Справа № 474/960/15-ц
Провадження № 2/474/329/15
Іменем України
27.10.15 року смт. Врадіївка
Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Сокола Ф.Г.
при секретарі судового засідання Тодосьєвій А.С.
за участю представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, -
встановив:
25.09.2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить: змінити розмір аліментів, які стягуються з нього на утримання неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнути з нього на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 360 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на даний час не має постійного місця роботи, працює по найму у громадян, має нерегулярний дохід, аліменти на утримання сина ОСОБА_6 сплачує нерегулярно. На даний час перебуває у громадянському шлюбі, виховує неповнолітню дитину, яку потрібно утримувати. Не має у власності нерухомого майна, від якого він міг би отримувати доходи.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та його представника, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Врадіївського районного суду від 22.05.2014р. з позивача на користь відповідача було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до досягнення останнім повноліття, починаючи з дня подання позову (17.04.2014 року).
Рішенням Врадіївського районного суду від 07.08.2014р. між сторонами шлюб було розірвано.
Згідно акта від 27.03.2015р. довідки б/н, складених депутатом Кривоозерської селищної ради ОСОБА_7, позивач перебуває в громадянському шлюбі з гр. ОСОБА_8, на утриманні знаходиться неповнолітня дитина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Квартиру позивач наймає, за що сплачує кошти, свого житла не має, на даний час не працює.
У відповідності до довідки Секретарської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області № 243 від 19.02.2015р. сім'я позивача складається з батька - ОСОБА_10 та матері - ОСОБА_1
Відповідно до довідок Секретарської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області № 246 від 19.02.2015р. та № 247 від 20.02.2015р. позивач не є членом особистого селянського господарства, на території сільської ради не працює, зареєстрований біля батьків, власного будинку та господарства не має, доходи відсутні.
Згідно розрахунку відділу державної виконавчої служби Кривоозерського районного управління юстиції від 12.08.2015р. заборгованість позивача по сплаті аліментів станом на 01.08.2015р. становить 4 987 грн. 97 коп.
З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що між сторонами виникли правовідносини щодо зміни розміру аліментів присуджених за рішенням суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений у ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
За вимогами ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Водночас, ч. 1 ст. 58 та ч. 2 ст. 59 ЦПК України визначено, що: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ч.ч. 1 та 2 та ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Суд не бере до уваги докази подані позивачем щодо розміру середньомісячної заробітної плати штатного працівника по Кривоозерському району як неналежні, оскільки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 58 ЦПК України та враховуючи положення ст. 192 СК України, вони не містять інформацію щодо предмета доказування.
Щодо майнового стану позивача судом встановлено, що в рішенні Врадіївського районного суду від 22.05.2014р., яким з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини, не зазначено про майновий стан позивача, який суд брав до уваги при визначені розміру аліментів.
Приписи ст. 192 СК України дають суду право зміни розмір аліментів у разі зміни матеріального стану платника аліментів, однак, враховуючи рішення суд від 22.05.2014р., обставини зазначені позивачем на підтвердження зміни його майнового стану судом оцінюються критично, оскільки останні не дають суду можливості прослідкувати тенденцію зміни майнового стану позивача від моменту присудження аліментів і до даного часу.
Суд також зазначає, що докази подані позивачем на підтвердження свого майнового стану, а саме: довідки сільської ради, довідки та акт депутата селищної ради, згідно яких позивач не працює, ніяких доходів не отримує, а житло орендує, в розумінні ч. 2 ст. 59 ЦПК України є недопустимими, а відтак не беруться судом до уваги, з огляду на таке.
Факт найму житла підтверджується договором найму (оренди) житла, який відповідно до вимог ст.ст. 810-826 ЦК України, укладається в письмові формі та має містити розмір плати за користування житлом.
Згідно ст.ст. 1 та 43 Закону України "Про зайнятість населення", безробітним є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий орган сільської ради має повноваження щодо організації проведення громадських та тимчасових робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, а не проведення їхнього обліку чи реєстрації.
Згідно вимог чинного законодавства та, в тому числі, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", депутати селищної ради та сільські ради не є посадовими особами чи органами, на які держава поклала функції у сфері контролю за отриманням фізичними особами доходів та джерел їх формування, а тому наявність або відсутність у особи доходів підтверджується в порядку визначеному чинним законодавством, зокрема Податковим кодексом України, в залежності від їх правової природи та джерел їх формування (заробітна плата, соціальні виплати, набуття права власності на майно тощо).
Щодо права власності позивача не нерухоме майно суд зазначає, що хоча ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження виконавчих комітетів сільських рад здійснювати облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, однак суд зазначає, що дані повноваження обмежуються виключно територією відповідного населеного пункту.
Водночас, наявність або відсутність у особи нерухомого майна підтверджується в порядку визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно ст. 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Суд також зазначає, що сам по собі факт, що позивач не є членом особистого селянського господарства, не може в повній мірі підтвердити майновий стан позивача, оскільки відповідно до комплексного аналізу положень Закону України "Про особисте селянське господарство" вбачається, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка в першу чергу здійснюється з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, а в другу чергу - реалізації надлишків сільськогосподарської продукції та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Крім того, діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Щодо зміни у позивача сімейного стану суд зауважує, що докази подані позивачем суперечать один одному.
Так, згідно довідки Секретарської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області № 243 від 19.02.2015р. сім'я позивача складається з батька - ОСОБА_10 та матері - ОСОБА_1
В той же час, згідно акту від 27.03.2015р. та довідки б/д, складених депутатом Кривоозерської селищної ради ОСОБА_11, - позивач проживає в громадянському шлюбі з ОСОБА_8 та утримує її неповнолітню доньку ОСОБА_9
Суд також зазначає, що позивачем не подано до суду жодних доказів на підтвердження реального існування ОСОБА_8 та її доньки ОСОБА_9 (копії паспорта, свідоцтва про народження тощо) та допустимих доказів на підтвердження факту перебування на його утриманні неповнолітньої ОСОБА_9
Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що позивач має проблеми зі станом здоров'я чи є непрацездатною особою, судом не встановлено наявності у відповідача інвалідності чи інших дітей, на утримання яких відповідач сплачує аліменти, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.
Враховуючи вищевикладене та те, що згідно вимог ст. 192 СК України зміна розміру аліментів можлива за наявності фактів, що підтверджують зміну матеріального або сімейного стану, погіршення здоров'я платника аліментів чи наявність інших обставин, а позивачем, в порядку визначеному ст.ст. 57-66 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних фактів та не підтверджено наявність підстав звільнення від доказування, позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, суд роз'яснює позивачу, що відповідно до ч.ч. 1 та ч. 7 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", порядок стягнення аліментів визначається законом.
У разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови державного виконавця. При цьому розмір аліментів у разі їх стягнення у частці від заробітку (доходу) не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. У разі якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа - підприємець, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.
Частиною 2 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право боржника оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до суду.
Відповідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, судові витрати залишаться за позивачем.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів - відномити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення Врадіївського районного суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ф.Г. Сокол