19 березня 2015 р. Справа № 804/1964/15
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Павловського Д. П.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, -
28 січня 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області неправомірними щодо вимоги надання квитанції по сплаті платних послуг, які ОСОБА_2 не замовляв, не отримував та не мав намірів щодо отримання таких платних послуг з переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, затвердженого ПКМУ № 795 від 04.06.2007 р.;
- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області неправомірними щодо вимоги сплатити 120,00 грн. «за бланк паспорта»;
- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області неправомірними щодо вимоги сплати 87,15 грн. «за послуги»;
- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області неправомірними щодо вимоги надання фотокопій паспорта громадянина України;
- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області неправомірними щодо відмови в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон в разі тимчасових поїздок на підставі поданих ОСОБА_2 документів, зазначених Правилами затверджених ПКМУ № 231 від 31.03.1995 р.;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути та вирішити питання щодо оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до Правил затверджених ПКМУ № 231 від 31.03.1995 р., на підставі поданих документів (а.с. 4-18).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 06 листопада 2014 року він звернувся до Бабушкінського РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з метою подання документів для нетермінового оформлення паспорту в разі тимчасових поїздок за кордон, та надав усі необхідні документи відповідно до Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, проте, працівником відповідача при отриманні було відмовлено у прийнятті документів, з підстав не повного надання документів за переліком, а саме, платіжних квитанцій про сплату платних послуг та за бланк паспорта, а також, фотокопій паспорта громадянина України. Працівником було вказано необхідність сплатити вартість послуг з оформлення та видачі паспорта в розмірі 87,15 грн. і вартість бланка паспорта в розмірі 120,00 грн., зазначивши, що без надання відповідних квитанцій паспорт громадянина України для виїзду за кордон не буде оформлено та видано. З даними умовами позивач не згоден, та враховуючи порушення своїх прав та інтересів, він звернувся з даним позовом до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 р. за даним позовом відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 2).
У судове засідання 18.03.2015 р. прибув позивач, представник позивача, та представник відповідача.
Позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, надала усні пояснення в яких наголошувала, що державний орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку із чим, у задоволенні позову просила суд відмовити за необгрунтованістю.
Позивач, представник позивача, та представник відповідача у судовому засіданні 18.03.2015 р. проти продовження розгляду справи у письмовому провадженні не заперечували.
Відповідно до приписів ст. ст. 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу розглянуто у письмовому провадженні.
Враховуючи надані пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та подані до суду докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Щодо позовних вимог, з якими звернувся позивач про визнання дій Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області неправомірними щодо вимоги надання квитанції по сплаті платних послуг, які ОСОБА_2 не замовляв, не отримував та не мав намірів щодо отримання таких платних послуг з переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, затвердженого ПКМУ № 795 від 04.06.2007 р., а також щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон в разі тимчасових поїздок, на підставі поданих документів, зазначених Правилами, затверджених ПКМУ № 231 від 31.03.1995 р., суд вважає вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 06 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Бабушкінського РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з метою нетермінового оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, та надав наступні документи:
- заяву-анкету; паспорт громадянина України; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; дві фотокартки розміром 3,5 см х 4,5 см; квитанцію про сплату держмита на суму 170,00 грн.
В ході розгляду адміністративної справи судом також встановлено, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні, що працівником відповідача при отриманні вищезазначеного переліку документів, було відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті даних документів, з підстав не повного переліку обов'язкових документів, а саме, з підстав відсутності квитанцій про сплату платних послуг з оформлення та видачі паспорта в розмірі 87,15 грн., вартості бланка паспорта в розмірі 120,00 грн., та фотокопій паспорта громадянина України.
З матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись із відмовою в отриманні поданих документів, 07.11.2014 року позивач звернувся із скаргою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (а.с. 19-20).
Проте, позивачу було направлено лист ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 13.11.2014 № 1201/К-863, в якому було зазначено норми Закону, на підставі яких ОСОБА_2 було відмовлено в отриманні поданих документів, та роз'яснено розмір та порядок сплати адміністративних послуг для повторного звернення (а.с. 21-23).
Не погоджуючись із отриманою відповіддю позивач 28.11.2014 р. вдруге звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області зі скаргою, в якій просив надати відповідь, чи буде ним отримано паспорт громадянина України для виїзду закордон, на підставі поданих 06.11.2014 року документів (а.с. 24).
ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було направлено відповідь позивачу від 09.12.2014 № 1201/К-905, в якій відповідач повторно зазначив, що державний орган діє на підставі норм чинного Законодавства України, яких при зверненні позивач повинен також дотримуватись (а.с. 25-27).
