27 жовтня 2015 року Справа № 808/4575/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді А.В. Сіпаки,
при секретарі судового засідання І.С. Горбової,
за участі представників сторін
від позивача ОСОБА_1
від відповідача ОСОБА_2
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волна-2000»
до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області
про скасування податкового повідомлення - рішення
В серпні 2015 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Волна-2000» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 26.12.2014.
Позивач мотивує свої позовні вимоги тим що, договір оренди земельної ділянки укладений задовго до введення в дію Податкового кодексу України, тому норма останнього щодо плати за землю не означає, що орендні земельні правовідносини регулюються виключно податковим законодавством, адже в цьому випадку спір стосується саме договірних орендних правовідносин, вчинення яких прямо передбачено цивільним законодавством, зокрема Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі". Зважаючи на те, що на момент перевірки договір оренди земельної ділянки є чинним, не скасованим, а умови договору сторонами не змінені і сумлінно виконуються, то правових підстав для сплати більшого розміру орендної плати ніж той, що встановлено в договорі, немає. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та необґрунтованим, просить його скасувати.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та надав пояснення, які по суті співпадають з поясненнями, викладеними в позовній заяві. Позов просить задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, суду пояснили, що з 01.01.2011 р. будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу України. Відповідач, заперечуючи проти позову, вважає, що порядок оподаткування землі в Україні визначається розділом ХІІІ "Плата за землю" Податкового кодексу України. Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288. Пунктом 288.5 статті 288 Кодексу визначено мінімальний річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Відповідач вважає податкове повідомлення-рішення обґрунтованим, оскільки плата за землю є загальнодержавним податком, тому умови та підстави для зміни розміру податку визначені на законодавчому рівні Податковим кодексом України.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.
З матеріалів справи встановлено, що в період з 12.11.2014 по 18.11.2014 фахівцями відповідача, згідно із п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Волна-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства зі сплати за землю за період з 01.01.2012 по 30.09.2014 по земельній ділянці площею 1,4874 га, розташованій за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 2-в, за результатами якої складено Акт № 1741/08-27-15-01/25490962 від 25.11.2014.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Волна-2000» п.п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 та п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми орендної плати за землю та до несплати до бюджету суми податкового зобов'язання ТОВ Фірма «Волна-2000» по орендній платі за землю у розмірі 164431,53 грн.
На підставі Акту контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення:
- № НОМЕР_1 від 26.12.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на 205539,41 грн.
Позивач, не погодившись з такими діями контролюючого органу та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку обставинам у справі, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 30.03.2001 р. між ТОВ фірма "Волна-2000" та Виконавчим комітетом Запорізької міської ради укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 2в, загальною площею 1,4874 Га, терміном до 25.01.2050 р. Договір посвічений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 (реєстр. №1-794) та зарєеєстрований за №766 від 06.04.2001 р. в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.
Відповідно до п.3.1 зазначеного договору, орендна плата встановлена за один календарний ріку розмірі 14613 грн. 71 коп. і вноситься орендарем щомісячно в розмірі 1/12 частини від загальної річної орендної плати.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що умови договору оренди про розмір орендної плати можуть переглядатися за угодою сторін.
Згідно п.7.1 договору, зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору оренди спор вирішується в судовому порядку.
Згідно п.9.4 договору, внесення змін проводиться в порядку, встановленому для їх державної реєстрації.
Станом на момент винесення оскаржуваного рішення 26.12.2014 р., договір оренди земельної ділянки є чинним, не скасованим, а умови договору сторонами не змінені і сумлінно виконуються. Доказів про внесення відповідних змін до договору оренди на зазначену дату відповідачем в матеріали справи не надано.
Згідно ст.93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, а відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Спеціальним Законом, який регулює орендні відносини, є Закон України "Про оренду землі".
Закон України "Про оренду землі" визначає, що відносини щодо оренди землі засновані на договорі та регулюються цим Законом і Цивільним кодексом України.
Цивільний кодекс України визначає поняття та загальні засади договорів. Серед основних безумовних засад є принцип свободи договору. Так, відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Право на погодження умов договору оренди, в тому числі і умов щодо орендної плати, є безумовним і слідує безпосередньо з принципу свободи укладення цивільних договорів.
Відповідно до ст.21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно із ст.288 Податкового кодексу України, єдиною юридичною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди. Цією статтею передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Згідно із ст.15 Закону України "Про оренду землі", орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.
Згідно із ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а згідно ст.651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Застереження про мінімальний розмір орендної плати, викладене у підпункті 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України дає підстави вважати, що орендна плата є регульованою ціною, відтак, починаючи з набранням чинності Податковим кодексом України з 01.01.2011 р. дана норма є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору, однак не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі оренди.
