.
З приводу позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування Наказу начальника 1418 ГВП Міноборони України №27 від 25.08.2004 року, яким позивача - начальника 2858 військового представництва Міністерства оборони України, визнано таким, що справи та посаду здав і відкомандировано його до Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України для вирішення питання щодо подальшого проходження служби ( а.с.7,т.1), колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи він міститься лише у вигляді ксерокопії, відповідачі заперечували його існування з відповідним посиланням на матеріали Міністерства оборони України, згідно яких наказ за такими реквізитами стосується іншої особи ( а.с. 114,т.1).
За таких обставин , позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач у відповідній частині позовних вимог не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
З таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, тому, керуючись ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою слід частково задовольнити адміністративний позов.
Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі № 815/2189/13-а - в частині позовних вимог щодо скасування наказу начальника 1418 Головного військового представництва Міноборони України №8 від 27.03.2006 року, яким скасовано накази начальника НОМЕР_2 Головного військового представництва Міноборони України №35 від 01.10.2004 року, № 28 від 02.12.2004 року, №42 від 02.12.2005 року скасувати.
Ухвалити у цій частині позовних вимог нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 Головного управління військового представництва Міноборони України №8 від 27.03.2006 року, яким скасовані накази начальника НОМЕР_2 Головного військового представництва Міністерства оборони України №35 від 01.10.2004 року, № 28 від 02.12.2004 року.
У задоволенні адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування наказу начальника 1418 Головного військового представництва Міноборони України №8 від 27.03.2006 року в частині скасування наказу начальника НОМЕР_2 Головного військового представництва Міністерства оборони України № 42 від 02.12.2005 року - відмовити.
В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення судового рішення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 02 листопада 2015 року.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян