Справа: № 810/2202/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дудіна С.О.
Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
20 жовтня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,
за участю секретаря: Присяжної Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкових вимог та рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 08.08.2014р. № 0018391702 та № 0018401702, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2014р. № 0018431702, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником не нарахованого єдиного внеску від 08.08.2014р. № 0018431702, податкову вимогу від 08.01.2015 № 2391-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 13.01.2015 № 5.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року даний позов задоволено повністю.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами відповідача з 03.07.2014 по 16.07.2014 було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт від 23.07.2014 року № 1576/1-03/НОМЕР_4.
Перевіркою виявлені порушення позивачем наступних вимог:
- пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, у зв'язку з неналежним веденням позивачем обліку доходів і витрат за період з 01.01.2011 по 31.12.2013;
- пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, у зв'язку чим позивачем було занижено суму чистого оподатковуваного доходу в загальній сумі 2 406 056, 49 грн., в тому числі за 2011 рік в сумі 211 553, 00 грн., за 2012 рік в сумі 880 765, 10 грн., за 2013 рік в сумі 1 313 738, 33 грн.;
- підпункту 1.2 пункту 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого позивачем було занижено суму ЄСВ на загальну суму 834 901, 81 грн.;
- пункту 198 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем було занижено суму чистих податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 521 835, 12 грн., у тому числі: за лютий 2011 року ПДВ в сумі 18 000, 00 грн., за березень 2011 року ПДВ в сумі 30 388, 00 грн., за квітень 2012 року ПДВ в сумі 30 076, 67 грн., за травень 2012 року ПДВ в сумі 28 965, 17 грн., за липень 2012 року ПДВ в сумі 33 071, 57 грн., за серпень 2012 року ПДВ в сумі 32 631, 00 грн., за вересень 2012 року ПДВ в сумі 29 816, 66 грн., за листопад 2012 року ПДВ в сумі 19 333, 33 грн., за січень 2013 року ПДВ в сумі 31 666, 07 грн., за лютий 2013 ПДВ в сумі 16 110, 57 грн., за березень 2013 року ПДВ в сумі 36 700, 00 грн., за серпень 2013 року ПДВ в сумі 37 316, 07 грн., за вересень 2013 року ПДВ в сумі 364 83, 34 грн., за жовтень 2013 року ПДВ в сумі 37 333, 33 грн., за грудень 2013 оку ПДВ в сумі 38 650, 00 грн.
За висновками акту перевірки позивачем було включено до складу валових витрат за період з 2011 року по 2013 рік вартість придбаних товарів (послуг, робіт) безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів на загальну суму 2 4006 056, 49 грн. за відповідними договорам, які на думку податкового органу, є нікчемними.
Так, зокрема, відповідач вказує на відсутність реального існування господарських відносин між ФОП ОСОБА_2 та такими контрагентами як ТОВ «Агенство Віасат», ТОВ «Укрдрім», ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана», ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», ТОВ «Тесей ЛТД», ТОВ «Бізнес Консалт Плюс», ТОВ «Мерікс ЛТД», ТОВ «Пікк-Інтернешнл», ТОВ «Авто-Коннект ЛТД», ТОВ «Аквіта Трейд Союз», ТОВ «Сквар Плюс».
Крім того, в акті перевірки зазначено про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу за 2011-2013 рр. на загальну суму 2 406 056, 49 грн., що на думку відповідача призвело до невірного визначення позивачем суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та виникнення заборгованості з його сплати на суму 834 901, 81 грн.
Контролюючим органом також зазначено, що ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. безпідставно завищено суму податкового кредиту в розмірі 521 835, 12 грн., що був утворений як результат взаємодії позивача з вищевказаними контрагентами.
Крім того, відповідачем зроблено висновок про те, що придбані у відповідних контрагентів позивача товари та послуги не підтверджені автоматизованою системою співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на загальну суму 521 835, 12 грн.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем були винесені наступні документи
- податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 № 0018401702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 360 907,81 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 86 261,50 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 № 0018391702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 521 835,12 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 130 458,78 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 08.08.2014р. № 0018431702, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 83 490,81 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2014р. № 0018431702, за якою позивач зобов'язувався сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 834 901,81 грн.;
- податкову вимогу від 08.08.2014 № 2391-25 про сплату суми податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями у розмірі 1 094 932,31 грн.;
- рішення про опис майна у податкову заставу від 13.01.2015 № 5.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Обговорюючи правомірність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення №0018401702 від 08.08.2014р., яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 447 169,31 грн. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №0018431702 від 08.08.2014р. на загальну суму 834901,81 грн., колегія суддів зазначає, що дані процесуальні документи безпосередньо пов'язані з визначенням величини оподатковуваного доходу (чистого доходу) ФОП ОСОБА_2
Так, відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
За приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом IІІ цього Кодексу.