Податковий кодекс України не містить норм, які прямо зобов'язують учасників цивільних правовідносин внести зміни до діючого договору у зв'язку із встановленням мінімального розміру орендної плати відповідно до підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 ПК України.
Таким чином, законодавством передбачено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється за згодою сторін в договорі оренди, тому саме умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом договору, у розмірі, визначеному таким договором.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення недійсність договору оренди земельної ділянки законом прямо не встановлена, і рішення суду про визнання договору недійсними відсутнє, а тому спірний договір оренди землі є правомірним. Отже, правових підстав для сплати більшого розміру орендної плати ніж той, що встановлено в договорі, немає.
Ст.21 Закону України "Про оренду землі" та ст.288 Податкового кодексу України допускають внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності. При цьому, ст.ст. 23, 30 Закону України "Про оренду землі" встановлюють, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі, спір вирішується в судовому порядку. Ст.654 Цивільного кодексу України передбачає, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й сам договір, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Суд зазначає, що ні Податковий кодекс, ні Закон України "Про плату за землю", ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містять норм, які б зобов'язували орендаря автоматично і безумовно здійснювати перерахунок орендної плати в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати, або сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, без внесення відповідних змін до такого договору.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що зміна розміру земельного податку згідно із Законом України "Про оренду землі" або затвердження рішенням Запорізької міської ради зміни розміру нормативної грошової оцінки землі, які закріплені у Податковому кодексі України, можуть бути лише підставами для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, але зазначене не тягне автоматичної зміни орендної плати, а отже, відповідно, і донарахування відповідачем суми податкового зобов'язання позивача з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову, а саме правовідносинам між сторонами з приводу порядку визначення розміру та сплати позивачем орендної плати за землю, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_5 та законами України.
Відповідно до ст.19-1 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби, до яких віднесений відповідач, наділені повноваженнями контролю за додержанням податкового законодавства, своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом. Органи державної податкової служби України не наділені правом змінювати умови оренди та самостійно визначати розмір орендної плати за договором. Вони лише перевіряють правильність визначення та строки сплати орендної плати.
Відносини щодо контролювання відповідачем сплати позивачем орендної плати є управлінськими по суті і обмежуються лише тими повноваженнями, які надані Податковим Кодексом як спеціальним нормативним актом, що регулює діяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень. Це є державною гарантією виконання позивачем обов'язку по сплаті орендної плати, визначеної за погодженням сторін договору. Однак, такі контролюючі повноваження не можуть порушувати права, які виникають у зв'язку з виконанням договору оренди, оскільки відповідач не має ніяких повноважень сторони договору.
Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притамані такі ознаки, як свобода договору і обов'язковість його виконання сторонами. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.
Ініціативою вносити зміни в договори оренди землі, відповідно до статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, статті 30 Закону України "Про оренду землі", наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є орган місцевого самоврядування - міська рада, яка реалізує право комунальної власності територіальної громади на передані в оренду земельні ділянки.
В судовому засіданні представник позивача також підтвердив, що він не давав згоди на збільшення розміру орендної плати в межах договірних відносин з Запорізькою міською радою як розпорядником земельної ділянки.
Однак, з матеріалів справи та пояснень представника відповідача слідує, що відповідач самостійно збільшив розмір орендної плати позивача, керуючись листом Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 30.10.2014 р. № 8-8-05-10390/2-14 з інформацією про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не умовами договору оренди щодо орендної плати, погодженими сторонами цього договору.
Висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.271.1.1 Податкового кодексу України ("Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок") також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач не має повноважень по встановленню бази оподаткування.
Таким чином суд вважає, що відповідач, донараховуючи орендну плату позивачу понад розмір, визначений в договорі оренди та задекларований позивачем, діяв з порушенням права позивача на погодження з орендодавцем розміру орендної плати за договором оренди та, відповідно, з порушенням принципу свободи договору. Окрім того, суд прийшов до висновку, що оскаржуваним рішенням відповідач порушив статтю 19 ОСОБА_5 України, оскільки, визначаючи самостійно розмір орендної плати, діяв не в межах повноважень, передбачених для відповідача ОСОБА_5 та законами України.
Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд приходить до висновку, що позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтується його позов. Натомість, доводи, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки спростовуються вищевикладеним та наявними в справі доказами.
За таких обставин суд вважає висновки, викладені в акті перевірки №1741/08-27-15-01/25490962, необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0021841500 таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 186 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 26.12.2014 № НОМЕР_1.
3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волна-2000» витрати на сплату судового збору у сумі 411 (чотириста одинадцять) грн. 08 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.В. Сіпака