ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
27 жовтня 2015 року № 826/18729/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Нагорянського С.І., суддів Добрянської Я.І., Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова
провизнання бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова, в якому просив:
1) визнати бездіяльність Правління Пенсійного фонду України в реалізації права позивача на відновлення виплати пенсії за віком, як пенсіонеру і громадянину України, що проживає в Ізраїлі - актом порушення його прав;
2) зобов'язати правління Пенсійного фонду України внести та затвердити відповідні Закону та Конституції України зміни в "Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсій", для оформлення і виплати пенсії пенсіонерам, які мешкають за межами України, згідно з рішенням КСУ № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року;
3) зобов'язати правління Пенсійного фонду України визначити уповноважене територіальне управління ПФУ (бажано за місцем його проживання перед виїздом з України) та дати йому вказівку: - поновити виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року (дата прийняття Рішення КСУ № 25-рп/2009) в Ізраїль, згідно з Конституцією та чинним пенсійним законодавством України.
В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував, що до 1998 року він проживав на території України та отримував пенсію за віком, проте у зв'язку із виїздом до Ізраїлю виплата пенсії була припинена. Оскільки 07 жовтня 2009 року Конституційний Суд України своїм рішенням № 25-рп/2009 встановив законне право всіх без виключення українських пенсіонерів, які проживають поза межами України, на отримання пенсії, починаючи з вказаної дати Пенсійний фонд України не має жодних перешкод для поновлення та виплати позивачу пенсії за віком, з урахуванням трудового стажу, не дивлячись на його проживання за кордоном.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року адміністративну справу прийнято до свого провадження суддею Нагорянським С.І. та призначено судове засідання на 05 серпня 2015 року.
На виконання вказівок Вищого адміністративного суду України, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року залучено до участі у справі як другого відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова.
У судовому засіданні 05 серпня 2015 року, у зв'язку з неявкою сторін, суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
В ході письмового провадження, 12 серпня 2015 року через канцелярію суду від судді Бояринцевої М.А. надійшла заява про самовідвід у даній справі.
У зв'язку з необхідністю розгляду та вирішення вищевказаної заяви про самовідвід судді та з метою формування нового складу колегії суддів, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 16 вересня 2015 року.
16 вересня 2015 року судовий розгляд справи було відкладено на 21 жовтня 2015 року, у зв'язку з хворобою учасника колегії суддів.
Позивач у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи без його участі.
Відповідач 1 - Пенсійний фонд України подав клопотання про розгляд справи без його участі. Також подав письмові заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність.
Відповідач 2 - Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова подав заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
21 жовтня 2015 року сторони у судове засідання не прибули, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду та вирішення справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 отримував пенсію за віком, виплата якої була припинена, у зв'язку із виїздом на проживання до Ізраїлю у 1998 році.
На підставі рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», 16 липня 2014 року позивач звернувся до Пенсійного Фонду України із заявою про поновлення та виплату пенсії, яку позивач отримував в Україні.
Листом від 05 серпня 2014 року Пенсійний Фонд України повідомив позивача про результати розгляду його заяви в порядку статті 7 Закону України «Про звернення громадян», вказавши, що його звернення направлено за належністю для вирішення по суті.
24 вересня 2014 року ОСОБА_1 подав до відповідача заяву встановленої форми про призначення/перерахунок пенсії за віком, до якої додав: копію закордонного паспорту громадянина України, копію трудової книжки, договір про відкриття поточного рахунку, копію пенсійного посвідчення.
Вказана заява надійшла до Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова 09 жовтня 2014 року та зареєстрована за вх. номером 130/М-14.
У подальшому, рішенням Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова від 17 жовтня 2014 року № 128 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, оскільки ним не надано документ, що посвідчує постійне проживання на території України, згідно п. 1.5 Порядку № 22-1.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України вказав, що уповноваженим органом щодо прийняття рішення про поновлення виплати пенсії позивачу є безпосередній територіальний орган Пенсійного фонду, у даному випадку - Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова. Також, суд касаційної інстанції звернув увагу, що судами не було надано належної правової оцінки вимогам позивача про внесення змін до Порядку № 22-1, які б відповідали Закону № 1058-IV, Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року.
Так, згідно ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В силу ст. 51 Закону №1058-ІV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону №1058-ІV з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 цього Закону.
Таким чином, у позивача виникло право на поновлення раніше призначеної пенсії, а тому відповідач 2 неправомірно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії.
Стосовно дати, з якої виплата пенсії підлягає поновленню позивачу, суд зазначає наступне.
Як вказано в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що вказана ситуація порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як зазначила Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові в справі №21-180а15 від 12 травня 2015 року, з дня набрання чинності Рішенням N 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Відтак, підстави поновлення виплати пенсії позивачу виникли з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009, а саме - з 07 жовтня 2009 року.
При цьому, суд вважає, що відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, передбаченого статтею 46 Конституції України.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до ч. 2. ст. 11 КАС України та визнати протиправною відмову відповідача 2 у поновленні позивачу виплати пенсії за віком в Ізраїль та зобов'язання відповідача 2 поновити позивачу нарахування і виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року.
Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про зобов'язання правління Пенсійного фонду України визначити уповноважене територіальне управління ПФУ та дати йому вказівку поновити виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року (дата прийняття Рішення КСУ № 25-рп/2009) в Ізраїль, оскільки вищевказані є дії є втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Крім того, як вірно зауважив відповідач-1, чинним законодавством не наділено Пенсійний фонд України повноваженнями щодо визначення уповноваженого територіального управління ПФУ і тим паче надання йому тих чи інших вказівок стосовно поновлення пенсії конкретній фізичної особи.
З приводу позовних вимог позивача про визнання бездіяльності Пенсійного фонду України в реалізації права позивача на відновлення виплати пенсії по віку, як пенсіонеру і громадянину України, що проживає в Ізраїлі та зобов'язання Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в Порядок № 22-1 для оформлення і виплати пенсії пенсіонерам, що проживають за межами України у співвідношенні з Рішенням КСУ №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, суд зазначає наступне.
Так, зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 вбачається, що обов'язок щодо приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, покладено на Верховну Раду України.
При цьому, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (Порядок №22-1) регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, станом на час розгляду справи в суді, Верховною Радою України відповідні не було внесено відповідних змін до законодавчих актів стосовно спірних правовідносин, у тому числі, до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому слід зазначити, що останні зміни до ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були здійснені на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 03 серпня 2006 року №67-V щодо виплати пенсій громадянам України, які перебувають за кордоном».
Відповідно до п. 1 та 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384 (далі - Положення №384), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Згідно п. 10 Положення №384, керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 11 Положення №384 визначено вичерпний перелік повноважень правління Пенсійного фонду України.
Враховуючи вищенаведене, посилання позивача про протиправну бездіяльність Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін до Порядку № 22-1 у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року не знайшли свого відображення під час розгляду справи, оскільки суд не вбачає з боку Пенсійного фонду України протиправних дій чи допущення протиправної бездіяльності стосовно позивача.
Посилання відповідача 2 на судові рішення у справі № 2033/2-а-9467/2012 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова суд до уваги не приймає, оскільки предметом розгляду вказаної справи було визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не реалізації права позивача на поновлення виплати пенсії в Ізраїлі, зобов'язання поновити виплату пенсії, що є відмінним від предмету позову у справі, що розглядається.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова щодо поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.
3. Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року.
4. В іншій частині позову відмовити.
Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя С.І. Нагорянський
Судді Я.І. Добрянська
А.В. Літвінова