Документально підтвердженими витратами вважаються оплачені витрати поточного звітного періоду, а також попередніх періодів, якщо вони стосуються доходу, отриманого протягом звітного періоду. До складу витрат включаються тільки витрати, які пов'язані з отриманням доходу та підтверджені відповідними документами про їх оплату.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частина 2 ст. 9 зазначеного Закону закріплює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.
При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.
Наявність лише первинних документів, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", дійсно є необхідною умовою для включення до понесених витрат, але не достатньою, оскільки право на включення витрат до складу витрат у платника податку виникає із сукупності юридичних фактів, одними з яких є придбання платником товарів (послуг) у обсягах, які зазначені в первинних документах, а також з метою, яка повязана з господарською діяльністю платника податку.
Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на віднесення до складу витрат, пов'язаних з одержанням доходів, витрат на придбання організації перевезення пасажирів на автобусах марки «Богдан», факт отримання яких, на думку позивача, підтверджується актами виконаних робіт між ним та постачальниками ТОВ «Агенство Віасат», ТОВ «УКРДРІМ», ТОВ «Бізнес стандарт універсал», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана», ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», ТОВ «Тесей ЛТД», ТОВ «Бізнес Консалт Плюс», ТОВ «Мерікс ЛТД», ТОВ «Пікк-Інтернешнл», ТОВ «Авто-Коннект ЛТД», ТОВ «Аквіта Трейд Союз», ТОВ «Сквар ПЛЮС», колегія суддів зауважує на тому, що вищевказані акти не можуть вважатися належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт господарських операцій з поставки послуг та їх зв'язок з діяльністю позивача.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали даної справи, у актах здачі-приймання робіт (надання послуг) від постачальників чітко не вказано, які саме послуги були надані та не зазначено їх обсягу.
Крім того, у актах здачі-приймання робіт (надання послуг) не конкретизовано зміст наданих послуг в натуральному та вартісному виразі та не міститься будь-якої інформації, яка б дозволяла співставити отримані послуги від постачальника з наданими покупцям.
Неможливо також співставити і кількісні та вартісні характеристики; не конкретизована ціна наданих послуг в договорах з постачальниками; відсутня інформація про державні номерні знаки автомобілів, кількості фактичних виїздів по кожному маршруту, прізвищ водіїв, розрахунків, звітів, замовлень тощо; будь-якої іншої інформації яка б дозволяла підтвердити факт отримання та зв'язок з реалізацією послуг позивача.
Графіки руху транспортних засобів відповідно до розроблених маршрутів в Додатках 1 у всіх договорах з постачальниками є фактом наміру виїздів транспорту по конкретним маршрутам (попереднього узгодження), однак не є належним доказом фактичного надання послуг.
Між тим, номенклатура послуг у вхідних та вихідних актах має відповідні розбіжності, оскільки «Організація транспортних послуг по перевезенню пасажирів» (акти від постачальників) включається до виду господарської діяльності визначеної КВЕД 52.29 - Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, а «Перевезення пасажирів» (акти позивача) включаються до виду діяльності КВЕД 49.31 - Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення. Зважаючи на те, що вхідні послуги відповідно до актів відрізнялись від вихідних, судом першої інстанції не в повній мірі було досліджено питання щодо встановлення транспорту, яким фізично міг здійснюватися значний обсяг перевезень пасажирів ФОП ОСОБА_2
У зв'язку з цим, оскільки акти не містять інформацію про фактично понесені витрати на здійснення цих послуг, то відсутнє підтвердження фактичного їх надання та зв'язку з господарською діяльністю позивача.
Умовою достовірності доказів щодо придбання послуг, вартість яких врахована позивачем в податковому обліку з метою зменшення податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, зв'язку цих послуг з метою одержання доходу є, насамперед, конкретизація змісту, обсягу та результату цих послуг. Натомість, акти про виконання робіт, надані позивачем для підтвердження правомірності включення до складу витрат вартості цих послуг, мають узагальнений характер та за своїм змістом не містять чітко визначеної конкретизації, а містять лише формулювання, що повторюються з акту в акт.
