Справа: № 810/2405/15 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.
Іменем України
28 жовтня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кобаля М.І.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вікінг» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Дочірнє підприємство «Вікінг» (далі по тексту - Позивач, ДП «Вікінг») звернулось до суду із адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - Відповідач) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.11.2014 № 0004032202 та №0004022202.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2015 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 15.10.2014 по 21.10.2014, на підставі наказу від 15.10.2014 №588, повідомлення від 15.10.2014 №114/22-00 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Вікінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Котедж» за період з 01.11.2011 по 30.04.2014 та ПП «Мідуей» за період з 01.04.2012 по 31.07.2012 (далі по тексту - контрагенти позивача).
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.10.2014 №2245/22-00/30207208 (далі по тексту - акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем:
- вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 138 665,00 грн.;
- вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 126 926,00 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.11.2014:
- №0004022202, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 207 998,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 138 665,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 69 333,00 грн.;
- №0004032202, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 190 389,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 126 926,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 63 463,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що між ДП Вікінг» (Замовник) та ПП «Котедж», ПП «Мідуей» (Виконавці) було укладено договори про надання консультаційних послуг по веденню бухгалтерського обліку від 01.11.2011 №18/ОБ; від 01.12.2011 №42; від 01.02.2012 №9; від 01.05.2012 №39 .
За умовами вказаних договорів Виконавці зобов'язувались у строк та на умовах вказаних договорів надавати аудиторські послуги; податкові консультації; здійснювати підготовку, складання та здачу фінансової і податкової звітності; перевірку відповідності ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності діючим стандартам; встановлювати достовірність порядку здійснення господарських операцій правовій документації, встановлювати якість раніше проведених ревізій та інвентаризацій; виявляти помилки при проведенні бухгалтерського обліку.
Також, між ДП Вікінг» (Замовник) та ПП «Котедж», ПП «Мідуей» (Виконавці) було укладено договори про надання юридичних послуг від 01.11.2011 №25; від 01.12.2011 №36; від 01.02.2012 №15; від 01.04.2012 №34.
За умовами вказаних договорів Виконавці зобов'язувались надавати Замовникові юридичні послуги щодо юридичного забезпечення підготовки, організації, ведення Замовником господарської діяльності, вирішення юридичних питань, що виникають під час її здійснення, на умовах та в обсязі, передбачених договорами, а Замовник зобов'язується ці послуги оплачувати.
Між ДП Вікінг» (Замовник) та ПП «Котедж», ПП «Мідуей» (Виконавці) було укладено договори про надання рекламних послуг від 01.11.2011 №41; від 01.11.2011 №42.
Відповідно до вказаних договорів Виконавці зобов'язувались в порядку та на умовах, визначених договорами та відповідно до завдання Замовника надавати рекламні послуги в баннерообмінній мережі.
Сторони домовились, що на підтвердження факту надання Виконавцями послуги за договорами складається відповідний акт (пункт 1.2 договорів).
Також, між ДП Вікінг» (Замовник) та ПП «Котедж», ПП «Мідуей» (Виконавці) було укладено договори про надання послуг з розміщення зовнішньої реклами від 01.12.2011 №52; від 01.03.2012 №30; від 01.04.2012 №33.
Згідно вказаних договорів Виконавці за дорученням Замовника на умовах, передбачених договорами виконують послуги з розміщення та обслуговування рекламних матеріалів Замовника на рекламоносіях відповідно до затвердженої сторонами в актах резервування адресної програми.
На виконання умов договорів про розміщення зовнішньої реклами сторонами затверджені акти резервування, якими передбачено вартість послуг з виготовлення оригінал-макету та відповідному йому постера, місце розташування носіїв зовнішньої реклами, період розміщення.
Як зазначено позивачем, згідно даних Державної податкової служби України, розміщених на її офіційному сайті, у підрозділі «Дані про платників ПДВ» на момент укладання зазначених договорів та видачі податкових накладних ПП «Котедж» та ПП «Мідуей» мали статус платника податку на додану вартість.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано акти здачі-прийняття наданих послуг, фотокопії розміщення реклами, платіжні доручення та податкові накладні, які містяться в матеріалах справи.
Всі вищезазначені документи надані позивачем на підтвердження господарської діяльності досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.
Підставою для висновку податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання послуг у контрагентів та безпідставне віднесення позивачем до витрат, витрати на їх придбання, що ґрунтується на податковій інформації, отриманій від ДФС України.
Наведені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що всі правочини, укладені між позивачем та ПП «Котедж» і ПП «Мідуей» не носять товарного характеру, а діяльність підприємства спрямована на набуття податкової вигоди третіми особами.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені висновки безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного.
В даному випадку, судом першої інстанції встановлено, що копії первинних документів, наявні в матеріалах справи, складені від імені контрагентів позивача - ПП «Котедж» та ПП «Мідуей», не містять дефектів форми або змісту, які відповідно до норм чинного законодавства, спричинили б втрату їх юридичного статусу.
При цьому, твердження апелянта щодо підписання первинних документів ПП «Котедж» та ПП «Мідуей неповноважною особою, не підтвердженими належними та допустимими доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні пояснення громадянина Республіки Молдова ОСОБА_3, відібрані Національним Інспекторатом Розслідувань при ГІ Поліції Республіки Молдова.
Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
Разом з тим, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача - ПП «Котедж» та ПП «Мідуей» були зареєстрованими як платники ПДВ у встановленому законодавством порядку, що також не спростовується відповідачем.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.
Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентом, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог чинного законодавства України.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2015 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі
Головуючий - суддя М.І. Кобаль
судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова
.
Головуючий суддя Кобаль М.І.
Судді: Епель О.В.
Карпушова О.В.