копія
20 жовтня 2015 р. Справа № 818/3457/15
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Олійника А.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 818/3457/15
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить суд:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити грошову компенсацію замість речового майна в розмірі 49828,22 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №277 від 21.09.2015р. був звільнений з посади начальника центру автоматизованих засобів управління ІНФОРМАЦІЯ_1 у запас за п. «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я, з правом носіння військової форми.
Позивач зазначає, що в порушення положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. №1444 він не був забезпечений речовим майном, а тому просить відшкодувати грошову компенсацію замість речового майна за весь період служби в розмірі 49828 грн. 22 коп.
З вищевикладених підстав, позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити. Додатково в судовому засіданні позивач посилався на той факт, що під час перебування на службі він звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 з рапортом про виплату грошової компенсації замість речового майна, однак вказаних виплат так і не отримав.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях проти позову (а.с.11)
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №277 від 21.09.2015 року позивач (а.с.6) був звільнений з посади начальника центру автоматизованих засобів управління ІНФОРМАЦІЯ_1 у запас за п. «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я, з правом носіння військової форми.
При цьому, позивач зазначає, що відповідно п.27 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Згідно довідки №84 від 21.09.2015 року (а.с.7) на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (а.с.7) позивачу була нарахована сума грошової компенсації в розмірі 49828,22 грн. Саме таку суму позивач просить стягнути на свою користь.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п.27 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», звільнені у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи.
Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.
При цьому, положенням Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.
За правилами прерогативи нормативних актів Закон має вищу юридичну силу, аніж постанова Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Законом України “Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 № 1459-ІІІ, дію частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна призупинено.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб” від 03 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону України № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому, положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, оскільки з березня 2000 року було припинено виплату грошової компенсації замість речового майна, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, не підлягає застосуванню, тому що суперечить положенням Закону № 2011-XII.
Висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 19 березня 2013 року справа № 21-38а13, які є обов'язковими для застосування відповідно до положень ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні позивач посилався на той факт, що під час перебування на службі звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 з рапортом про виплату грошової компенсації замість речового майна, однак вказаних виплат так і не отримав. В судовому засіданні було досліджено журнал вхідної кореспонденції ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлено, що ОСОБА_1 не звертався за час служби з рапортом про виплату грошової компенсації замість речового майна, з чим в подальшому погодився позивач.
На час звернення до суду щодо отримання грошової компенсації замість речового майна позивач був звільнений з військової служби, тобто не мав статусу військовослужбовця.
Стосовно вимоги позивача про відшкодування Сумським обласним військовим комісаріатом моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., слід зазначити наступне:
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4).
Позивач, стверджуючи про те, що систематичне порушення відповідачем його законних прав на речове та інші види забезпечення призвело до завдання моральної шкоди, не довів факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, що настали у зв'язку з неправомірною діяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень, не визначено якими доказами це підтверджується.
Таким чином, позов ОСОБА_1 у частині вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн. є безпідставними і також не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) О.М. Кунець
З оригіналом згідно
Суддя О.М. Кунець
Повний текст постанови виготовлено 26.10.2015 року.