Така ж правова позиція щодо необхідності конкретизації у актах приймання-передачі змісту, обсягу та результату придбаних послуг з метою встановлення їх зв'язку з власною господарською діяльністю суб'єкта господарювання викладена і у постанові Вищого адміністративного суду України від 07.07.2011 року у справі № К-25801/08.
Таким чином, оскільки акти не містять інформацію про фактично понесені витрати на здійснення цих послуг, то відсутнє підтвердження фактичного їх надання та зв'язку з господарською діяльністю позивача.
Обговорюючи питання щодо обгрунтованості вимог даного в частині визнання протиправними та скасування рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 08.08.2014р. № 0018431702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2014р. № 0018431702, колегія суддів зважає на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Відповідно до пунктів 1-2 частини 2 статті 6 вказаного Закону, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до пункту 2 статті 7 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», фізичні особи - підприємці єдиний внесок нараховують на суму доходу (прибутку) отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сімї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь в провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Згідно пункту 11 статті 8 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюються у розмірі 34,7 % визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
В даному випадку, актом перевірки від 23.07.2014 року № 1576/1-03/НОМЕР_4 зафіксовано факт заниження оподатковуваного доходу, у зв'язку з чим колегія суддів знаходить обґрунтованим висновок контролюючого органу про заниження позивачем єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальну суму 834 901,81 грн.
Що стосується вимог даного позову в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 08.08.2014р. № 0018391702, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, за приписами чинного податкового законодавства, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.
Проте, як свідчать матеріали даної справи, жодна із податкових накладних позивача (незважаючи на те, що вони були видані різними постачальниками в різні проміжки часу) не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.
Згідно із п. 201.2 ст. 202 ПК України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби. На даний час дане питання регулюється Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. N 1379 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" (далі - Наказ N 1379), який зареєстрований у Мін'юсті України 22.11.2011 р. за N 1333/20071.
Так, податкова накладна видана ТОВ «УКРДРІМ» №15 від 17.02.2011р (Т.1 а.с. 135) була виписана відповідно до договору про надання послуг №17/02-11 від 17.02.2011р, у той час як між позивачем і ТОВ «УКРДРІМ» було укладено договір про надання послуг 15/02-2011р від 15.02.2011р (Т1 а.с.130-134), відповідно до якого і було фактично затверджено графік руху транспортних засобів (Додаток 1). Крім того, у полі помітки «Х» немає відмітки, що даний документ є оригіналом, який видається покупцю.
Відповідно до пункту 6 Наказу № 1379, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія). При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (потрібне виділяється поміткою "Х").
Податкова накладна, яка виписується платником податку - отримувачем товарів/послуг, складається в одному примірнику.
Згідно із пунктом 6.1. Наказу № 1379, оригінал податкової накладної надається покупцю (отримувачу) товарів/послуг на його вимогу.
Податкова накладна, яка відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу XX ПК України підлягає реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, надається покупцю тільки після реєстрації, що здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (потрібне виділяється поміткою "Х").
Пунктами 6.2-6.3 Наказу № 1379 встановлено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:
відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;
порушення порядку заповнення податкової накладної;
податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Копія податкової накладної залишається у продавця товарів/послуг як податковий документ і зберігається в порядку та протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податку (п. 6.4 Наказу № 1379).
В свою чергу, пункт 7 Наказу №1379 визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Таким чином, вищевказаними законодавчими нормами передбачено порядок дій платника податків у разі порушення порядку заповнення податкової накладної.
Аналогічні за змістом недоліки містяться також і у податковій накладній №90 від 04.02.2011р (Т.1 а.с.143), виданій ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», а саме: відсутність відмітки про оригінал документа, виданий покупцю (Т1 а.с.143).
Що ж стосується податкових накладних, виданих позивачу ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» №36 від 06.04.2012р та №10 від 07.05.2012р., №36 від 06.04.2012р., № 41 від 09.04.2012р., №46 від 10.04.2012р. №50 від 11.04.2012р. (Т.1 а.с.152-157), то при їх дослідженні колегією суддів було встановлено, що підписи відповідальної особи ОСОБА_3 на податкових накладних та на актах виконаних робіт і договорі №26-03/12 від 26.03.2012р. не співпадають.
Відповідно до п. 16 Наказу №1379, всі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Щодо інших постачальників позивача, то незважаючи навіть на те, що первинні документи були видані різними постачальниками та в різний період часу, всі вони мають аналогічні за змістом недоліки стосовно дотримання форми податкової накладної, а саме: додаткові поля для номеру свідоцтва платника податку на додану вартість продавця та номер свідоцтва про реєстрацію платника на додану вартість покупця не відповідають формі, що була визначена Наказом №1379.
