22 вересня 2015 р. Справа № 143131/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
представників позивача Скрипчука О.П., Кирильчука О.Є.,
представника відповідача Приходько Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа-Сервіс» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа-Сервіс» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 24.04.2012 року № 0000472301, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 132566,75 грн., в тому числі 113679,00 грн. за основним платежем і 18887,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000462301, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 181831,25 грн., в тому числі 158 222,00 грн. за основним платежем і 23609,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована тим, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та витрати по взаємовідносинах з ПП «ОПТ-Бест», ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «Мартенс», оскільки судом не встановлено факту реальності здійснення господарських операцій з поставки товарів та виконання підрядних робіт з вказаними контрагентами, відтак, на думку суду, ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» неправомірно включило до складу валових витрат та податкового кредиту відповідні суми по вказаних господарських операціях, незважаючи на наявність формально складених, але недостовірних документів, та сплати грошових коштів. В зв'язку з цим, на думку суду, ТзОВ «Ізолфа-Сервіс», незважаючи на наявність у нього первинних бухгалтерських документів, не мало права на підставі вказаних документів відображати валові витрати та формувати податковий кредит. Також суд зазначив, що встановлення факту недійсності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає її незаконною та необґрунтованою, зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час проведення перевірки податковим органом не встановлено обставин, що свідчили б про умисел позивача на укладення договорів з контрагентами без наміру створити наслідки, які такими договорами передбачені, отже, такі правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Також, на думку позивача, податкові органи не наділені компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного та господарського законодавства. Крім того, висновок податкового органу про нікчемність укладених позивачем правочинів є безпідставним, оскільки підприємством не порушена жодна з норм Цивільного кодексу України і дані правочини не є такими, що порушують публічний порядок. Також позивач вважає, що якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання по сплаті податків до бюджету, то це тягне наслідки виключно щодо цього контрагента. Всі проведені господарські операції належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що були надані податковому орану під час перевірки. При цьому, на момент вчинення господарських операцій усі контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстровані як платники податків, в тому числі податку на додану вартість. Товар отримувався особисто директором, що діє без необхідності видачі окремого доручення, доставка ж на об'єкти будівництва відбувалася транспортом товариства напряму. Застосування товарно-транспортної накладної для перевезення вантажів транспортом та обліку транспортної роботи як первинного документу законом не передбачено і тому при здійснені перевезень товару для власних потреб підприємством не використовувались товарно-транспортні накладні, а їх відсутність не може бути підставою для позбавлення платника податків права формування валових витрат. Неможливість проведення зустрічних перевірок його контрагентів у зв'язку з їх відсутністю за місцезнаходженням, на думку позивача, не є належним доказом та безпосередньо не містить інформації, що має значення для вирішення спору, відповідно не підтверджує доводів податкового органу щодо відсутності господарської операції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
12-30.03.2012 року працівники Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби провели планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року до 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 06.04.2012 року № 594/22-1/2301/35323231.
В акті перевірки зазначено про порушення позивачем (в частині, що є предметом спору в даній справі) вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 158222,00 грн.; ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 113677,32 грн.
На підставі акту перевірки Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби прийняла податкові повідомлення-рішення від 24.04.2012 року № 0000472301, яким ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 132566,75 грн., в тому числі 113679,00 грн. за основним платежем і 18887,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000462301, яким ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 181831,25 грн., в тому числі 158 222,00 грн. за основним платежем і 23609,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.
Питання визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 року регулювались Законом України «Про податок на додану вартість», питання щодо податку на прибуток підприємств - Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.
В розумінні пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до умов пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, непідтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 зазначеного Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з п. 188.1 ст. 188 цього Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.
Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
А відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг). Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є необхідними для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною і достатньою підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.
Відповідно до п. 2.1 цього Положення первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. п. 2.15, 2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі-підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.
В контексті наведеного вище колегія суддів враховує наступне.
ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» стверджує, що в періодах, які перевірялись, воно здійснювало господарські операції з придбання товарів і послуг у ПП «ОПТ-Бест», ТзОВ «Мертенс», ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998».
