29 жовтня 2015 року Житомир справа № 806/2805/15
категорія 6.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Попової О. Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо відмови у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області та зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути її заяву про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відмова Головного управління Держземагенства в Житомирській області в наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки з мотивів недотриманням нею пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України є безпідставною. Так як підставою для відмови в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та не заперечила щодо розгляду справи в порядку письмового провадження, про що подала відповідну заяву.
Представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Розгляд справи проведено в порядку письмового провадження у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у травні 2015 року ОСОБА_1 подала до Головного управління Держземагентства у Житомирській області заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області (а.с.9).
До заяви додано: копії паспорта та ідентифікаційного номера, викопіювання.
Листом від 03.06.2015 за вих. № 19-6-0.21-8352/2-15 Головне управління Держземагентства у Житомирській області, на заяву ОСОБА_1, повідомило, що останньою не дотримані вимоги п. 6 ст. 118 Земельного кодексу України та рекомендовано прикласти чітке викопіювання, яке надасть можливість визначити місце розташування земельної ділянки і повторно подати заяву на розгляд до Головного управління
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про землеустрій", регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 445, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Згідно зі п. 7 згаданого Положення, Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.
У пункті 1 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 № 258 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2012 р. за № 852/21164 (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 258) було закріплено, що Головне управління Держземагентства в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України та йому підпорядковане. Голова місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління і сприяє йому у виконанні покладених на нього завдань.
Згідно зі підпунктом 4.32 пункту 4 Положення № 258, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.
У відповідності до пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).
Згідно зі п. «в» ч. 3 указаної статті ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
В силу приписів частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.
Так, частиною 6 згаданої статті ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).
Згідно зі ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Аналізуючи наведені положення правових норм суд приходить до переконання, що звертаючись до уповноваженого органу громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання у такому випадку додаються лише графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Уповноваженому органу державної влади забороняється вимагати у таких громадян додаткові матеріали та документи. При цьому підставою відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із копії заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області видно, що вона оформлена заявником відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України. Додані до заяви графічні матеріали помилково визначені позивачем як викопіювання.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача доказів невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем у графічних матеріалах, доданих до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку суду надано не було.
Доводи Головного управління Держземагентства у Житомирській області, викладені у листі від 03.06.2015, стосовно неможливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної позивачем земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у зв'язку з відсутністю чіткого викопіювання суд оцінює критично, оскільки приписи ст. 118 ЗК України не містять положень щодо додавання до заяви (клопотання) лише викопіювання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Держземагенства в Житомирській області відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області з підстави ненадання позивачем чіткого викопіювання діяло неправомірно.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання неправомірними дій щодо відмови уповноваженого органу у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність є обґрунтованими, відтак позов у цій частині необхідно задовольнити.
Враховуючи те, що відмова Головного управління Держземагенства в Житомирській області, правонаступником якого є відповідач, ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, викладена у листі від 03.06.2015, визнана судом безпідставною, то позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області є правомірною та підлягає задоволенню.
З наведених вище підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є правомірними та підлягають задоовленню.
Керуючись статтями 11, 86, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати незаконними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.
Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.Г. Попова