Крім того, номер договору у податковій накладній №160 від 05.07.2012р. (Т.1 а.с.168), виданій ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» в податковій накладній, не співпадає з укладеним договором №01-06/12 від 01.06.2012р.
У всіх первинних документах позивача, виданих ТОВ «Тесей ЛТД», крім порушення форми податкової накладної та невідповідності вказаного номеру договору з фактично укладеним №01-08/12 від 01.08.2012р., податкові накладні №152 від 06.09.2012р., №151 від 06.09.2012р, №150 від 06.09.2012р (Т.1 а.с. 190-192) взагалі не є оригіналом, а копією, яка залишається у продавця, зважаючи на відповідну відмітку «Х», а тому не можуть бути використані для отримання податкового кредиту покупцем (ФОП ОСОБА_2.).
Номенклатура товарів/послуг продавця ТОВ «Тесей ЛТД» у податкових накладних №231 від 08.10.2012р., №136 від 05.10.2012р, №104 від 04.10.2012р. (Т.1 а.с.184-186), №14 від 02.08.2012р., №15 від 02.08.2012р., №16 від 02.08.2012р., №17 від 02.08.2012р., а саме «Організація транспортних» ніяк не пов'язує вказані податкові накладні з вищезазначеним договором (зважаючи, що номер договору не співпадає) та з актами виконаних робіт з вказаною номенклатурою «Організація перевезення пасажирів на автобусах марки «Богдан» (Т.1 а.с.197-203).
Разом з тим, у податкових накладних, виданих ТОВ «БІЗНЕС КОНСАЛТ ПЛЮС» №2 від 10.01.2013р., №3 від 11.01.2013р., №4 від 14.01.2013р, №4 від 14.01.2013р., №5 від 16.01.2013р. (Т.1. а.с. 210-213), крім істотного порушення форми податкової накладної та невідповідності номеру договору фактично укладеному №02/-11/12 від 02.11.2012р., міститься посилання на дату договору 01.11.2012р, що на один день раніше підписаного між ТОВ «БІЗНЕС КОНСАЛТ ПЛЮС» та ФОП ОСОБА_2
В свою чергу, податкова накладна, що була видана ТОВ «МЕРІКС ЛТД» №10 від 11.02.2013р (Т.1 а.с. 224) з порушенням встановленої законом форми, була виписана відповідно до договору №31,01/13 від 17.01.2013р., у той час як акт виконаних робіт до договору №17-01/13 від 31.01.13р. та оплата по договору, який вказаний в акті, підтверджується платіжним дорученням №17 від 04.03.2013р., не дає підстав пов'язувати з вказаним договором податкову накладну. Інші ж накладні №16 від 25.03.2013р., №1 від 07.03.2013р., №17 від 11.03.2013р, №12 від 21.03.2013р., №14 від 22.03.2013р. були виписані по іншому договору, номер якого також не співпадає з наявним у матеріалах справи.
В податкових накладних, виданих ТОВ «АВТО-КОНЕКТ ЛТД» №29 від 07.08.2013р, №30 від 08.08.2013р, №172 від 19.08.2013р., №173 від 20.08.2013р, №174 від 21.08.2013р (Т.2 а.с.12-15) такий обов'язковий реквізит як «Номенклатура товарів/послуг» продавця взагалі не визначено, що не відповідає номенклатурі послуг, вказаній в актах виконаних робіт від 31.08.2013р.
Крім того, колегія суддів зважає на наявність договорів №25-10/13 від 25.10.2013р та №30-10/13 від 30.10.2013р., що були укладені між ТОВ «СКВАР ПЛЮС» та ФОП ОСОБА_2, однак номер договору у виписаних податкових накладних № 481 від 25.12.2013, № 461 від 24.12.213р, № 441 від 23.12.2013р, № 403 від 10.12.2013р, № 402 від 09.12.2013р, № 41 від 05.11.2013р., № 51 від 06.11.2013р., № 171 від 18.11.2013р., № 181 від 19.11.2013 на суму 55 000, 00 грн., не співпадає з наявним у матеріалах справи.
Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог, які є не обґрунтованими та не підтверджуються належними в справі доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкових вимог та рішень, слід відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкових вимог та рішень - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик
Повний текст постанови виготовлено - 26.10.15р.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Петрик І.Й.