Не погодившись з даною відповіддю, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом порушенного права щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду закордон.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Конституції України, Законом України від 21.01.1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (із змінами та доповненнями), Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 р. № 231, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. № 795 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1098 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання», Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року N 7-93 «Про державне мито», та іншими нормативними актами, які діяли у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з п. 1 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 р. № 231 (далі - Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон), паспорт громадянина України для виїзду за і проїзний документ дитини є документами, що посвідчують особу і підтверджують громадянство України особи, на яку вони оформлені, і дають право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 21.01.1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон України № 3857-ХІІ), оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон провадиться: громадянам України, які постійно проживають в Україні і досягли 18-річного віку, - за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. У виняткових випадках (за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини - громадянина України) паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку. Порядок оформлення, видачі, обміну, повернення, вилучення, знищення, визнання недійсним паспорта громадянина України для виїзду за кордон визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспорта громадянина України для виїзду за кордон виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Громадянам України, які постійно або тимчасово проживають за кордоном і досягли 16-річного віку, - за їх особистим клопотанням про тримання паспорта або через їх законних представників до закордонних дипломатичних установ України. Громадяни України, які постійно проживають за кордоном, можуть звернутися з клопотанням про отримання паспорта також до Міністерства закордонних справ України. Оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби в самостійному виїзді таких осіб за кордон.
Статтею 5 Закону України № 3857-ХІІ встановлено термін і порядок розгляду заяв про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини.
Частиною 1 ст. 7 Закону України № 3857-ХІІ передбачено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 9 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон передбачено, що за видачу або продовження строку дії паспорта справляється державне мито (консульський збір).
Згідно з п. 10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон, визначено перелік документів, які подаються, а саме:
- заява-анкета встановленого зразка; - паспорт громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років) (після прийняття документів повертається); - копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи;
- дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; - квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 при зверненні до відповідача, з метою отримання паспорта громадянина України для виїзду закордон, додержано всіх вимог Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 р. № 231.
Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до п. 22 зазначених Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта/проїзного документа у разі, коли:
- він обізнаний з відомостями, що становлять державну таємницю, - до закінчення строку, встановленого Законом України "Про державну таємницю" (у разі виїзду за кордон на постійне проживання); - діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання, - до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, чи забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; - стосовно нього в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; - він засуджений за вчинення кримінального правопорушення, - до відбуття покарання або звільнення від покарання; - він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань; - він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості, - до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; - він підлягає призову на строкову військову службу, - до вирішення питання про відстрочку від призову; - щодо нього подано цивільний позов до суду, - до закінчення провадження у справі; - він перебуває під адміністративним наглядом органів внутрішніх справ, - до припинення нагляду.
Згідно з п. 23 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду закордон, рішення про відмову у видачі паспорта/проїзного документа приймається за наявності в територіальному органі або підрозділі інформації про існування підстав, зазначених у пункті 22 цих Правил. Мотиви відмови у видачі громадянинові України паспорта/проїзного документа доводяться до відома заявника в письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо існування письмового рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про відмову позивачу у видачі паспорта/проїзного документа на підставі п. 22 Правил, тобто, у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у видачі паспорту для виїзду закордон.
Разом з тим, згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито», платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
До об'єктів справляння державного мита належить, зокрема, державне мито за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 10х17 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 при зверненні до Бабушкінського РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було сплачено та надано квитанцію про сплату держмита на суму 170,00 грн.
Сплата встановленого Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 державного мита покриває вартість витрат, пов'язаних із вчиненням відповідачем дій щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон, у тому числі й вартість бланка, тому, суд вважає протиправним є відповідачу вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг), на підставі іншого нормативно-правового акта.
Крім того, суд вважає неправомірними дії відповідача щодо його вимоги сплати вартість бланку паспорта у зв'язку з тим, що в Порядку не встановлено розмір такого відшкодування, та відповідачем не надано доказів, які б підтверджували вартість бланка паспорта.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 року у справі № 21-416а13.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон в разі тимчасових поїздок, на підставі поданих документів, зазначених Правилами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31.03.1995 р., та враховуючи протиправність дій суб'єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути та вирішити питання щодо оформлення ОСОБА_2 паспорту громадянина України для виїзду за кордон, тому, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про визнання дій Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області неправомірними щодо вимоги сплатити 120,00 грн. «за бланк паспорта», 87,15 грн. «за послуги», та вимоги надання фотокопій паспорта громадянина України, суд вважає вимоги необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. N 795 затверджено Перелік платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. N 1098 затверджено Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг.
