Справа: № 826/9898/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
28 жовтня 2015 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.
за участю секретаря Скалецької І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" до Генеральної прокуратури України, Мілевич Лариси Володимирівни - начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
Позивачі, ОСОБА_2 та Рівненська обласна правозахисна організація "Агенство журналістських розслідувань" звернулися до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, Мілевич Лариси Володимирівни - начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, у якому просили:
- визнати протиправною відмову Генеральної прокуратури України та начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України Мілевич Лариси Володимирівни надати запитувані інформацію та документи, що містять публічну інформацію, а саме: копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 1992-2013 роки ОСОБА_4 (який у 2007 році, зокрема, був призначений заступником Генерального прокурора України - прокурором Одеської області), біографічну довідку щодо ОСОБА_4;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України надати позивачам запитувані інформацію та документи, що містять публічну інформацію, а саме: копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 1992-2013 роки ОСОБА_4 (який у 2007 році, зокрема, був призначений заступником Генерального прокурора України - прокурором Одеської області), і біографічну довідку щодо ОСОБА_4.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник ОСОБА_5, яка діє в інтересах Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" в особі директора ОСОБА_2 та фізичної особи ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представники позивачів вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити з підстав, викладених в ній.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині з ухваленням нового рішення в цій частині з таких підстав.
Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 16.12.2014 року ОСОБА_2, як головний редактор Рівненської обласної правозахисної організації "Агентство журналістських розслідувань" звернувся до Генеральної прокуратури України із запитом на доступ до публічної інформації, в якому просив надати копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 1992-2013 роки ОСОБА_4 (який у 2007 році, зокрема, був призначений заступником Генерального прокурора України - прокурором Одеської області) та біографічну довідку щодо нього (а.с.30-33).
Листом від 22.12.2014 року, за підписом начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України Мілевич Л.В., заявника повідомлено про те, що його запит щодо надання відомостей про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру ОСОБА_4 за 1992-2013 роки та біографічної довідки розглянуто та зазначено, що наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 року ОСОБА_4 звільнено з органів прокуратури, з огляду на що надати запитувану інформацію немає можливості (а.с.34).
Тобто, підставою для відмови в наданні публічної інформації стала та обставина, що ОСОБА_4 звільнено з органів прокуратури. Інших підстав для відмови в наданні запитуваної інформації у відповіді на запит позивачів в листі від 22.12.2014 року не зазначено.
Позивачі, ОСОБА_2 як фізична особа та головний редактор Рівненської обласної правозахисної організації "Агентство журналістських розслідувань", та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини посилаються на порушення Генеральною прокуратурою України, на їхню думку, прав на доступ до публічної інформації, в зв'язку з чим звернулись до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в повному обсязі, оскільки інформація, яка міститься в деклараціях про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру ОСОБА_4 є конфіденційною, так як на час подання запиту на ОСОБА_4 не поширювались вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», що умовою надання запитуваної інформації є згода декларанта та членів його сім'ї, які її не надавали.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За визначенням частини першої статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
При цьому, сторони в судовому засіданні не заперечували ту обставину, що запитувана головним редактором Рівненської обласної правозахисної організації "Агентство журналістських розслідувань" інформація з декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 1992-2013 роки ОСОБА_4 та його послужного списку є публічною в розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Так, з приписів Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" вбачається, що суб'єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
Разом з тим, не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", крім відомостей, зазначених у пункті 7 примітки додатка до цього Закону.
Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Вирішуючи вказаний спір слід встановити чи звільнення особи може бути підставою для відмови в наданні інформації.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Наведені норми свідчать, що дії розпорядника інформації слід вважати відмовою в задоволенні інформаційного запиту лише в таких випадках: він не володіє і не зобов'язаний володіти запитуваною інформацією (тобто запитувана інформація не пов'язана з виконанням повноважень розпорядника); запитувана інформація має статус з обмеженим доступом; запитувач інформації не оплатив витрати, пов'язані з копіюванням або друком; запитувачем інформації не дотримано вимог до запиту на інформацію.
Зазначений перелік підстав для відмови в наданні публічної інформації є вичерпним.
Так, пунктом першим статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачена можливість відмови в задоволенні запиту, якщо його було надіслано до розпорядника безпідставно. Для відмови за цим пунктом необхідна одночасна наявність двох таких умов: 1) фактична відсутність запитуваної інформації в розпорядника; 2) відсутність юридичного обов'язку розпорядника володіти такою інформацією.
