26.10.15р. Справа № 904/8850/15
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю промислове підприємство "ЗІП", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область
до публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ім. Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання - помічник судді Лисаченко В.С.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №5 від 12.01.2015р.;
від відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність №94 від 02.06.2015р.
Товариство з обмеженою відповідальністю промислове підприємство "ЗІП", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 21242,50грн. основної заборгованості та 305,36грн. трьох відсотків річних.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 24 від 30.09.2015р. ухвалою суду від 07.10.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 26.10.2015р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 20.10.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 15.10.2015р. та явкою представника в судове засідання.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 16.10.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 12.10.2015р. та явкою представника в судове засідання.
26.10.2015р. повноважний представник позивача позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.
Повноважний представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав, однак звернувся до суду з клопотанням в якому просить суд відстрочити виконання рішення суду на два місяці.
Представник позивача виступив проти задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 26.10.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -
23.04.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю „ЗІП” (далі по тексту - позивач, постачальник) та публічним акціонерним товариством „Дніпропетровський металургійний комбінат ім..ОСОБА_3” (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір №04/15-4/15-0857-02 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати й оплачувати лакофарбову продукцію погодженими партіями (далі по тексту - товар).
Пунктом 1.2 договору визначено, що кількість, ціна, умови, строки поставок товару та умови оплати визначені в специфікаціях, прикладених до даного договору, які складають невід'ємну частину.
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару погоджується в специфікаціях до даного договору й вказується на умовах відповідно до ІНКОТЕРМС - правил тлумачення термінів Міжнародної ОСОБА_4 в редакції 2010 року.
Пунктом 2.2 договору сума договору на момент підписання вказується в специфікаціях №1 і становить 41242,50грн. з ПДВ і буде збільшуватися на суму кожної наступної специфікації, що підписується обома сторонами.
Пунктом 3.1 договору визначено, що розрахунки за даним договором здійснюється в національній валюті України.
Пунктом 3.2 договору визначено, що оплата за поставлений товар проводиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника відповідно до виставленого рахунку на умовах, додатково зазначених у специфікаціях до даного договору.
Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і скріплення печаткою та діє до 31.12.2015р., а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх закінчення (пункт 9.6 договору).
Між позивачем та відповідачем підписано специфікацію №1, де сторони узгодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну в гривнях з ПДВ та суму в гривнях без ПДВ. Крім того, визначено ціну на умовах; умови постачання; умови оплати (по факту поставки, відстрочка платежу 20 банківських днів); виробництво; термін постачання; гарантійний термін зберігання; строк зберігання товару.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач здійснив поставку товару, яку відповідач отримав без зауважень та застережень, що підтверджується видатковими накладними, які підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств, а саме:
- видаткова накладна №ГП-0000142 від 24.04.2015р. на суму 20374,20грн.;
- видаткова накладна №ГП-0000143 від 24.04.2015р. на суму 20868,30грн.
Відповідач належним чином не виконав свій обов'язок з оплати товару, а саме товар отриманий від позивача оплатив частково у розмірі 20000,00грн., у зв'язку з чим станом на дату звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем складає 21242,50грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист та звернувся до суду з клопотанням про відстрочку виконання рішення суду.
Клопотання відповідача обґрунтовано тим, що протягом тривалого часу відповідач несе тягар суттєвих збитків, що підтверджується звітом про фінансовий стан підприємства за 1 півріччя 2015року, пов'язаний з нестабільністю світового ринку чорних металів, постійним зростанням цін на електроенергію, природний газ, сировину, зростанням тарифів на залізничні перевезення.
Негативно впливає на виробничо-господарську діяльність втрата господарських зв'язків з постачальниками сировини та палива на території Донецької і Луганської областей та необхідність пошуку нових постачальників, що змушує комбінат працювати в умовах браку сировини, що негативно позначається на показниках виробництва. За підсумками 1 півріччя 2015 року сума збитків склала 335755 млн. грн.
Незважаючи на викладені обставини, відповідач масштабно підтримує українську армію та батальйони добровольців, які знаходяться в зоні АТО, закуповує військове обмундирування, ремонтуючи військову техніку, витрачаючи кошти на підтримку сімей військовослужбовців та добровольців, поранених бійців в госпіталях, інвалідів, що потребує відволікання значних грошових коштів.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 21242,50грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №ГП-0000142 від 24.04.2015р. на суму 20374,20грн. та видатковою накладною №ГП-0000143 від 24.04.2015р. на суму 20868,30грн., що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.
З огляду на положення специфікації №1 до договору, строк оплати товару отриманого за видатковою накладною №ГП-0000142 від 24.04.2015р. на суму 20374,20грн. та видатковою накладною №ГП-0000143 від 24.04.2015р. на суму 20868,30грн. є таким, що настав.
Дії відповідача в частині визнання боргу не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.
Доказів оплати товару в сумі 21242,50грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 2 ст. 266 Господарського кодексу України встановлює, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення ((асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 305,36грн. за загальний період прострочення з 28.05.2015р. по 29.09.2015р. (за кожною видатковою накладною окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такими, що підлягає задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.
Відповідно до п.7.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.
Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Дослідивши клопотання відповідача господарський суд визнав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню на підставі наступного.
Господарський суд визнав, що в неналежному виконанні відповідачем укладеного між сторонами договору відсутня вина позивача, а зазначена заборгованість утворилася внаслідок господарської діяльності самого відповідача (заявника).
Господарський суд не вбачає винятковості випадку відповідача та враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи заява не підлягає задоволенню.
Загальновідомою обставиною є наявність в економіці держави інфляційних процесів та економічної кризи, тому господарський суд погоджується з доводами відповідача, однак приймає до уваги й економічні інтереси позивача.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.
З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1218,00грн.
До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Кірова, 18б; ідентифікаційний код 05393043) на користь товариства з обмеженою відповідальністю промислового підприємства "ЗІП" (51901, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Широка, 107-А; ідентифікаційний код 21875464) 21242,50грн. (двадцять одна тисяча двісті сорок дві грн. 50 коп.) основної заборгованості; 305,36грн. (триста п'ять грн. 36 коп.) трьох відсотків річних; 1218,00грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.
В задоволенні клопотання від 23.10.2015р. за вих.№017/1208 про відстрочку виконання рішення суду відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
02.11.2015 року
Суддя ОСОБА_5