30 жовтня 2015 р. Справа № 876/2527/15
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді: Ліщинського А.М.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.
при секретарі судового засідання: Керод Х.І.
з участю позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Сихівського районного суду м.Львова Чорної С.З., Сихівського районного суду м.Львова, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії і відшкодування шкоди,-
23.04.2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії і відшкодування шкоди, а саме:
визнати факт перешкоджання відповідача в ефективному здійснення права на захист в ЄСПЛ, а саме порушення цивільного права, гарантованого ст..34 Конвенції;
визнати факт порушення цивільного права на доступ до інформації, гарантованого Конституцією, ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про доступ до публічної інформації»;
зобов'язати відповідача надати наступну інформацію у відповідь на запит, у приведені способи:
а) перелік (із стислим описом кожного) усіх документів, що містяться у справі (№1319/8755/2012) і надані міліцією та прокуратурою як докази вини в інкримінованому йому правопорушенні(ч.1 ст.44 КпАП);
б) рапорт військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) начальнику РВ міліції Гимону від 11.04.12 р., підписаний міліціонерами (СКМСД): ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
в) «Протокол огляду» від 11.04.12 р., складений о/у СКМСД ОСОБА_5 ;
г) «протокол огляду та вилучення» від 11.04.12 р., складаний о/у СКМСД Миронюком;
д) окремі письмові пояснення свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , чи або підтвердження відсутності указаних пояснень в матеріалах справи (№1319/8755/2012), тобто що насправді в розпорядженні суду(відповідача) ніколи не було цих документів;
е) протокол огляду і вилучення (речових доказів з місця затримання) від 11.04.12 р., чи або підтвердження відсутності згаданого документу в матеріалах справи (№1319/8755/2012), тобто що насправді в розпорядженні суду (відповідача) ніколи не було цього доказу;
є) протокол судового засідання від 20.06.12 р. (№1319/8755/2012), чи або підтвердження, що згаданий протокол ніколи не складався;
ж) протоколи судових засідань від 14 та 18.03.13 р. апеляційного суду Львівської області (провадження №11-сс/783/102/13), за скаргою на ухвалу відповідача ( справа №464/1180/13-к, пр.. №1-кс/464/105/13), якщо ж згаданих протоколів немає у Сихівському районному суду м.Львова - скерувати відповідне питання запиту належному розпоряднику інформації;
документи (3б/г) обов'язково мусять бути належно посвідчені: печатка судді ОСОБА_8 (або канцелярії суду), з відповідними підписами та датою, крім того на згаданих документах (або в інший належний спосіб) слід стисло описати причину їх вкрай поганої (нечитабельної) якості;
стягнути за рахунок держави кошти (справедлива сатисфакція) на відшкодування шкоди, завданої порушенням відповідачем цивільних прав, що триває у розмірі двадцять тисяч грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він звертався до відповідача з інформаційними запитами щодо надання копії документів зі справи про адміністративне правопорушення №1319/8755/2012, однак вважає відповіді надані на дані запити та документи, які йому надіслані, неповними, неточними та такі які містять суперечливу інформацію.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам п.2-4 ст.163 КАС України. Відповідач надала йому неповну, неточну інформацію, а крім того нікчемні «папірці», що не можуть вважатися письмовими доказами і є неприпустимими в розумінні кожного судочинства. Що стосується грошового відшкодування моральної шкоди, то суд може присудити її здійснюючи оцінку на засадах справедливості, оскільки її точний розрахунок в принципі не можливий.
У ході апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.
Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що запитувана позивачем інформація не є предметом регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації», та враховуючи особливий порядок оскарження дій суддів при розгляді ними судових справ, доводи позивача про порушення відповідачем Законів України «Про доступ до публічної інформації», «;Про інформацію», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді його інформаційних запитів є безпідставними, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.
Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що 28.01.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Сихівського райсуду м.Львова з інформаційним запитом щодо надання копії документів зі справи про адміністративне правопорушення №1319/8755/2012, а саме протоколів судових засідань від 23.12.2012, 25.10.2012 р., адміністративного матеріалу 1319/6604/2012, справи №3-1763/12, протоколів судових засідань від 14.03.2013, 18.03.2013 р. предмети запиту, а також кожен документ адміністративного матеріалу завірити у належний спосіб.
18.02.2014 року відповідачем скеровано ОСОБА_1 копії адміністративних матеріалів у кількості 19 аркушів.