При цьому позивач зазначає, що письмові договори були укладені лише з двома контрагентами - ПП «ОПТ-Бест» і ТзОВ «Мертенс», а з ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998» відносини базувались на усних договорах купівлі-продажу будівельних матеріалів.
Зокрема, позивач стверджує, що він (замовник) уклав з ТзОВ «Мертенс» (підрядник) договори підряду від 20.09.2010 року № 17 та від 12.05.2011 року № 37, за умовами яких виконавець зобов'язувався здійснити влаштування покрівлі ПАТ «Могилів-Подільський консервний завод» та приміщення виробничого цеху РТП в с. Гірка Полонка, а замовник приймати роботи і здійснювати їх оплату.
На підтвердження реальності виконання умов цих договорів, а саме здійснення передбачених договорів робіт на загальну суму 481758,28 грн., в тому числі податок на додану вартість 80293,40 грн. позивач надав суду копії актів прийняття виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3, виписаних виконавцем податкових накладних, а також реєстраційних та дозвільних документів ТзОВ «Мертенс».
Також позивач вказує, що 01.09.2011 року він (покупець) уклав з ПП «ОПТ-Бест» (постачальник) договір поставки товару № 04/09, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати покупцю товар - будівельні матеріали, а покупець зобов'язується приймати товар і оплатити його. Поставка здійснюється на умовах EXW (Інкотермс 2000), а перехід права власності на товар відбувається в момент його передання, що підтверджується підписанням товаророзпорядчих документів, накладних або актів прийому-передачі.
На підтвердження реальності виконання умов цього договору, а саме отримання від ПП «ОПТ-Бест» передбаченого договором товару (мембрана ВТ 057-10, клей ВТ) на загальну суму 105138,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 17523,00 грн., позивач надав суду копії видаткових і податкових накладних та специфікацію до договору.
Також позивач стверджує, що без укладення письмового договору він отримав від ТзОВ «Фаворит ЛМ» будівельні матеріали.
На підтвердження реальності виконання умов цього договору, а саме отримання від ТзОВ «Фаворит ЛМ» товару (заклепки URAL 6*30, заклепки URAL 6*50, ущільнюючий розчин, пінополістирол, оцинкований лист, плівка Sikaplan WP 1100-НР, мембрана ВТ 057-10, клей ВТ) на загальну суму 122921,70 грн., в тому числі податок на додану вартість 20486,95 грн. позивач надав копії відповідних видаткових і податкових накладних.
Крім того, позивач стверджує, що без укладення письмового договору він отримав від ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998» будівельні матеріали.
На підтвердження реальності виконання умов цього договору, а саме отримання від ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998» товару (заклепки URAL 6*30, заклепки URAL 6*50, розчинник, мінвату 20 мм, піну монтажну, плівку Фатрапар Е 0, 15 мм, уайт спірит, фарбу сіру, ґрунтовку, електроди моноліт 3 мм, мембрана ВТ 057-10, клей ВТ) на загальну суму 77383,97 грн., в тому числі податок на додану вартість 12897,33 грн., позивач надав суду копії відповідних видаткових і податкових накладних.
Також на обґрунтування реальності зазначених вище операцій послуг позивач зазначає, що використовував зазначені вище товари, придбані у ПП «ОПТ-Бест», ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998», у власній господарській діяльності, а саме їх використання при виконанні як підрядником будівельних робіт відповідно до договорів, укладених з ПП «Дари Садів», ТзОВ «Факторія», ТзОВ «Фондтранс», ПрАТ «СП «Теріхем-Луцьк», Луцькою міською поліклінікою № 2, ОСОБА_4, ТзОВ «СП Шинака-Україна», Виконавчим комітетом Хустської міської ради Закарпатської області, Волинською філією ТзОВ «Золотий екватор», СП ТзОВ «Модерн-експо», ОСОБА_5, Бабушкінською районною радою м. Дніпропетровська, ТзОВ «Три Л», ВГРУ ПАТ КБ «Приватбанк», ВАТ «Луцьксантехмонтаж № 536»
В свою чергу, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до положень ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
При цьому, згідно з положеннями цих Правил учасниками транспортного процесу є вантажовідправник, вантажоотримувач та перевізник.
