29.10.15р. Справа № 904/8907/15
За позовом приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", м.Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю "ВТО УКРЕКСП", м.Дніпропетровськ
про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання - помічник судді Лисаченко В.С.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ВТО Укрексп", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 12490,00грн. основної заборгованості у вигляді суми сплаченого страхового відшкодування.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 425 ТАС/АГ від 01.10.2015р. ухвалою суду від 07.10.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 29.10.2015р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 15.10.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 12.10.2015р.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 20.10.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 16.10.2015р.
29.10.2015р. повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням в якому просить суд розглядати справу за відсутності позивача.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неотриманням судової повістки та отримання інформації про судове засідання лише 27.10.2015р. через інтернет-ресурс Єдиний державний реєстр судових рішень. Складність виконання вимог суду обумовлена тим що ДТП, яке стало підставою для виплати страхового відшкодування сталося близько п'яти років тому, отже підготовка документів потребує достатньо великої кількості часу.
Дослідивши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи господарський суд дійшов наступних висновків:
Як підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ухвалу господарського суду про порушення провадження у справі відповідач отримав 16.10.2015р., тобто за 13 (тринадцять) днів до дати судового засідання.
Таким чином, відповідач був завчасно обізнаний про дату судового засідання та про суть справи.
Твердження відповідача про отримання інформації про судове засідання лише 27.10.2015р. через інтернет-ресурс Єдиний державний реєстр судових рішень спростовано матеріалами справи.
Отже, відповідач мав достатньо часу для належного виконання вимог суду, які є обов'язковими для сторін.
Відповідач не надав суду належних доказів, які підтвердять поважність причин невиконання вимог суду.
Причини неявки в судове засідання представника відповідача суду взагалі не повідомлено.
Отже, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 29.10.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, -
19.08.2010р. між позивачем та відповідачем укладено поліс ВЕ/5139283 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким позивач застрахував майнові інтереси відповідача, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля «Volvo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був у його володінні та під його керуванням.
17.01.2011р. на дорозі Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів, а саме «Volvo», номерний знак НОМЕР_1, який знаходився в володінні відповідача та «Рено», номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль потерпілого отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ДАЇ.
Постановою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 04.02.2011р. по справі №3-418-11 ОСОБА_2 визнано винним у здійсненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі страхового акта та відповідно до норм статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 12490,00грн.
З урахуванням норм чинного законодавства відшкодування шкоди страховій компанії в порядку регресу здійснюється володільцем транспортного засобу, а саме відповідачем.
01.10.2015р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№425 ТАС від 08.07.2014р. з вимогою погашення заборгованості за договором.
Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є лист з описом вкладень та фіскальний чек №1235 від 01.10.2015р.
Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.
Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Пунктом 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Підпунктом 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
В порушення вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідачем не повідомлено позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки визначені чинним законодавством.
Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 1192 Цивільного кодексу України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.
З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1827,00грн.
До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 993, 1172, 1187, 1188, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВТО Укрексп" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Горького, 22, приміщення 106; ідентифікаційний код 35935646) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, м.Київ, пр-т.Перемоги, 65; ідентифікаційний код 30115243) 12490,00грн. (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто грн. 00 коп.) основної заборгованості; 1827,00грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
02.11.2015 року
Суддя ОСОБА_3