Тобто, навіть якщо запитувана інформація потрапила до розпорядника випадково, або без відповідних юридичних підстав, він не може відмовити в її наданні за вказаною підставою, оскільки фактично володіє нею.
Також, якщо в розпорядника інформації є обов'язок мати певну інформацію і щодо неї надійшов запит, але фактично вона відсутня, то такий розпорядник теж не може відмовити в задоволенні запиту за пунктом 1 частини першої ст.22 Закону.
Пункт 2 частини першої ст.22 Закону врегульовує питання, коли запитувана інформація не може бути надана, оскільки належить до категорії інформації з обмеженим доступом. Обмеження доступу до інформації застосовується, якщо наявні одночасно такі три умови: 1) існує законний інтерес, вказаний у пункті 1 частини другої статті 6 Закону, для захисту якого потрібно обмежити в доступі; 2) поширення інформації може завдати істотної шкоди вказаному законному інтересу; 3) така істотна шкода переважає суспільний інтерес в отриманні інформації. Тобто, після застосування «трискладового тесту».
При надходженні запиту про надання інформації з обмеженим доступом розпорядник має встановити, чи дійсно на відповідний момент наявні підстави для обмеження доступу до цієї інформації з двох причин.
По-перше, частина інформації з обмеженим доступом отримала такий статус до набуття Законом України "Про доступ до публічної інформації" чинності, а значити не на підставі частини другої ст.6 Закону, тобто, без проходження процедури «трискладового тесту».
Формулювання пункту 2 частини першої ст.22 Закону («належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другою статті 6 Закону») дає розпоряднику можливість відмовляти в наданні інформації на запит, лише якщо таке обмеження в доступі відповідає «трискладового тесту». Тобто, при надходженні запиту про надання інформації з обмеженим доступом розпорядник повинен застосувати вказану норму (ч.2 ст.6 Закону) та вирішити - чи є обґрунтованим подальше обмеження доступу до цієї інформації чи ні відповідно до критеріїв «трискладового тесту». При цьому, не має значення, якою була юридична підстава для віднесенні інформації до інформації з обмеженим доступом.
По-друге, навіть після проходження процедури трискладового тексту могла змінитися ситуація, внаслідок чого суспільний інтерес почав переважати законний інтерес обмежувати доступ до інформації, або такий інтерес може зникнути взагалі.
При цьому, потрібно мати на увазі, що згідно з ч.7 ст.6 Закону, розпорядник, відмовляючи в наданні інформації за пунктом 2 частини першої чт.22 Закону, зобов'язаний надати на цей запит відкриту інформацію, якщо така запитується поряд з інформацією з обмеженим доступом.
Також, слід зазначити, що відмова в надані на запит інформації з обмеженим доступом має ґрунтуватись як на юридичний (посилання на п.2 ч.1 ст.22 Закону) так і на фактичні підстави. Тобто у відмові недостатньо послатися на норму ст.22 Закону як формальну підставу для відмови, а слід також навести пояснення та обґрунтувати таке рішення.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, що єдиною підставою для відмови в наданні публічної інформації стала та обставина, що ОСОБА_4 звільнено з органів прокуратури. Інших підстав для відмови в наданні запитуваної інформації у відповіді на запит позивачів в листі від 22.12.2014 року не зазначено.
Вказана вище ст.22 Закону не передбачає таких підстав для відмови в отриманні запитуваної інформації як звільнення особи щодо якої запитувалась інформація.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підстави, на які посилається Відповідач у своєму листі від 22.12.2014 року, відмовляючи в задоволенні запиту Позивачів, відсутні в переліку випадків, визначених положеннями ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому, відповідно, не є підставами, за яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту.
Крім того, відповідь відповідача адресована позивачу не містить будь-яких даних про обґрунтованість відмови в наданні запитуваної інформації, визначених зазначеною вище нормою Закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача, пов'язані з відмовою у наданні публічної інформації з підстав, викладених у відповіді, не відповідають положенням частини третьої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та, відповідно, є протиправними.
Посилання відповідача в суді першої інстанції представник на ту обставину, що ОСОБА_4 вже звільнений з публічної служби, у зв'язку з чим, запитувана інформація щодо нього є конфіденційною колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.
Відповідно до частини першої та шостої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", крім відомостей, зазначених у пункті 7 примітки додатка до цього Закону.