Пунктом 27 розділу І Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання, визначено розмір плати за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у розмірі 87 грн. 15 коп.
Переліком платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. № 795 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1098 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання», визначено механізм надання підрозділами МВС та ДМС платних послуг, у тому числі адміністративних, фізичним і юридичним особам (далі - послуги). Послуги надаються за письмовою заявою фізичних або юридичних осіб із зазначенням їх прізвища, імені, по батькові (найменування), місця реєстрації/проживання (місцезнаходження) та виду послуги, а також за постановою (ухвалою) суду в цивільних та господарських справах (далі - замовники). Оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування замовником коштів через банки, відділення поштового зв'язку або програмно-технічні комплекси самообслуговування. Підтвердженням оплати послуг є платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції. Прийняття плати за послуги безпосередньо працівниками підрозділів МВС та ДМС забороняється. У разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції, у тому числі вартості персоналізації. Обсяг таких витрат визначається МВС. У разі письмового звернення замовника щодо термінового надання послуги та можливості підрозділів МВС або ДМС надати послугу у строк до 10 днів, розмір плати збільшується на 100 відсотків. Замовник має право відмовитися від надання замовленої послуги шляхом подання на ім'я керівника відповідного підрозділу МВС або ДМС заяви в письмовій формі. Повернення коштів за ненадані послуги здійснюється за письмовою заявою замовника на підставі оригіналу платіжного документа та документа, що посвідчує особу. Плата за надання послуг підрозділам МВС не справляється, крім вартості продукції, яка використовується під час надання послуги.
Також, відповідно до пункту 4 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1098 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання», у разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції, у тому числі вартості персоналізації.
З матеріалів справи вбачається, що 120,00 грн. є оплатою витрат, пов'язаних з придбанням бланкової продукції, у тому числі вартості персоналізації, а саме: вартості бланкової продукції 82,80 грн. (з урахуванням ПДВ), відповідно до договору закупівлі від 22.07.2014 № 54/ЦП - 14/70 та вартості послуг персоналізації 37,20 грн. (з урахуванням ПДВ) відповідно до договору закупівлі від 26.08.2014 № 76, що взагалі складає 120,00 грн.
Отже, адміністративна послуга відповідача щодо сплати за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у розмірі 87 грн. 15 коп., визначена п. 27 розділу І Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, та вимога щодо сплати витрат, пов'язаних з придбанням бланкової продукції, у тому числі вартості персоналізації у розмірі 120,00 грн. - відповідає нормам чинного законодавства України.
Разом з тим, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 р. № 231, чинною на момент звернення ОСОБА_2 до Бабушкінського РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, встановлено порядок заповнення паспорта/проїзного документа.
Серед визначеного переліку, елементом ідентифікації бланка паспорта є відцифровані зображення обличчя пред'явника паспорта, виконані способом лазерного гравірування та лазерної перфорації. У проїзному документі - вклеєна фотокартка пред'явника або фотовідбиток, виконаний принтерним друком.
Отже, суд не вбачає в діях відповідача неправомірності дій щодо вимоги у ОСОБА_2 надання фотокопій паспорта громадянина України, враховуючи технічну необхідність для відцифровання зображення обличчя пред'явника паспорта, для виконання способом лазерного гравірування та лазерної перфорації.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Отже, на підставі вищезазначених норм законодавства, встановлених судом обставин справи та наданих сторонами доказів на підтвердження своєї позиції, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх дій, що підтверджується письмовими доказами, долученими Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на підтвердження своєї позиції, тому, вимоги позивача в цій частині позовних вимог не знайшли підтвердження, та спростовані матеріалами справи, та є всі підстави для відмови у решті позовних вимог ОСОБА_2.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ОСОБА_2 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 73,08 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.342797003.1 від 27.01.2015 р. (а.с. 3).
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 36,54 грн. підлягає поверненню.
Керуючись ст. ст. 11, 69-71, 86, 94, 128, 158-165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо вимоги надання квитанції по сплаті платних послуг, які ОСОБА_2 не замовляв, не отримував та не мав намірів щодо отримання таких платних послуг з переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. № 795 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1098 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання», а також щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон в разі тимчасових поїздок, на підставі поданих документів, зазначених Правилами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 р. № 231.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути та вирішити питання щодо оформлення ОСОБА_2 паспорту громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до Правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 р. № 231, на підставі поданих документів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_2 (індекс АДРЕСА_1) документально підтверджені судові витрати пов'язані із сплатою судового збору з Державного бюджету України у сумі 36,54 грн. (тридцять шість гривень 54 копійки).
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Д.П. Павловський