А відповідно до п. 11.7 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.
Таким чином, згідно із змістом наведених норм товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця так і у продавця, незалежно від умов договору поставки (купівлі-продажу) щодо сторони договору, яка зобов'язана здійснити доставку товару.
Однак всупереч вимогам наведених норм податкового законодавства та законодавства про транспорт позивач не надав суду товарно-транспортних накладних чи інших товаросупровідних документів, які б підтверджували фактичне здійснення поставки ПП «ОПТ-Бест», ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998» зазначених вище товарів позивачу, в зв'язку з чим поставка цих товарів позивачу не може вважатись доведеним фактом.
Також, як правильно встановив суд першої інстанції, надані позивачем докази на підтвердження реальності проведення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Мартенс» на виконання укладених між ними договорів підряду, не підтверджують належним чином факту виконання підрядних робіт саме працівниками ТзОВ «Мартенс».
Так, як правильно зазначає суд першої інстанції, умовами даних договорів було передбачено термін виконання підрядником робіт 7 робочих днів. Об'єктами, на яких проводяться підрядні роботи, вказано наступні - реконструкція холодильних камер консервного заводу в м. Могилів-Подільський Вінницької області площею 36,04 м2 та ремонт покрівлі приміщення виробничого цеху РТП в с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області площею 2805,30 м2.
Однак в наданих позивачем податкових накладних зазначено інші види виконаних робіт, ніж ті, що були передбачені договорами, а також на інших об'єктах і в інші строки, а також акти приймання виконаних будівельних робіт не містять дати їх складення та підписання.
Крім того, що укладення ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» договір купівлі-продажу ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998» в усній формі суперечить вимогам п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Також колегія суддів враховує, що, як вбачається з наявних в матеріалах справи актів перевірок контрагентів позивача від 14.03.2011 року № 1070/23-1/31538625/0100, від 27.04.2011 року № 1972/23-1/31538625/0100, від 20.04.2011 року № 1868/23-1/37259729/0100, проведених Державною податковою інспекцією в м. Житомирі, та від 08.11.2011 року № 2462/23-1/36832340, проведеної Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, зазначені підприємства, на думку органів державної податкової служби, не мали можливості здійснювати господарських операцій в зв'язку з відсутністю у них майна, інших матеріальних і трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також було встановлено відсутність зазначених підприємств за їх місцезнаходженням.
Крім того, 05.11.2011 року в газеті «Голос України» опубліковане оголошення про визнання ТзОВ «Мертенс»банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Також, колегія суддів вважає, що використання ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» у власній господарській діяльності товарів (будівельних матеріалів), які за найменуванням та характеристиками відповідають тим, що вказані у зазначених вище накладних, виписаних ПП «ОПТ-Бест», ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998», не є беззаперечним доказом того, що ці товари були придбані позивачем саме у вказаних підприємств.
При цьому, колегія суддів враховує, що кожна із наведених вище обставин сама по собі не є достатнім доказом відсутності факту реального здійснення господарських операцій, однак, оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв'язку, а саме матеріали податкових перевірок, наявні в матеріалах справи бухгалтерські і податкові документи, матеріали кримінальної справи тощо, колегія суддів дійшла висновку, що ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надало належних і достатніх доказів того, що господарські операції між ним та ПП «ОПТ-Бест», ТзОВ «Мертенс», ТзОВ «Фаворит ЛМ» і ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998» мали реальний (товарний) характер, тобто не доведено факту реального отримання позивачем товарів від зазначених підприємств, що в свою чергу позбавляє позивача права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.
Враховуючи наведені вище обставини, оцінивши зібрані докази та положення зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ТзОВ «Ізолфа-Сервіс» сформувало валові витрати і податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, за результатами взаємовідносин з ПП «ОПТ-Бест», ТзОВ «Фаворит ЛМ», ТзОВ «МГМ-Трейдинг 1998» і ТзОВ «Мертенс» з порушенням вимог законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа-Сервіс» залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року у справі № 2а-1395/12/0370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа-Сервіс» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Ухвала складена в повному обсязі 24.09.2015 року