У пункті 7 примітки додатка до цього Закону зазначено, що відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також реєстрації місця проживання, дати народження декларанта, місцезнаходження об'єктів, які наводяться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, є інформацією з обмеженим доступом та оприлюдненню не підлягають.
З приписів Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" вбачається, що суб'єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
Відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік щодо визначеної названим Законом категорії декларантів підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За таких обставин, в контексті приписів названого Закону, оприлюдненню підлягають не самі декларації, а певні відомості зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру та автобіографічній довідці належать до публічної та відкритої інформації.
Однак, як вбачається зі змісту запиту головного редактора Рівненської обласної правозахисної організації "Агентство журналістських розслідувань" ОСОБА_2, позивач просив надіслати йому копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру ОСОБА_4 за 1992-2013 роки та детальну автобіографічну довідку ОСОБА_4 під час перебування останнім на публічній службі.
Аналізуючи зміст запиту головного редактора ОСОБА_2, колегія суддів наголошує на тому, що позивачем запитувались власне копії декларацій, та автобіографічної довідки, а не відомості з вказаних документів, що зазначені в них та підлягають оприлюдненню.
При цьому, колегія суддів підкреслює, що дана обставина не досліджувалась відповідачем та не встановлювалось чи може вона бути оприлюднена в певній частині.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про інформацію" конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтями 2 та 5 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.
Частиною другою ст. 5 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Положеннями частин 5 та 6 ст.6 Закону України "Про захист персональних даних" встановлено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про захист персональних даних" поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відомості, що зазначені в автобіографічній довідці на час проходження особою публічної служби є відкритими та підлягають оприлюденню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні позову Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" щодо визнання протиправною відмову Генеральної прокуратури України від 22.12.2014 року №23-1387 вих.14 у наданні публічної інформації, а тому в цій частині постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення по справі про часткове задоволення позову Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань". Та, слід визнати протиправною відмову Генеральної прокуратури України від 22.12.2014 року №23-1387 вих.14 у наданні публічної інформації головному редактору Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" ОСОБА_2
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача надати запитувані інформацію та документи, то в цій частині в задоволенні позову Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" слід відмовити, так як вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Однак, з метою повного захисту справ позивача, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Генеральну прокуратуру України повторно розглянути запит щодо доступу до публічної інформації Головного редактора ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» ОСОБА_2 від 27.10.2014 року б/н та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду.
При цьому, при повторному розгляді запиту від 27.10.2014 року б/н, Генеральна прокуратура України має перевірити, чи вона володіє або зобов'язана відповідно до своєї компетенції володіти інформацією щодо якої зроблено запит та чи належить запитувана інформація до категорії інформації з обмеженим доступом в розумінні «трискладового тесту» .
Що стосується позову ОСОБА_2 як фізичної особи до Генеральної прокуратури України, Мілевич Лариси Володимирівни - начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в його задоволенні, так як матеріалами справи не встановлено та позивачем не доведено порушення його права як фізичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що з запитом про надання інформації до Генеральної прокуратури України зверталась юридична особа - Рівненська обласна правозахисна організацяї "Агенство журналістських розслідувань" в особі головного редактора. При цьому, фізична особа ОСОБА_2 до відповідача з запитом про надання публічної інформації не звертався.
Оскільки права ОСОБА_2 як фізичної особи в даному випадку не порушені, то це є підставою для відмови в задоволенні позову, так як судовому захисту підлягає лише порушене право.
Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Доводи апелянта викладенні в апеляційній скарзі, що інші виплати не входять до складу заробітної плати не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, однак, порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позову Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" до Генеральної прокуратури України, Мілевич Лариси Володимирівни - начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
В цій частині прийняти нове рішення, яким позов Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" до Генеральної прокуратури України, Мілевич Лариси Володимирівни - начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Генеральної прокуратури України від 22.12.2014 року №23-1387 вих.14 у наданні публічної інформації головному редактору Рівненської обласної правозахисної організації "Агенство журналістських розслідувань" ОСОБА_2
Зобов'язати Генеральну прокуратуру України вчинити дії щодо розгляду запиту Головного редактора ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» ОСОБА_2 від 27.10.2014 року б/н та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: М.В. Межевич
Є.О. Сорочко
Повний текст постанови виготовлено 02 листопада 2015 року
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Сорочко Є.О.
Межевич М.В.