14.03.2014 року позивач скерував доповнений, роз'яснений та уточнений інформаційний запит, у якому просив надіслати:
протокол судового засідання 20.06.2012 р., чи або підтвердження відсутності такого;
протокол судового засідання 05.07.2012 р., чи або підтвердження відсутності такого;
протоколи судових засідань від 23.10 і 25.10.2012 р., чи або підтвердження відсутності таких; якщо протоколи судових засідань не велись - указати причини цього по кожному випадку;
протоколи судових засідань 14.03 і 18.03.2013 р. чи або підтвердження відсутності таких;
перелік з стислим описом кожного з усіх документів справи про адмін.. правопорушення №1319/8755/2012, що надані міліцією і прокуратурою як докази вини позивача в інкримінованому правопорушенні;
рапорт від 11.04.2012 р. начальнику Сихівського РВ належно завірений, копія рапорту нечитабельна, тому на документі ще слід дописати «надати якісну копію не представляється можливим через погану якість оригіналу»;
протокол огляду 11.04.2012 р., складений ОСОБА_5 належно завірений, копія «документу» нечитабельна, тому на документі ще слід дописати «надати якісну копію не представляється можливим через погану якість оригіналу»;
протокол огляду та вилучення 11.04.2012 р., складений ОСОБА_9 , належно завірений, насправді це якби протокол «відібрання зразків для експертного дослідження» (змивів з рук і зрізів з одягу, тому в переліку йому слід присвоїти дійсне назву, чи або точно описати;
протокол огляду та вилучення 11.04.12 р.- підтвердити відсутність такого в суді, справа №1319/8755/2012, чи або надати мені згаданий документ, належно завіривши такий;
окремі письмові пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 належно завірені, чи або офіційне спростування наявності таких та роз'яснення: звідки посилання на згадані пояснення взялись в постанові суду від 25.10.2012 р..
25.03.2014 року відповідачем скеровано ОСОБА_1 : протокол судового засідання від 21.06.2012 р., протокол судового засідання від 05.07.2012 р., копію рапорту від 11.04.2012 р., копію протоколу огляду від 11.04.2014 р., копію протоколу огляду та вилучення від 11.04.2014 року. Додатково позивача повідомлено, що протокол судового засідання за 23.10.2012р. та 25.10.2012 р. відсутній у зв'язку із задоволенням клопотання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо проведення повного фіксування судового засідання з допомогою звукозаписуючого засобу, протоколи судових засідань від 14.03.2013 р. та 18.03.2013 р. апеляційного суду Львівської області відсутні у матеріалах справи, копія рапорту від 11.04.2012 року, копія протоколу огляду від 11.04.2014 р. та копія протоколу огляду та вилучення від 11.04.2012 року не завіряються у зв'язку із відсутністю оригіналів таких у матеріалах справи №1319/8755/2012 про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.44 КУпАП відносно ОСОБА_1 ; окремі письмові пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 знаходяться в матеріалах перевірки №29 пр-12, які за минуванням потреби повернуті в прокуратуру Сихівського району м.Львова.
У своєму інформаційному запиті позивач посилається на Закон України «Про інформацію», Закон України «Про доступ до публічної інформації», Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
У відповідності до частин 1, 2 статті 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина 2 статті 20 Закону України «Про інформацію»).
Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI, відповідно до його преамбули, визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до положень статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Забезпечення доступу до інформації, згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI, здійснюється шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Розпорядники інформації для цілей Закону № 2939-VI визначені статтею 13, яка до зазначених розпорядників відносить не тільки суб'єктів владних повноважень (пункт 1 частини першої даної статті), але й юридичних осіб, що фінансуються зокрема з державного бюджету, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
Суд, як юридична особа, що фінансується з Державного бюджету України, є розпорядником стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів відповідно до пункту 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI, а частиною третьої якої вимоги цього Закону поширюються на такого розпорядника лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
В контексті викладеного, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 р., суд вважає, що діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, пов'язана зі здійсненням правосуддя, має свої особливості та не належить до управлінської сфери діяльності.
Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що судами в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» може бути надана лише інформація, що була ними отримана або створена внаслідок та в процесі здійснення ними владних управлінських функцій (довідкова інформація щодо управлінської діяльності адміністративних судів, звітні матеріали, окремі акти, прийняті адміністративними судами та його посадовими особами на виконання відповідних положень чинного законодавства тощо).
Вказаний закон не поширюється на відносини щодо інформації, яка була отримана або створена суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх владних процесуальних функцій, зокрема правосуддя.
Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).
Статтею 1 Закону № 2453-VI закріплено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Завдання суду визначено статтею 2 Закону № 2453-VI, згідно із якою суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12 червня 2009 року "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" надано роз'яснення, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Аналіз положень Закону № 2939-VI та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12 червня 2009 року, дає підстави стверджувати про подвійну природу суду як установи, яка є розпорядником інформації, та судді як носія судової влади із здійснення правосуддя.
Суд першої інстанції правильно зазначив, з чим погодилась колегія суддів, що отримання інформації із відправлення правосуддя здійснюється виключно відповідно до процесуальних законів, Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», і розгляд суддями цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не відноситься до владних управлінських функцій, внаслідок чого суди не є розпорядниками інформації при здійснені судочинства в розумінні частини першої статті 13 Закону № 2939-VI.
Скарги на дії чи бездіяльність суддів при розгляді ними судових справ у порядку і передбачених законом випадках розглядаються органами і посадовими особами, які мають право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів (ст.84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), суб'єктами звернення щодо подання про звільнення суддів за порушення присяги та суб'єктом внесення таких подань (ст.30 Закону України «Про Вищу раду юстиції») та органами, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів (ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.
За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі №813/3122/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.М.Ліщинський
Судді О.І.Довга
І.І.Запотічний